Найвідомішим з того часу був Остап Вересай. Сліпого кобзаря знали у всій Україні. Максим Рильський називав його "Гомером польовим", а Шевченко прислав гроші та томик "Кобзаря". Вже в ті часи місцева жандармерія таємно відсилала рапорти вищому начальству, що "Вересай своїми поетичними піснями й типовим виглядом сприяє збудженню симпатій до гетьманщини…"
З приходом більшовиків у 20 ст – такі рапорти стануть масовими та переростуть у цільове знищення. Тоді українці почали переховувати музикантів, тож радянській владі довелося змінити тактику. Миттєво з'являються постанови "Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС" та "Затвердження репертуару".
Читайте також: Зроблено в Україні. Українська вишиванка – більше ніж просто одяг
За найменше порушення – кидали за ґрати, відправляли в ГУЛАГ або ж конфісковували кобзи. Та й ці методи не могли знищити прихильність народу – тож вдалися до пропаганди. Одним за одним на шпальтах з'являлися заголовки "Пильніше контролюйте кобзарів!”, “Кобза – музична соха!”, підкріплені викривальними статтями, мовляв " під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох".
А далі не церемонились. Архівних даних нема, але за окремими спогадами відомо, що у 30-х роках в Харкові проголосили Перший Всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів, а потім усіх учасників вивезли до лісосмуги та розстріляли разом з малолітніми поводирями. Одні пишуть, що на цей з’їзд енкавеесівці зігнали понад 200 кобзарів, інші називають разючу цифру – 1234.
У наші дні діє Національна спілка кобзарів України, що об'єднує 13 осередків та Київський кобзарський цех – спільноту дослідників та реконструкторів кобзарської традиції. До неї входить і Олексій Санін – режисер української стрічки "Поводир", що грає на бандурі та лірі.