У 1940 році після окупації німцями Парижа італійський диктатор Беніто Муссоліні оголосив Франції війну. Французький посол Андре Франсуа-Понсе тоді звинуватив Італію в тому, що вона "нанесла удар в спину".
Нинішній французький посол в Римі Крістіан Массе виявився дуже дипломатичним та лишив свої думки при собі, коли нещодавно його відправили додому. Це перший французький посол, якого вигнали з Італії, за останні 80 років.
Читайте також: Макрон в образі Гітлера: французьке видання вибачилося за провокативну обкладинку
Вражаюча тріщина в стосунках між державами-засновниками Євросоюзу виникла внаслідок зухвалої поїздки у Францію віце-прем’єр-міністра Італії Луіджи Ді Майо. Його метою було встановлення контакту з учасниками руху "жовтих жилетів", які вже довгий час намагаються усунути президента Франції Емануеля Макрона. Однак коріння конфлікту, що виник на основі любові-ненависті між цими двома країнами, проросло глибоко в історії – на сотні, якщо не на тисячі років.
Луїджі Ді Майо спровокував різку реакцію Франції
Чому ці сусіди, які мають так багато спільного (люблять вишукану їжу, модний одяг, вміють отримувати задоволення від життя), так несамовито конфліктують одне з одним?
Франція та Італія схожі на "двох кузин, кожна з яких вважає, що вона найгарніша", – сказав Франко, журналіст італійської газети Corriere della Sera. (Він, до речі, отримав освіту у Франції і є кавалером ордену Почесного легіону.)
Франція, як більш потужна і краще організована країна, зневажливо та зарозуміло ставиться до свого південного сусіда. Французи глузують навіть зі славетних днів історії Риму в "Пригодах Астерікса" – відважного галла, що дражнить і "показує ніс" агресорам, що прийшли з півдня.
Протягом багатьох століть французька корона втручалась у справи італійських міст-держав. І навіть протягом певного проміжку часу тримала в Авіньйоні власних "приручених" пап.
Найзнаменитішим предметом італійського експорту став Наполеон Бонапарт, що належав до аристократичної родини з Тоскани та народився на Корсиці тоді, коли Генуя поступилася нею Франції.
Відповіддю Наполеона Бонапарта після отримання влади стали воєнні кампанії на території Італії, а захоплені там твори мистецтва демонструвались у Парижі. Він взяв у полон Папу – і зробив те ж саме, вже будучи імператором.
Італія зрештою в 1871 році стала єдиною державою, однак вона ледве встигала йти в ногу зі своїми сусідами. У ХХ столітті це призвело до катастрофи – до фашизму, а згодом і до поразки в Другій світовій війні. Післявоєнна Італія відома своєю елегантністю, проте Франція була не тільки стильною, але й потужною державою, і не приховувала презирливого ставлення до свого сусіда, створюючи союз з Німеччиною для встановлення панування в Європі.
Легендарний епізод: Зінедін Зідан карає зухвальця Марко Матерацці
У цьому плані мало що змінилося в ХХІ столітті. Французи аплодували, коли у фінальному матчі чемпіонату світу-2006 з футболу Зінедін Зідан вдарив головою італійського гравця Марко Матерацці за те, що він нешанобливо відгукнувся про сестру Зідана. І французів дуже здивувала розпочата президентом Ніколя Саркозі спроба франко-італійського перемир’я у формі одруження з Карлою Бруні – італійською співачкою та моделлю. Але, принаймні, співала вона французькою...
Якщо ж говорити серйозно, то причиною ворожнечі між Францією та Італією є… Північна Африка, яку обидві держави вважають своїм заднім подвір’ям. Після бомбардування Лівії Муаммара Каддафі усунули. Італійці не можуть пробачити того, що французи знищили вплив Італії в цій країні і створили в ній хаос. Згодом хвиля біженців кинулася до берегів Італії.
Коли в 2017 році президентом Франції став Еммануель Макрон, здавалось, стосунки між Францією та Італією будуть покращуватися. У січні минулого року Макрон підписав двосторонній договір про співробітництво. Проте пізніше він учинив не дуже мудро, коли виразив надію на те, що італійці через два місяці проголосують за "проєвропейський вибір". В результаті виборів виникла коаліція між радикальним рухом "П’ять зірок" на чолі з Ді Майо і правими популістами з Ліги Півночі на чолі з Маттео Сальвіні. Останній також обіймає посаду віце-прем’єра і люто критикує Макрона, особливо його імміграційну політику.
Еммануель Макрон розлютився на італійську владу
Безпосереднім приводом для загострення стосунків став вчинок Ді Майо, який на початку лютого відвідав Францію для зустрічі з членами руху "жовтих жилетів". "Вітер змін подолав Альпи", – написав Ді Майо в своєму твіті, сповістивши цим про можливість створення альянсу з протестним рухом у Франції, що планує висунути своїх кандидатів на травневих виборах у Європейський парламент.
Для Макрона, який останнім часом переважно тримався "над сутичкою" і не брав участі у сварці з Римом, подібне втручання у внутрішні справи його країни було останньою краплиною.
Мати різні точки зору – одна справа, але використовувати такі стосунки у виборчих цілях – це зовсім інше, – було підкреслено в різкій заяві міністерства іноземних справ Франції.
Жодна зі сторін не має намірів відступати напередодні європейських виборів. Виступивши настільки різко проти італійців, Макрон насправді зайняв жорстку позицію у ставленні до свого популістського ворога – Національного об‘єднання (колишній Національний фронт) під керівництвом Марін Ле Пен. Згідно з опитуваннями, це об`єднання веде успішну боротьбу за лідерство з партією Макрона.
Не дивлячись на тісні стосунки Макрона з Ангелою Меркель, федеральний канцлер Німеччини та інші лідери Євросоюзу займають достатньо розумну позицію і не втручаються в цей конфлікт. Хоча Італія далеко не єдина країна, незадоволена французьким свавіллям.
Однак і в Меркель днями були власні причини для того, щоб косо дивитися на Макрона, коли він спробував запровадити нові обмеження щодо прокладання від берегів Росії газопроводу "Північний потік-2". Цей проект важливий для Німеччини, проте його вважають стратегічною загрозою для себе деякі країни – члени Євросоюзу та Америка. Це було свідченням того, що Макрон демонструє свої м’язи не тільки одному своєму сусіду – Італії...
Автор: Петер Конраді
Джерело: The Sunday Times
Читайте також: Італія та Франція у стані холодної війни, і від її переможця залежить майбутнє Європи