Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Будь як Гватемала: чим закінчується, коли політика перетворюється на шоу

      999
      Будь як Гватемала: чим закінчується, коли політика перетворюється на шоу

      Еквадор, Гватемала і… Україна – єдині у світі країни, де коміки стали президентами.

      Тим часом до українського парламенту масово балотуються тимчасово безробітні, пенсіонери та селебретіс. Серед політичних партій – одиниці, які зробили ставку на професіоналізм, а не на шоу.

      Вперше за останні 15 років склад Верховної Ради має всі підстави безпрецедентно оновитися. До українського парламенту балотується ціла когорта початківців, сотні нових облич: від айтішників й просто молодих активних людей до медіаперсон та селебретіс. Їх так багато, що серед них кожен може знайти особистого знайомого. "Масовість, а також той факт, що вперше в Україні вибори відбудуться в розпал відпусток, вже є знаковими у цьогорічних парламентських виборах", – каже Микола Бучин із Комітету виборців України.

      Дані ЦВК

      Загальна кількість митців, охочих взяти участь у виборах до Верховної Ради України, понад 60. Найбільше так званих українських селебретіс в партіях "Голос", "Слуга народу", "Свобода", "Сила і честь", "Патріот", "Аграрна партія України". Конкуренцію їм складають хіба що тимчасово безробітні кандидати, яких у цьогорічних списках особливо багато.

      За даними ЦВК, до парламенту балотуюся понад 60 українських митців. Переважно це люди із шоу-бізнесу, відомі через українське телебачення. Саме такі стали кістяком та іміджем для партій-новачків в українській політиці – "Слуги народу" (представники "Кварталу 95", Скічко, Лерос, Тищенко, спортсмени Беленюк і Федецький,) та "Голосу" (Вакарчук, Притула). Фактично, тут найбільше впізнаваних облич з телебачення. Не гребували співаками, шоуменами та телеведучими й інші політичні сили – співаки Віталій та Світлана Білоножки в "Силі і честь", співачка Софія Федина – в "Європейській Солідарності", співак Іво Бобул від партії "Патріот", співочий ректор Михайло Поплавський очолює список "Аграрної партії", співачка Анастасія Приходько змагатиметься за крісло нардепа в одному з вінницьких мажоритарних округів під прапорами "Батьківщини".

      Серед партій, які обрали професіоналізм, а не шоу – одиниці. Скажімо, немає жодного шоумена у партії "Самопоміч", яка також, за даними, ЦВК, має найменшу кількість тимчасово безробітних. Натомість разом із менеджерами, юристами, підприємцями, мерами чимало освітян – викладачі, професор, докторант, доцент і навіть ректор.

      А цьогоріч серед партійних кандидатів у нардепи, окрім представників шоу-бізнесу, особливо багато безробітних і пенсіонерів. Чи не рекордна кількість безробітних на папері в партії "Свобода" – із понад 200 кандидатів, поданих у партійному списку до ЦВК, понад 60 таких, що тимчасово не працюють. Навіть у першій п’ятірці безробітний із середньою освітою. Багато безробітних також у партії "Рух Нових Сил Михайла Саакашвілі". Претендують на крісло нардепа 30 безробітних і 6 пенсіонерів в "Опозиційному блозі". Не відстають також Опозиційна платформа "За життя" – 26 безробітних і 11 пенсіонерів – та "Громадянська позиція" Гриценка – 12 пенсіонерів і 21 безробітний.

      Загалом, за даними Громадянської мережі ОПОРА, 16% кандидатів як за партійними списками, так і в мажоритарних округах є тимчасово безробітними. Серед партій, які зареєстрували понад 100 кандидатів у багатомандатному і одномандатних округах, найбільший показник тимчасово безробітних серед кандидатів партій "Соціальна справедливість" (33%) і ВО "Свобода" (25%), найменший – серед кандидатів партії "Голос" (4%) і Об’єднання "Самопоміч" (7%).

      До українського парламенту балотується 307 кандидатів, які є депутатами Верховної Ради, – порахувала ОПОРА. Серед партій, які оголосили, що не братимуть чинних народних депутатів – "Слуга народу" та "Голос". Серед імен першої двадцятки "Голосу" таких справді нема. Але є радник прем’єра, два екс-заступники міністрів. Ну і сам лідер партії. Святослав Вакарчук уже був депутатом Верховної Ради 6-го скликання з листопада 2007 року до грудня 2008-го. Проте достроково склав депутатські повноваження. За той період Вакарчук не вніс жодного законопроекту, але запропонував дві поправки до законів, які були ухвалені у другому читанні. Однак, за критеріями руху "Чесно", Вакарчук у цей короткий термін устиг потрапити до лав прогульників. Згідно з даними реєстрації в електронній системі "Рада", він був присутній на 71 засіданні та відсутній на 56-ти.

      Тим часом у списках нема, а на мажоритарці є. Заради справедливості варто зазначити, що чотири чинні депутати таки кандидують від політсили Вакарчука в одномандатних мажоритарних округах.

      ПОЛІТИКИ НЕ З ПОЛІТИКИ – ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ НЕУСПІШНИХ КРАЇН

      Запит на публічних людей в політиці є давно. "Це вже традиція. Особливо поширена в країнах Латинської Америки та Росії. Скажімо, у Росії до Державної Думи щоразу балотується армія популярних акторів, співаків та спортсменів. За кількістю селебретіс, ця країна дає фору всім", – каже політолог Володимир Фесенко.

      Окрім України, є такі країни, де президентами ставали коміки, які потрапили в політику фактично зі сцени. Так сталося в Гватемалі, яку очолив автор та актор гумористичної телевізійної програми Джиммі Моралес. В Еквадорі президентом обрали гумориста Ленін Морено. І все.

