Але чи цікаво бути президентом України? Думаю, абсолютно нецікаво і, відверто кажучи, взагалі не розумію, навіщо досить багаті й успішні українці нині мало не б'ються за цю посаду.
Хіба зробило президентство щасливим Януковича? Певен, що ні. Якби він не рвався до влади, то зараз з дружиною Людмилою жив би у власній квартирі. А так що? Ні те, ні се. Сидить в Ростові на крадених мільйонах і сумує за страусами. І це при тому, що Янукович отримав країну собі в керування фактично на піку її благополуччя.
Читайте також: Що наговорили Порошенко і Зеленський на телеканалі Ахметова?
Сьогодні ж наступний президент за свою перемогу отримає на шию величезний тягар. Хто б не став главою держави у будь-якому разі, він у винагороду отримає від українців лише прокльони. Ми просто інакше не вміємо.
Якби нинішня реальність була комп'ютерною стратегію, то грати в таку гру ніхто б не схотів. Адже чинні стартові умови напрочуд погані: в Україні справжня війна з дуже могутнім і багатим ворогом, який не цурається прямої військової агресії, не цурається пропаганди, що розколює українське суспільство. Більше того, він підкуповує українських можновладців та політиків, обливає нашу деражаву брудом, виставляючи у невигідному світлі в очах міжнародної спільноти.
Усьому цьому має протистояти український президент. Очільник держави відповідальний за два критичні напрямки – за національну безпеку та зовнішні відносини. Відтак, має він якось угамовувати зрадофілів та нашу п'яту колону всередині країни. На додачу одночасно доводити міжнародним партнерам, що в України є майбутнє.
Якби реальність була комп'ютерною грою – єдиною виграшною стратегією для гравця було б стати президентом-диктатором. Тоді можна всіх незгодних "оголосити зрадниками і розстріляти". Зовнішними відносинами можна вже не перейматися, адже ніхто з іноземних держав з таким диктатором відносин би не підтримував. То ж не треба було б їздити по міжнародних форумах й зустрічах, а натомість можна було б зосередитися на силовому приведенні країни до світлого майбутнього, як робив, наприклад, камбоджийський революціонер Пол Пот.
На щастя, сценарій диктатури, на кшталт російської, білоруської чи згаданої вище, у нас в Україні в принципі неможливий. Як вже неодноразово свідчила історія, українці цього не допустять. То ж простих відповідей, як впоратися із ситуацією, у майбутнього президента точно не буде. Тому немає чого йому позаздрити. Отже, я не розумію, навіщо багаті та успішні українці так жадають собі цього геморою.
Що отримає майбутній президент "в подарунок"?
Це вагон проблем: шалені борги, що були накопичені попередниками – урядами Юлії Тимошенко та Миколи Азарова, які напозичали космічні суми і витратили їх на проїдання та штучне утримання долара по 8.
І найбільша біда, що саме на його каденцію доведеться борги віддавати. Пік виплат припадає на 2019-2021 роки. Сума назбиралась захмарна – 30 мільярдів доларів.
Спробуйтете уявити скільки це. Купюра у 100 доларів важить 1 грам, відповідно 1 мільярд доларів – 10 тон. Отже виходить, що наш борг міжнародним кредиторами важить – 300 тон! І їх потрібно віддавати вже з цього року. А чи є в держави такі гроші в бюджеті? Ні, точно немає. Ми дуже бідна країна, найбідніша в Європі, плюс найкорумпованіша та ще й з війною.
30 мільярдів доларів боргу! Якщо поділити між тими, хто ходив голосувати, виходить, що кожен з нас має по 1 тисячі доларів віддати. Я певен, що ані для Порошенка, ані для Зеленського та тисяча "баксів" не є проблемою. Так само без проблем може розрахуватися, мабуть, кожен сотий українець. Але біда в тому, що тисячу доларів сплатить не тільки той, хто спроможний – ні! Цю суму зовнішнього боргу дістануть з кишені кожного з нас, незалежно, чи хочете ви того чи ні, за Порошенка ви будете голосувати чи за Зеленського – це неважливо. Влада не буде питати і просто забере ці кошти і заплатить борги.
Чи Порошенко стане президентом, чи Зеленський – кожен із них змушений буде лізти в кишеню українців. А отже будь-хто з них (хто б не став президентом) наразиться на прокльони українців. Неважливо, хто буде наступним президентом – він, на жаль, буде заручником ситуації, як і будь-який українець. І жодної відмінності наступного президента від просто українця немає – ми всі будемо його проклинати за невиправдані сподівання, а президент буде проклинати сам себе, за те, що вліз в цю купу…
Читайте також: Виборчі перегони: ще два тижні фарсу – і лідер може змінитися