Лише уявіть, яке враження він справляв у далекому 1928 році. Вулицями ще їздили коні, запряжені у вози, а перед ними здіймалася будівля заввишки 63 метри. Держпром настільки вражав своїми розмірами, що деякі люди порівнювали Харків із Нью-Йорком.
Подивитися на архітектурне диво з'їжджалися з усієї України й навіть з-за кордону. Американський письменник Теодор Драйзер назвав гігантську споруду "дивом, побаченим у Харкові". Хтось порівнював Держпром із "ковчегом", дехто — з "людським мурашником".
Будівництво розпочалося 1925 року. Спочатку жоднісіньких інженерних технологій не використовували. Чоловіки, засукавши рукави, звичайнісінькими лопатами вирили гігантський котлован об'ємом 20 тисяч кубічних метрів, а всю землю вивезли на тачках, ношах та кіньми. До речі тоді ж натрапили на кістки мамонта. Побожні працівники не на жарт злякалися, бо подумали, що натрапили на роги диявола.
Хмарочос зводили 5 тисяч робітників у 3 зміни, тож будівництво тривало всього-на-всього 3 роки. За цей час через руки робочих пройшли понад тисяча вагонів цементу і 4 граніту, а ще 9 тисяч тонн металу.
Ще одна складність — вікна. Їх у держпромі 4,5 тисячі. А якщо розкласти усі віконні шибки, вийде 17 гектарів.
Які розміри — така й ціна. Харківський хмарочос обійшовся в 9 мільйонів рублів.
Коли все було готово, на площу в 60 тис квадратних метрів переїхали тисячі працівників трестів, народні комісаріати, бібліотека, радіостанція, пункт медичної допомоги, перукарня й навіть готель. Аби взимку обігріти всі кабінети, щодня спалювали до 25 тонн вугілля.
Під час німецької окупації перший поверх Держпрому й узагалі перетворили на конюшню, а верхні поверхи облюбували мавпи, які втекли з місцевого зоопарку. Відступаючи, німці спробували підпалити будівлю. Та хіба це могло відчутно нашкодити залізобетонному гіганту. Замінили обвуглені двері та підлогу, вставили нові вікна. І будівля знову як нова.
З початку будівництва минуло 90 років, а Держпром і далі залишається головним символом Харкова.