Жодних одноосібних рішень гетьмана, тільки відкриті обговорення, що могли розтягнутися на півдня. Результати голосування визначали за кількістю підкинутих угору шапок. І якщо на око важко було сказати, якій ухвалі козаки віддали перевагу, дискусії тривали далі.
Конституції чи збірника законів не було, але перелік порушень і покарань знав кожен. Найбільший злочин – убивство побратима. За таке вбивцю зв'язували і закопували під труною жертви.
За пияцтво під час морського походу просто викидали за борт, а якщо це траплялося на суші – прив'язували до коня й ганяли по степу, доки порушник не спустить останній дух. А от злодія чекав стовп ганьби, й кожен, хто проходив повз, був зобов'язаний ударити крадія палицею.
Де б не закладали Січ, козаки одразу ж зводили церкву. Вони хоч і не дотримувалися посту, але пішки ходили на прощі до святих місць, а, повертаючись з походу, спершу йшли до церкви, аби подякувати за життя і пом'янути загиблих.
До речі, зачіска запорожців – знаменитий оселедець – теж не випадкова. Козаки вірили, що за довгий чуб милостивий Бог зможе витягнути їх із пекла.
Запорізьким козаком міг стати кожен, хто прибув на Січ, але за умови, що володів українською мовою та сповідував православ'я. Новоспечений воїн отримував прізвисько, так щоб символічно розпочати нове життя та й зрештою, аби розлючений пан не зміг його знайти.
У постійній боротьбі з ворогами запорізьке козацтво створило універсальне військове мистецтво. Козаки вміли стріляти із самопалів та пістолів, володіли шаблями. А коли в руках зброї не залишалося, переходили до прийомів бойового гопака. Тож і не дивно, що в 17 столітті саме козацьку піхоту вважали найкращою в Європі.