      За словами політолога, попри поширений цьогорічний стереотип "люди із мистецтва мають більше шансів", український виборець все-таки обирає не публічність. І українська політика має чимало прикладів, коли публічність не допомогла. "Обирають і голосують за сильного лідера, за авторитет, дотичний до політики", – наголошує Фесенко. Інше питання – який він, цей авторитет, сьогодні в українців.

      ПРИКЛАД РЕЙГАНА – НЕ ЗОВСІМ ТОЙ ПРИКЛАД

      Традиція, коли у велику політику йдуть відомі люди, досить поширена й у розвинутих країнах. Так свого часу Арнольд Шварценегер став губернатором Каліфорнії, а його колега по цеху Мар’ян Шарец – прем’єром Словенії. В Ісландії гуморист Йон Гнарр став мером Рейк’явіка. Щоправда, відтак відмовився брати участь у виборах президента. Французький комік Мішель Колуччі (псевдонім) Колюш свого часу оголосив про участь у президентських виборах. І мав цілком реальні шанси стати президентом. Та наприкінці виборчої кампанії він таки зняв свою кандидатуру. До речі, на час виборів кілька радіо- та телекомпаній відмовилася з ним працювати, мовляв, він провадить політичну агітацію, тому й не можуть з ним працювати як з гумористом. Колюш навіть голодував, аби знову потрапити до ефірів.

      Часто до списку акторів, які стали президентами, зараховують Рейгана. Однак тут важливо розуміти, що до президентства Рейган пройшов тривалий політичний шлях – понад 10 років! – під час яких був і губернатором Каліфорнії. Тож у президенти прийшов уже в досить поважному віці та став найстаршим президентом США.

      МОРАЛЬНІ АВТОРИТЕТИ – НЕ ПЛУТАТИ З ШОУМЕНАМИ!

      На початку 90-х моральним авторитетом Чехії став драматург, дисидент Вацлав Гавел – останній президент Чехословаччини та перший Чехії. Утім, 1989 року чехи проголосували не просто за драматурга, а за дисидента, за людину, яка боролося з комуністичною системою. Незалежність та державність стали суспільною потребою, а Гавел – моральним авторитетом.

      Україна свого Гавела не мала. Щоправда, в аналогічний період часу, як і у Чехії, до українського парламенту пройшло багато письменників та дисидентів, зокрема Іван Драч, Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко. "І незалежність України – це їхня заслуга", – підсумовує Володимир Фесенко.

      Це був, мабуть, єдиний випадок, коли до українського парламенту пройшло так багато письменників та колишніх політв’язнів, які за ідею незалежної України відсиділи навіть у в’язниці. Зародившись у 60-х і отримавши назву "шістдесятники", вони вже самим своїм існуванням спростовують нині модну фразу "мистецтво поза політикою". Відтоді в українському парламенті не було такої великої кількості письменників. На зміну одним моральним авторитетам прийшли інші: публічні обличчя із телебачення – зірки шоу-бізнесу. Книгу замінило ТБ, а віднедавна і соцмережі. Рідко хто нині назве сучасних українських письменників. У кращому разі можна почути кілька прізвищ зі шкільного підручника.

      За спостереженнями відомого українського поета та видавця Івана Малковича, в Україні традиційно найбільше читає Львівська та Київська області. Багато читають у Харкові, щоправда, переважно російськомовних книжок. Далі від Тернополя до Одеси, від Дніпра до Франківська. Мало читають у Чернівцях, Миколаєві та Херсоні. Майже не читають, навіть російських книг, у Луганській та Донецькій областях. Іван Малкович припускає, що певною мірою й через відсутність культури читання ці регіони опинилися у сьогоднішній ситуації.

      Через відсутність культури читання українці не знають історії своєї держави. А отже, не знають, як побудувати нову.

      ПІСЛЯ "ХЛІБА І ВИДОВИЩ" НАСТАЄ ПРОЗРІННЯ. АЛЕ БУВАЄ ПІЗНО

      "Публічні люди в політиці – це тренд, особливо поширений під час розквіту культури масового споживання. Люди хочуть шоу. Для більшості це важливіше за політику. Змішування жанрів призводить до того, що люди зі сцени йдуть у політику", – зазначає Володимир Фесенко.

      Справедливо зазначити, що видовища та хліба людство прагнуло завжди, ще за часів Древнього Риму. Задля видовища імператор Калігула зробив свого коня громадянином Риму і навіть сенатором. Спочатку це смішило, але згодом Рим потонув у крові та жорстокості. І схожі випадки не поодинокі в історії.

      Спочатку принцип "хліба й видовищ" працює. Але прозріння настає досить швидко – люди спочатку розуміють, а потім і визнають зроблену помилку. Утім на те, щоб її виправити, потрібно багато зусиль. Та й виявляється, що деякі шанси втрачені безповоротно. В часи війни та агресії іншої держави, а саме така ситуація зараз в Україні, це загрожує навіть втратою державності.

      Тому нинішні парламентські вибори – це не "реальна змога оновитися". "Зараз перехідний етап. І в цьому великому інформаційному переформатуванні культури головне питання, хто тримає мікрофон, кого читають і кого слухають. Україна стала плацдармом для випробування нових технологій, – зауважила українська письменниця і перекладачка Оксана Забужко в інтерв’ю YAKABOO. – Синтез Луб’янки і Голівуду, це новий тоталітаризм – переряджений під шоу-бізнес. А схрещення політики з шоу-бізнесом – це страшенно небезпечна тенденція".

      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук