Архів
Курси валют
Погода
12°C
16°C 8°C
  • понеділок
    15°C 8°C
  • вівторок
    18°C 9°C
  • середа
    20°C 9°C
youtube @24
Loading...
google @24
RSS СТРІЧКА
Загальний RSS

Топ новини

Відео новини

Новий роман Сергія Жадана "Інтернат": третій уривок ексклюзивно на сайті "24"

288 Читать новость на русском
Сергій Жадан
Сергій Жадан / Фото з соцмереж

Наприкінці серпня відбудеться презентація нового роману Сергія Жадана "Інтернат" у чернівецькому видавництві MERIDIAN CZERNOWITZ. Сайт "24" публікує третій уривок з книги.

Коли стає зовсім холодно, так що малий обхоплює його руками, аби хоч якось зігрітись, коли водій пхає руки в кишені, привалюється до керма, кермуючи животом, і коли жінки перестають голосити, кутаючись із головою в подушки та ковдри, вони таки викочуються за останній заводський паркан, перетинають чорне, зоране поле і вкочуються в посьолок. Паша втягнув голову в плечі, повернувся боком до лобового скла, аби не так видувало, а тут не стримується, визирає на дорогу, дивиться, що там попереду. А попереду в них довга вулиця з приватними будинками. Багато будинків зі слідами обстрілів, діри в шифері, чорні мітки на стінах та парканах. З-поза металевих зелених воріт визирає хтось місцевий – наляканий, озвірілий, дивиться на прибульців із підозрою, мовляв, хто такі, за чим приїхали? Головне – чи будуть знову стріляти? Паша тут був пару разів, у дитинстві, зі старим. Себто нічого не пам’ятає. Принаймні – нічого доброго. Робітниче селище, побудоване при шахті, яке у вісімдесятих зрослося з містом, хоча завжди було відділене від нього безкінечною промзоною. Певна автономність, окремішність. Хоча всі так чи інакше працюють у місті. Точніше, працювали. До війни. Тепер посьолок відрізаний, бої за нього велися з осені, хоча й припинилися вони тут доволі давно: у місті ще стріляли, а тут уже почали латати шифер і городити нові паркани. Куди ж без парканів. "Лаз" суне головною вулицею, доїжджає до кінця, в історичний, сказати б, центр, підкочує до автобусної зупинки, зупиняється. Паша промерзлими до кісток пальцями відчиняє двері, вони з малим вивалюються назовні, як парашутисти, що стрибають з одним на двох парашутом. Тіло затекло, ноги заніміли, одяг вогкий, голова важка. Десята година, приємний січневий ранок.

Читайте також перший уривок з роману Сергія Жадана "Інтернат"

Паша відразу ж помічає, що змінилося за ті тридцять років, коли він був тут востаннє. Нічого не змінилося. Церкву нову побудували. І супермаркет. Ну і все. Стара селищна рада стоїть без прапора: попередній, державний, схоже, збили, новий вивісити не встигли. Старий будинок культури – без жодних ознак життя. Школа віддалік теж порожня, над футбольним полем висить дощ. Збоку тягнуться будівлі крамниць: біла цегла, потемніла від часу, синя фарба віконних рам, приліплені до дверей рекламні плакати з "кока-колою". І натовп – чорний, мовчазний, слідкує за ними, напружено й недовірливо, так і дивись – кинуться, розірвуть на шматки. Жінки починають вивантажуватись, викидають через вікна мішки й подушки, виходять на дощ, товчуться довкола Паші, продовжуючи сприймати саме його за головного, не відходячи від нього, перекладаючи на нього відповідальність за все, що з ними далі станеться. Коли всі вивантажуються, водій кидає оком на один натовп, той, що вже віддавна стоїть біля крамниці, потому на Пашу, що мокне тепер зі своїм десантом, криво посміхається, заводить машину, здає назад. І ось два натовпи стоять один проти другого – два тлуми мокрих і лютих пасажирів, на порожній автобусній зупинці, і розділяє їх лише сто метрів густого й вогкого січневого повітря. Стоять і не знають, чого чекати один від од-ного, про що один із одним говорити. Паша теж не знає, про що говорити, стоїть, розглядає натовп навпроти, вирізняє в ньому кількох старших чоловіків у чорних куртках, і жінку в малиновому пуховику, і двійко дівчаток років десяти, що стоять самі, зовсім без дорослих, зі шкільними ранцями за плечима. А решту й не розрізняє: так, плями облич під хустками й теплими шапками, глибокі западини очниць, пасма волосся, що вибиваються з капюшонів, наспіх мальовані губи, розмита дощем фарба під очима. Жінки, переважно жінки. Дивляться суворо, ніби здогадуються про щось недобре. Ніхто навіть не посміхнеться. Паша згадує, як криво посміхнувся водій, згадує посмішку того пацана на блокпосту, який упізнав його, але нічого не сказав, і раптом усе згадує.

