На запитання, чому заїхав Тарас так далеко, відповідає з усмішкою: щоб не біля дому, якщо раптом виникнуть якісь проблеми, то щоб зміг знайти вихід сам, без підтримки рідних.
Підрозділ Тараса нині зовсім поруч із тимчасово окупованою Горлівкою.
Ворог укріплюється, будується, ми спостерігаємо, – говорить чоловік.
Читайте також: Група ентузіастів-програмістів створила програму, яка допомагає українським військовим
Ранок для нього і побратимів почався не з кави.
Були обстріли з боку ворога. Стріляли 120-ї, – каже Тарас.
На поминальну неділю, розповідає боєць, окупанти понапивалися і почали стріляти. Вони засвітили вогневі точки і зрештою зробили собі ж гірше. З ДШК нині вогонь не відкривають: кулеметного гнізда просто немає.
Каже, щоб відкрити вогонь, противнику не потрібен жоден привід. Якось найманці Кремля почали стріляти, коли українські вояки несли колоди для укріплення бліндажа.
Жоден обстріл, який є прицільним і несе загрозу життям наших захисників, без відповіді не залишається.
Ми відповідаємо тим, чим вони по нас, – говорить Тарас. – Ми їх швидко ставимо на місце і показуємо, що тут серйозні хлопці.
Обличчя Тарас приховує за бафом. Тато знає, що він воює, мама ж думає, що син не буває на передовій, що виконує завдання у тилу.
Тарас підписав контракт торік, коли отримав диплом юриста. Каже, у дитинстві мав дві мрії: вища освіта з права й армія. Зараз вдалося поєднати обидві. Тим більше, коли бойові дії тривають, не можна залишатися осторонь і вдають, що нічого не відбувається.
Рятуйте Україну тут.
Читайте також: Реінтегрувати жителів Донбасу буде нескладно, – ветеран про перемоги і зради на війні