9 березня 2001-го традиційне вшанування Президентом України Кобзаря довелося охороняти незвично великій кількості правоохоронців. Сотні бійців внутрішніх військ, навпроти - сотні невдоволених.
Ранкові сутички виявились лише початком народного протесту. Закидане яйцями Міністерство внутрішніх справ і кульмінація цього дня та усієї акції "Україна без Кучми" - розпалені люди прориваються до Адміністрації Президента.
"Такі стандартні хлопчики, десь біля 30 чоловік, в шкіряних куртках, джинсах, пішли і почали тягатися з працівниками міліції, які стояли в рядах. Люди пішли, які там є різні емоційні, навіть старшого покоління, які пішли там щось трошки їх за щити потягати, порозказувати, що ж ви хлопці служите такому Президенту. Потім почали розтягувати паркан, який ніколи не вдавалось розтягнути, бо там були зварені такі два турнікета, великих, металічних, які важили не одну сотню кілограмів, а тут вони раз і чогось розтягнулися. Замок, який їх з’єднував – зламався", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Ігор Мазур (Тополя).
Для Володимира Чемериса "Україна без Кучми" - не перший досвід масового протесту. Каже, акція 2001-го була схожа на "Революція на граніті" тим, що нею не керували політики.
"До мене в грудні зайшли троє друзів, Михайло Свистович, Олег Левицький, Андрій Підпалий, якраз був день народження у Михайла Свистовича. Ми просто сиділи і говорили про те, що треба щось робити, якось реагувати на те, що зник Георгій Гонгадзе. Ми думали, що якщо не врятуємо українську демократію, то врятуємо хоча б її честь. Ми вирішили виходити на майдан, ставити намети, так як це робили під час студентського голодування 91 року і обдзвонили своїх друзів. Думали, що може людей 150 вийде на майдан, вийшло як завжди менше, десь 50", - каже співкоординатор акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис.
Однак вже через 4 дні, 19 грудня 2000 року на головному майдані країни протестували за оцінками організаторів до 20 тисяч людей.
"Хтось не міг дати освіту дітям, хтось не міг отримати медичної допомоги, тому що вона практично стала платною, хтось не мав гідного пенсійного забезпечення. Більшість тих людей, які виходили на майдан, швидше всього не знали, хто такий Гонгадзе і зрештою їм було байдуже до того, що, скажімо, там високооплачуваний столичний журналіст загинув", - каже співкоординатор акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис.
Та справжнім поштовхом до акцій стали "плівки Мельниченка" які свідчили - зникнення журналіста Георгія Гонгадзе ініційоване в кабінеті Президента країни.
28 листопада 2000 року з парламентської трибуни з динаміків звичайного касетного магнітофону пролунали голоси перших осіб держави, якими їх майже ніхто не чув.
"А до кого, до Президента йти? До міністра внутрішніх справ, який задіяний у цій афері, в цьому злочині? До прокуратури, до прокурора, який знає про суть речей? До служби безпеки? Україна втратила свій авторитет не через мою заяву про вбивство Гонгадзе, а через те, що 11 років ми імітуємо розслідування і розігруємо комедію перед своїми людьми і перед світом", - каже у 2000 році народний депутат України Олександр Мороз.
"Я попереджав Гонгадзе, але не напряму – "фейс ту фейс" - я попереджав через інших людей. І тільки завдяки тому, що я попередив - Гонгадзе написав заяву в Генеральну прокуратуру України, що за ним іде спостереження", - каже екс-майор Держохорони Микола Мельниченко.
Заява не допомогла. 16 вересня о 22:20 Георгій Гонгадзе вийшов з будинку на бульварі Лесі Українки. Журналіст збирався додому - до дружини та двох трьохрічних дітей. Однак більше його не бачили.
З того часу покарання замовників та виконавців вбивства журналіста - пункт передвиборчої програми чи не кожної політичної партії та партійного лідера. Їх шукали з плівками екс-майора Держохорони і без. І лише навесні 2011-го справу порушили проти головного фігуранта записів.
"Коли Кучма приходив у прокуратуру - йому включають записи, кажуть, Леонід Данилович, це ваша розмова? Він каже: я не відповідаю", - каже екс-майор Держохорони Микола Мельниченко.
"Сьогодні Кучма виступає ініціатором порушення кримінальної справи Мельниченка за записи, так були виходить записи! Тоді давайте дамо оцінку тому, що говорилося. Мене не цікавить багато речей, які могли свого часу зацікавити правоохоронні органи, мене цікавить оця справа - вбивство журналіста! Є сім’я, його діти, є його мати - вона повинна одержати відповідь в кінці кінців, люди повинні зрозуміти - зло карається в державі", - каже у 2000 році народний депутат України Олександр Мороз.
