Але беруть вони початок в 1996 році, коли до влади прийшов тандем Омельченка-Бабушкіна, які були ставлениками, як їх охрестила преса, "архітектурно-будівельної мафії".
З благословіння та під захистом Кучми-Табачника, ними почався дерибан та забудова міста на потребу грошовим мішкам.
Кияни забили на сполох на громадських слуханнях, що відбулися 10 липня 1997 року на території Києво-Печерської Лаври. На них розглядалася ситуація, що створилася при плануванні і забудові центральної частини Києва, і заходи по збереженню історичного вигляду міста.
Наведу тут невеличкий уривок:
"Мудрым, глубоко аргументированным было и выступление человека, которого особо ценят в архитектурных кругах, известного в Украине зодчего Олеся Панасовича Силина. Над Киевом, заявил он, нависла настоящая угроза. Каждый исторический город имеет свой неповторимый облик, свой силуэт. Это формируется столетиями, а то и тысячелетиями, а теряется за годы… А потеря таких городов, как Киев – это потеря для всего человечества…
Не повезло Киеву и на главных архитекторов. Неужели такой бесталанный Киев, чтобы урожденные киевляне, или, по крайней мере, те, которые стали настоящими киевлянами, полюбили его, не могли быть его архитекторами? … Сейчас к нашему берегу пристал Бабушкин. Где он был? Что он делал? Но то, что он сейчас делает, все мы видим. Абсолютно без берегов… Другое дело, что он такого никогда не делал бы, если бы ему не давали соответствующие права… Но, кроме всего, обязанность архитектора – и профессиональная, и общественная заключается в том, чтобы не уничтожить то, что сделано до него. Если ты не способен сделать лучше, чем было сделано до тебя, делай так, чтобы все созданное твоими предшественниками не погибло. А это, к сожалению, и делается…
Мы должны заявить свой решительный, действенный протест против этого произвола и беззакония, которые творятся в градостроительстве и которому потворствует управление охраны памятников и исторической среды…
У Бабушкина, авторитетно заявил корифей украинской архитектуры, существует концепция "птичьего полета". Он любит говорить, как, мол, это здорово – с 30-го этажа посмотреть вокруг, полюбоваться панорамой Киева… Во-первых, почему это кто-то должен лезть на 30-й этаж?.. Киевляне всегда любовались Киевом с уровня земли. Во-вторых, не будет панорамы, не будет чем любоваться, оно все исчезнет, если будет продолжаться губительная градостроительная политика, направленная на уничтожение исторического центра города. Таким образом, не может быть такой человек главным архитектором Киева".
Гострими й принциповими були виступи й інших учасників слухань. Учасники зборів прийняли Ухвалу.
Якби влада тоді прислухалася до думки громадськості, руйнування історичної забудови міста можна було би ще зупинити. Але влада її проігнорувала. Від тих пір в місті зводили переважно комерційне житло, а також офісні та торгові центри. Наслідки цих перекосів ще довго доведеться долати. Але найголовніше, була завдана непоправна шкода зовнішньому вигляду столиці, спотворено її історичне обличчя.
Плоди такої політики відчутні дотепер, вибухаючи будівельними скандалами та протестами городян. Але й нинішня влада, на жаль, також не звільнилася від цих підходів, робить вже свої власні помилки.
Не дуже обнадіює й поява на посту головного архітектора вихованця Бабушкіна.
Допоки ми не позбавимося "бабушкінського" спадку та його містобудівної ідеології, яка й досі, як не прикро, визначає багато архітектурно-містобудівних рішень, подальша доля Києва — вічного міста, вічної столиці — залишається під загрозою.
Читайте також: Київ перетворюється на "кам’яні джунглі"