– Ти ж розкажи, скільки ви класних екіпажів танкістів підготували!
– Скільки хвиль мобілізацій, стільки й екіпажів, – скромно відповідає Олександр Цюпак.

Побратими розповідають, що своїм гумором Олександр вміє добре підняти настрій. На війні без цього важко, а за його плечима – пекло літа 2014 року на Донбасі.

Пам'ятаю, це була неділя, початок квітня 2014 року. Я був удома, з родиною, коли зателефонували, сказали, що по тривозі треба терміново прибути до військової частини. Спочатку організували ротно-тактичну групу, і нас мали кудись відправляти, але до бригади приїхали мобілізовані, тому ми почали їх приймати, – пригадує Олександр.

У той час із контрактників у роті залишилися тільки командири й механіки, яким довелося швидко навчати людей воювати. Згодом військових відправили в АТО...

Читайте також: Українські волонтери – наша асиметрична відповідь ворогам

"Спочатку ми прибули у Дніпропетровську область. На той момент сталася Волноваська трагедія, коли наших розстріляли на блокпосту, після цього частина першої роти залишилася, а решту відправили до Миколаєва на полігон. Звідти нас розділили по блокпостам, розкидали максимум два екіпажі на одному блокпосту. Перше місто, куди ми потрапили, було Кремінна, – розповідає Олександр. – Там було порівняно тихо. А ось ліворуч від нас було окуповане Рубіжне. Потім нас змінили, і ми поїхали в бік Сєверодонецька, в село Смолянинове. Блокпост там створювали з нуля – не було нічого. Там був наш перший обстріл, ну, так, не страшно, стрілкотня. Я тоді був в екіпажі танку. Розвідка потім у сосновому лісі неподалік знайшла трофеї: сумку зі снарядами до СПГ з написами "Хунтє". Під час другого обстрілу також стріляли в наш бік, тоді знайшли прострелену аптечку".

Потім були Мар'їнка, яку звільняли танкісти, блокпост біля Маріуполя, Старобешеве. Олександр підвозив боєприпаси побратимам, де б вони не були: в Іловайську чи Красногорівці.

Були навіть смішні моменти. На перший наш блокпост ми приїхали вночі, там тоді ще стояла 30 бригада. Вони нам сказали лягати спати. Ми повкривалися хто чим і заснули. Світанок, прокидаємося. Перша картина – могили. Виявляється, що блокпост розташований просто біля цвинтаря. Потім ми жартували, коли вночі хлопці проходять позиціями, двері риплять і по рації хтось передає: "Будьте уважні, граф Дракула вийшов на полювання", – сміється Олександр.

Читайте також: Справжній патріот: про капітана захопленого катера "Бердянськ"

У нього безліч історій з цієї війни: про те, як під час звільнення Мар'їнки українським воїнам приходили смс-повідомлення "Вас приветствует Россия", як під Севєродонецьком молодики цікавилися "Почему вы с нами воюете?", як відвойовували окуповані росіянами території та заступали у напружені бойові чергування.

Я пам'ятаю один із обстрілів. Я тільки зайшов до душу, останнім, у трусах і в шльопанцях, і тут прилетів перший мінометний снаряд. Усі побігли в окопи, бліндажі. І тоді я отримав контузію. Коли це сталося, зателефонував дружині, сказав, щоб мамі вона розповіла про це сама. Забрали нас звідти, завезли до польового госпіталю. Було багато поранених, контужених. На другий день прилетів гелікоптер, нас було 16, двоє – тяжкопоранені, – говорить Олександр.

Сьогодні військовослужбовець знову на Донбасі. Він визнає: йому також хочеться, аби закінчилася війна, найголовніше – нашою перемогою.

Посприяти цьому здатен кожен з нас. Уберегти життя наших захисників іноді простіше, ніж здається. Дивіться тут.

Читайте також: Кулемет "покемон": нагадаємо, війна триває!