Те, що Леонід Кучма колись увійде до слідчого відділу ГПУ як обвинувачуваний у кримінальній справі, ще рік тому здавалося не більше, аніж чиєюсь фантазією. Однак попри годинні допити за цими вікнами ясності не побільшало. Ім’я журналіста і досі використовують - і влада, і опозиція. Грузинське прізвище стало гаслом в Україні.
"Гонгадзе був наш побратим, він з моїми товаришами сидів водних окопах, був поранений і я був би не чоловіком, якби ми, ну не знаю, проморозились би, якби ніяк не відреагували. Тоді тисячі виходили на вулиці, десятки тисяч, потім вийшли сотні тисяч на вулиці - це ми були каталізатором, як збурювачем, розумієте. Я гордий цим і щасливий. Я вже життя прожив недаремно", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Руслан Зайченко.
Для Руслана Зайченка це інтерв’ю стало останнім у його житті. Два з половиною роки за ґратами за участь в акції "Україна без Кучми" підірвали здоров’я одного з лідерів УНА-УНСО. Та сам Руслан Зайченко більше переймався не собою, а тим, що довелося пережити його родині.
Матеріальна шкода державі та заподіяння тілесних ушкоджень значній кількості працівників міліції. За ці злодіяння Зайченко, та ще 17 унсовців отримали від 2 до 5 років позбавлення волі. Вирок вони почули у грудні 2002 року у кінотеатрі "Загреб". Саме тут відбувалось більшість слухань у справі.
"Смішно виглядало, коли прийшов цілий взвод "Беркуту" і доказували, так як на нас ще списали по фінансам ще пошкодження майна працівників міліції, то якийсь прапорщик вирішив списати нас ще 50 штанів, які десь вкрав. То 50 працівників "Беркуту" приходили і розказували, що вони всі під час цієї акції пороздирали собі на заду штани", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Ігор Мазур (Тополя).
"Я вам скажу 151 засідання - це слава Богу. От мої співкамерники мене будили - Петрович, вставайте, вам на роботу. Ну, з повагою так, але ж думаю справді - їздили як на роботу по п’ять разів на день", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Руслан Зайченко.
Учасники подій 9 березня, переконують, все це було неминучим, попри те, що силового варіанту навіть не розглядали.
"Наш протест був мирний. Як тільки він перейшов у немирні рамки - це означало поразку руху. Але він був вигідний - з одного боку, ці події 9 березня були вигідні, з одного боку владі", - каже співкоординатор акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис.
"З другого боку опозиція - вона реально між собою вже пішла гризня в Мороза і Тимошенко, хто керівник цієї акції. Ющенко не підтримував, бо він був прем’єр-міністром і також намагався до останнього втримати свою посаду прем’єра. В результаті виходить, що між цією силою, між цими двома скелями 9 березня затиснули нас, відбулося те, що відбулося і в результаті 18 чоловік відбули за ґратами за те, що вони були солдатами революції і не розуміли всіх тих стратегічних хитрих ходів", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Ігор Мазур (Тополя).
"Україна без Кучми" дозволила зробити ім'я цілій низці теперішніх українських політиків, які жодного відношення до організацій протесту не мали. Згодом, Президентом країни стала людина яка тих "майданівців" публічно називала фашистами. Однак жодного слова розчарування щодо того протесту жоден з його учасників не вимовляє. Бо тоді вони вперше у незалежній Україні вийшли на вулиці боротися з системою. Переконані - вони були провісниками більш масштабних подій - "Помаранчевої революції" і вірять, це не востаннє.
"Зараз в Україні назріває той третій етап української соціальної революції, причому люди вже зрозуміли, що доброго царя не буває, змінивши одного царя на іншого - вони нічого не доб’ються. Міняти треба соціальну систему", - каже співкоординатор акції "Україна без Кучми" Володимир Чемерис.
"Влада вже буде рахуватися з тою силою, яка буде об’єднувати тисячі людей. Мабуть тому і "помаранчева" перемогла, що на вулиці вийшли мільйони людей, зачепило це мільйони людей. "Україна без Кучми" десь зачепила 50-100 тисяч людей. В результаті влада змогла її різними ходами перемогти", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Ігор Мазур (Тополя).
"Че Гевара напевно говорив, що мене ніхто нікуди не жене - я сам біжу в той бік, куди стріляю. Нас не використали, ми не йшли за Ющенка, за Тимошенко, ми йшли за Україну. Наступні вийдуть мільйони, по-любому. Вже заднього немає, історія не знає заднього ходу", - каже засуджений до 4 років за ґратами через події 9 березня Руслан Зайченко.