От тільки як на лихо, те, чому їх учили, застосовувати не доводиться – бо трапляються халепи з першими особами зовсім іншого штибу, не воєнні, так би мовити.
Якось один мій знайомий режисер, мандруючи Європою, наткнувся посеред Парижа на …Ніколя Саркозі. Каже, той біг похапцем через площу у супроводі свого секретаря і двох (!!!) охоронців, махав рукою тим, хто його впізнав і терпляче вистояв обабіч дороги, доки не увімкнулося зелене світло пішоходам. Ніякого ажіотажу, штурханини і розгону невинних перехожих не було.
Тепер уявімо як Віктор Федорович переходить дорогу у Києві…Міліція заздалегідь розганяє усе живе в радіусі кілометра, кожні 10 метрів пост ДАІ чи патруль, снайпери засідають на дахах, світлофори вимикаються, літаки над цим місцем не літають. Ну? Чим не порядок і безпека?
Колись працювала на радіо – так там перед візитом спікера в офіс (який охороняється і в який ходять співробітники лише за посвідченнями) обшукали, включно з торбами співробітників та їх особистими шафками. І навіть (тримайте мене семеро) підіймали панелі підвісної стелі! Причому шукали з псами (один з яких так мене перелякався, що вчепився в моє коліно і відтягли його лише зі шматком джинсів у пащі).
Якось видається, що все це – лише імітація безпеки. Бо треба ж щось охоронцям робити, доки доля готує свої чергові підступи. А прикрі казуси регулярно за нашими державотворцями водяться. Чого вартий лише політ Леді Ю на червоній доріжці стадіону у Луганську – охоронець йде збоку – за крок до неї – і підхопити все одно не встиг. А як же він кулю спинити збирається, яка летить у десять разів швидше, ніж Юля падає?
Я особисто пережила той момент, коли перша машина супроводу Недоторканного, вилетіла на зустрічну смугу і пішла мені на таран, змусивши таким чином вискочити боковими колесами на бровку. Відчуття просто незабутні, особливо вважаючи на те, що атакуючих я помітила ну дуже вже пізно. Ковпаки на колесах одразу наказали довго жити, а хто б відповідав коли б я втелющилася з переляку в дерево? Та ніхто – і останній випадок на Харківській площі гарний цьому доказ. Після цього випадку, усіх хто забезпечує безпеку перших осіб не поважаю як явище, бо воно загрожує уже МОЄМУ життю.
Роблю висновок – царська охорона існує лише про людські очі – щоб було круто, пишно і страшно, як в голлівудських фільмах. А от зиску з тих самих охоронців (утримання яких, до слова, державі обходиться у кругленьку суму) – нуль.
Бо ж яка пакость – ніхто в академії бодігардів не вчить, що літають не тільки кулі, а і вінки…