Більшість українців переконані, що їхні потреби (освіту, медицину, безпеку, пенсії тощо) забезпечує держава. Однак це міф. Насправді все це фінансуються податками, які сплачуємо ми – громадяни.

Читайте также: Справа рюкзаків Авакова: чому Холодницький та Луценко не карають топ-корупціонерів

Не існує ефемерних "державних фінансів". Є лише гроші платників податків. Тобто наші гроші, значну частину яких ми кладемо в спільний національних гаманець – бюджет. Саме цей спільний гаманець, наповнений заробленими нами грошима, політики чомусь називають "державними коштами".

3/4 бюджетних надходжень – це податки громадян. Тобто наші з вами гроші. Чиновники та політики не фінансують державні послуги чи видатки – ми фінансуємо. Тож женіть в шию політиків, які заявляють, що це вони відремонтували дороги, побудували школи і лікарні чи, наприклад, оснастили армію.


Не існує ефемерних "державних фінансів", є наші гроші

Це все зробили ми – платники податків, – віддавши в спільний національний гаманець значну частину зроблених нам грошей. Політики та чиновники лише використали зароблені нами гроші. До речі, часто використали не ефективно, а подекуди й просто вкрали.

Навіть не бізнес є головним наповнювачем бюджету, а ми – громадяни. Безперечно бізнес створює робочі місця, які дають нам, громадянам, можливість заробляти, а значить – сплачувати податки. Честь за це, хвала і щира подяка підприємцям. Проте це ми – громадяни – хто наповнює левову частину національного бюджету.

Перед тим, як виплатити зарплату, роботодавець сплачує за працівника податок на доходи фізичних осіб і єдиний соціальний внесок. Але ж ці гроші йдуть з того, що заробив працівник. В цьому випадку роботодавець лише перераховує державі зроблені нами гроші.

Потім українець сплачує податки в магазині за придбані товари, а це податок на додану вартість, акцизи та імпортне мито. Сукупно ці всі податки і формують 73% центрального і місцевих бюджетів, якими і розпоряджаються чиновники, перерозподіляючи їх на освіту, медицину, пенсійне забезпечення або субсидії.

Читайте также: Як домогтися ув'язнення ТОП-корупціонерів, або Чому політики "пудрять нам мізки"

До речі, про субсидії. Не прем’єр міністр чи президент роздають субсидії на комунальні послуги. Це ми – платники податків – допомагаємо тим з нас, хто потребує цієї підтримки. Це не від держави допомога, чи, тим більше, конкретних політиків. Це підтримка українцями своїх співвітчизників.

Тепер давайте трішки про те, скільки саме грошей ми кладемо у спільний національний гаманець, яким розпоряджаються політики та чиновники. Пропоную зробити це на прикладі середньостатистичного мешканця Житомирщини.


Чиновники та політики не фінансують державні послуги чи видатки – ми фінансуємо

Працездатний мешканець Житомира зі своєї середньої валової зарплати 7523 гривень на місяць сплатить державі 55 тисяч гривень податків, залишивши собі … таку саму – 55 тисяч гривень. Так, ви все вірно почули і зрозуміли. Середній житомирянин віддасть держави таку саму суму, якою в підсумку скористається сам.

І це стосується не лише житомирян. Аналогічний розподіл маємо по всій країні. Платник податків віддає українським політикам та чиновникам стільки ж зароблених грошей, скільки залишає собі.

Погодьтеся, з цими знаннями починаєш зовсім по-іншому оцінювати політиків і чиновників, в розпорядження яких ми віддаємо аж стільки зроблених нами коштів. Я дуже сподіваюся, що це знання вмотивує вас до дійсно усвідомленого голосування на виборах усіх рівнів. Бо обираємо ми не просто політиків. Ми обираємо людей, яким довіримо половину зароблених нами грошей.

Дивіться на це так. Житомирянин йде на виборчу дільницю з кейсом, у якому 275 тисяч гривень. Саме стільки податків він сплатить за каденцію обраного політика. І в бюлетені він обирає не просто далекого президенти чи депутата. Він обирає людину, якій віддасть цих зароблених ним 275 тисяч гривень. Ось що має бути в голові виборця, коли він йде голосувати.

З таким підходом ми в Україні нарешті позбудемося цього вибору меншого з зол, яке усім нам вже в печінках сидить. Ну бо кого з них обирати: того, що минулонго разу потягнув моїх 50 тисяч, чи ту, що позаминулого разу потягнула моїх 100 тисяч.

Читайте также: Золоті злитки проти усних зауважень: чому тендери на Prozorro обсіли "схематозники"

Правда, коли дивишся на це з такого кута, то очевидним є неприйнятність обох. Бо яка, в біса, різниця, хто з них вкрав більше моїх грошей? Вони обидва крали мої гроші. Тож тільки повний безумець довірить їм свій гаменець ще раз. Ну і на сам кінець, маленький тест. Чи знаєте ви скільки саме зароблених грошей відаєте в управління українським політикам? Яку саме суму ваших грошей несете в кейсі на виборчу дільницю?

Пропоную вам прямо зараз перевірити. Вірніше не пропоную – благаю вас це зробити. Перейдіть за адресою cost.ua. Або введіть в Google "Ціна держави". Підрахунок займе у вас менше двох хвилин, а усвідомлення вашої ролі у державі зміниться назавжди.