Читайте також другий уривок з роману Сергія Жадана "Інтернат"

Передвоєнний рік, минуле життя. Паша-репетитор ганяє цілу весну веселого шістнадцятирічного пацана, готує до вступних. У пацана солідний неприємний тато, торгує вугіллям. Хоче відправити сина до столиці. Потім і сам збирається туди переїхати. Знайшов Пашу. Потрібно знати мову, на перспективу. Паша – хороший і недорогий спеціаліст. До того ж – постійно мовчить. У сенсі не говорить зайвого. Мовою говорить лише під час уроків, ніби це якісь медичні терміни, яким просто немає застосування в щоденному житті. Пацан про перспективу все розуміє. І до столиці хоче. Справді, що йому тут робити, у місті? Вугіллям торгувати? Вугіллям торгує його тато, їм вистачає. Тому треба вчити. Проблема лише, що він усе це ненавидить – і Пашу, і вугілля, і свого тата. Тата – найбільше. Хоча Пашу теж неслабо. І навіть не приховує цього. І ось Паша приїздить до нього двічі на тиждень – у середу й суботу – зі станції, йде від вокзалу пішки п’ятнадцять хвилин. Пацан живе у своїй квартирі. Невеликій, двокімнатній. У панельнику, на останньому поверсі. Дев’ятому. І щоразу їхні заняття завершуються скандалом. Себто скандалить пацан. Паша лише вислуховує. Кілька разів уже хоче відмовитись, телефонує татові пацана, але той наполегливо просить продовжувати заняття. Доплачує навіть. Небагато, щоправда. А одного разу, у травні, здається – дні були теплі, небо ясне й високе, – тато припирається до малого на квартиру саме під час уроку, з ревізією, так би мовити. Пацана чомусь перемикає, на Пашу він уже навіть і не дивиться, заводиться, починає кричати, тато теж особливо не церемониться, батьки і діти, одне слово. Паша пробує втрутитись, заспокоїти обох, але спочатку його посилає пацан, потім і тато теж, а коли пацан, піймавши кураж, посилає й тата, той не стримується й заряджає йому в голову. Пацан валиться на крісло, але відразу ж підхоплюється, пускає слину, витирає сльози, безпорадно й скажено скрипить зубами – і вибігає геть. Тато біжить слідом, Паша, інтуїтивно відчувши, що щось не так, теж слідом, Паша, інтуїтивно відчувши, що щось не так, теж вибігає, навіть устигає побачити, як малий видряпується металевою драбиною вгору, на дах, як слідом за ним важко вилізає тато, як вони по черзі зникають у проймі люка. Паша лишається внизу, дивиться вгору, на яскраво-синій квадрат травневого неба, і повторює подумки: головне – щоб він не стрибнув униз, головне – щоб не стрибнув.

Минає літо. Пацан так нікуди й не вступає: провалює іспити. Причому не з мови. Хоча Паша все одно переживає, думає, що його провина тут теж є, хвилюється, чи не буде в нього тепер проблем із татом пацана. Але Пашу ніхто не чіпає, пацана він більше не бачить і швидко про нього забуває. А ось довелось згадати. Як же так? – думає Паша, розглядаючи темний натовп перед собою. Як же так сталось? Як я не помітив, шо мої учні тепер воюють проти мене? Як я це пропустив? Хоча, пробує він себе заспокоїти, чому проти мене? Не проти мене. До чого тут я? Та ладно, не проти тебе, тут-таки не погоджується він із собою, зрозуміло ж, шо саме проти тебе, конкретно – проти тебе. Проти всього того, шо з тобою пов’язане. А шо зі мною пов’язане? – не розуміє сам себе Паша. Та все, відповідає він собі, і твій предмет, і твоя школа, і прапор, який над нею висить. Вони ж за це воюють. Точніше, проти цього. Чому він мене не здав? – думає Паша. Чому відпустив? Міг же здати. Було за що, чесно кажучи. І що б тоді було з малим?

І тут Паші знову стає страшно. Дуже страшно. І дуже холодно.

Книжка розповідає про те, як змінилося життя людей, коли на Сході України почалась війна. "…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь, – йдеться в анотації. – Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…".

За словами Сергія Жадана, "Інтернат – це одна з локацій роману. Але, разом із тим – це ще й метафора. Метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості врешті-решт". На думку автора, "цю книгу добре було б прочитати людям, які ніколи не були на українському Сході, які складають своє враження про Донбас та українсько-російську війну виключно з повідомлень ЗМІ та загальних настроїв у соціальних мережах. Тим, хто готовий за електоральними відсотками побачити живі обличчя".

Перші презентації книжки відбудуться 9 вересня на VIII Міжнародному поетичному фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ у Чернівцях, 13 вересня в Зеленому театрі в Одесі та 15 вересня у львівському Оперному театрі в рамках Форуму видавців.

Джерело: 24 Канал
powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Більше новин
При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання
не нижче першого абзацу на Телеканал новини «24» — обов’язкові.
Цитування і використання матеріалів у оффлайн-медіа, Мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди Телеканалу новин «24».
Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.
Усі права захищені. © 2005—2017, ПрАТ «Телерадіокомпанія “Люкс”», Телеканал новин «24»
Залиште відгук