- Чому так важливо в дитинстві знати більше про свій рід, ловити більше того, що в рот впадає від батьків? Щоб батьки передавали всі традиції, всі звички, найкращі таланти.

Це в нас дуже оберігалося: цнота дівоча, коли хто заміж виходив. На нас кажуть зараз теперішні покоління, що ми дикі були. А от моє покоління, коли я народилась, ще не дике було. В нас ще це все було. "Я не така стара, як давня", - постійно говорю на сцені (сміється).

Єдине, що постійно йшла така друга течія того всього, приниження якесь таке, наче ти повинен бути рабом того всього, не повинен вип'ячуватись. Я сьогодні зрозуміла, що нас понизили як націю.

Ми не є раби, ми - чадо Боже. Діти - дочка, син Божий

Саме так потрібно казати, і в мене весь час був такий спротив. Коли мій чоловік казав, що раб - це перед Богом, я казала, що йому не потрібне твоє рабство, а потрібна твоя свобода любові, щоб людина була вільна у любові до Бога і розуміла закони.

Чому поліська пісня або пісня твого краю завжди хвилює? Бо тоді йде вібрація, і коли співаєш, то вмикається сила землі, сила неба, сонця, повітря, лісу

І ця вібрація - як легіт такий, вона будить у тобі приспані енергії, відкриває твою генетику і ти не розумієш, чому ти плачеш. Ти не знаєш, що з тобою відбувається, тобі відкривається така любов і легкість, що в цей час хочеться всіх обняти і розказати. А ти не знаєш, що це таке.

Одного разу я собі вмикала свої записи - і раптом я собі підспівую другим голосом. Тоді я зрозуміла, що щось таке, що я шукала, воно бринить у сльозі голосу. Це сльози в голосі, коли я співаю. Це ж не від мене.

Щоб це все в тобі ожило, потрібно в цноті життя жити. Чому нам так сьогодні настирливо показують телебачення, де відбуваються ці всі блуди: ти один, так другий, так третій, там знімає квартиру, з одним нажилась там, грошей назбирала, закінчила навчання - з другим.

Ось так влаштовуються. Але тоді немає того поклику, він розсіюється. І нам нав'язано це сьогодні іншими силами.

Як Ви вважаєте, людина з даром народжується чи вона його отримує?

- Діти народжуються з даром, і я розумію, що їх ангели бережуть, помагають у житті. Людина не сама у цьому житті йде. І правиця, і ліва рука - вони обов'язково піддержуються.

Всі думають, що це наша думка прийшла, але ж ні. Йде підсилення думки, коли дитині потрібно допомогти у виборі таланту. Вона постійно слухає, а якщо не слухає, то отримує удари. Мені дуже хотілося у житті кудись відійти - я любила те, я любила техніку, на кран вилізти або щось високе. В цеху хотіла дуже на крані сидіти.

Але звідти я знову ж таки співала. Я сідала - і на весь цех співала. У всіх було що їсти, а в мене не було, бо я ж після школи-інтернату. Котлет собі не могла напекти, бо то був гуртожиток. Пізно ввечері приходила на якихось кашах собі перебивалась. Але була можливість співати. І чи була в мене театральна роль, чи роль в кіно - постійно я співала, виконувала роль матері і виконувала колискові.

Для того, щоб нас як нації не було, сьогодні нам підсовують сюди і негрів, і арабів, і китайців, і корейців. Вони всі заполонюють як саранча, вже Європу сьогодні нищать.

Мене нехай як хочуть називають, але я противник цього життя. Наша кров - божа кров, і вони через нашу кров чистять свою і живуть. Ми не можем прийняти тої крові. Тому сьогодні все менше і менше слов'ян на землі, і українців, і поляків.

Поляки ще суворо до цього ставляться. Можна виходити за слов'янина, але тільки не за інші крові.

Нас сьогодні відволікають проблемами політичними, матеріальними, тикають нас носами як поганих кошенят. І я думаю сьогодні: підніміть голови, українці!