Це судна, які ходили до Бердянська чи Маріуполя. Варто зазначити, що на останньому тижні була лише одна відмінність: якщо раніше затримували всі судна, без винятку, то зараз десь половину. Не знаю, яка причина, можливо, солярка закінчилася, чи шторм був, чи економія.

Читайте також: Чи вдарить Росія з Азовського моря: прикордонники роз’яснили ситуацію

Криза в Азовському морі, в будь-якому випадку, загрозлива для України.

Треба розуміти ситуацію. Якщо я – судновласник або оператор судна, який уклав контракт про перевезення з Бердянську чи з Маріуполя, то навіщо мені той зайвий клопіт? Зриваються терміни, з'являється елемент невизначеності. То хай воно горить! Відпрацюю цей контракт, а потім вже не буду спрямовувати своє судно в ті порти, бо навіщо мені зайві ризики?

Оце і є мета таких дій: зробити так, щоб виник дефіцит флоту, який перевозить вантажі з Бердянська та Маріуполя. Зараз в порту Бердянська – одне судно, а ще два – на підході, в Маріупольському порту – два судна, а одне на підході. Це дуже мало: Маріупольський порт може одночасно приймати до 15 суден, Бердянський – до 9. Тобто, зараз їх потужність використовується в 7-8 разів менше.

В Одесу, звісно, судна можуть заходити – там є свій морський трафік. Більше того, він має тенденцію до зростання та буде мати, адже значна частина українських вантажів зі Сходу України, здебільшого – з металургійних підприємств – переорієнтовуються на Чорноморські порти. Так склалося за останній рік – з моменту, коли стала відома геометрія Керченського мосту. Тоді з'ясувалося, що половина флоту, які ходили в порти Азовського моря, через геометрію цього мосту просто не проходитимуть: тому, звичайно, власники вантажів стали частину перенаправляти в порти Чорного моря. Але там є обмеження: одноколійна залізниця. Завжди є проблема вагонів. Тим не менш, частина традиційних вантажів Бердянська-Маріуполя йде до Чорноморських портів України.

Звичайно, це неприємна ситуація і для Маріупольського, і для Бердянського портів: по-перше, вони – великі платники податків. По-друге, в Бердянському порту – більше 1000 працівників, в Маріупольському – більше 3 тис. Тобто, це все створює складну та неприємну соціально-економічну ситуацію для обох українських приазовських міст.

Треба також розуміти, що насправді і Азовське, і Чорне море, у військовому сенсі, – російські озера. Тобто, маючи абсолютну перевагу, вони в Азовському морі можуть робити все, що завгодно. Тим більше, що з юридичної точки зору, морського кордону немає: адміністративний кордон проходить по лінії прибою. Все решта – це спільні внутрішні води України та Росії. Тому, так, російські військові кораблі прикордонної служби ФСБ формально мають право знаходитись в будь-якій точці Азовського моря. З Чорним морем – ситуація інша: там ми маємо територіальне море і морський кордон – 12-мильну зону.

Та в Чорному морі все також непросто. Там є два великих морських маршрути: перший – з протоки Босфор до портів Одеси, Миколаєва та Херсону. І це головний експортно-імпортний морський шлях України: іншого такого немає ні за розміром, ні за трафіком. Другий морський шлях, який теж активно використовується: з району Одеси, через окупований Крим – до портів Грузії та Чорноморських портів Туреччини. Справа в тому, що на цьому шляху знаходяться морські бурові платформи українського шельфу: починаючи приблизно з о. Зміїний, де знаходяться сумнозвісні "вишки Бойка" – найкрупніші, захоплені Росією бурові платформи, і до Західного узбережжя Криму, де знаходяться інші морські родовища нафти і газу. На всіх цих вишках та платформах чергує російський спецназ.

Ця ситуація виникла ще наприкінці лютого 2014 року, коли вони і були захоплені. Крім того, ці платформи зараз обладнані різноманітними установками та технічними засобами контролю підводного середовища, надводного та повітряного простору: тобто, там встановлені різні локатори. Росія, звичайно, тримала там свої військові кораблі. Але протягом двох останніх тижнів є суттєві зміни.

Якщо раніше там чергували допоміжні судна російського флоту – розвідувальні кораблі, то зараз в Росії прийняли рішення, що цей район морських бурових установок буде охоронятися 41-ю бригадою малих ракетних кораблів Чорноморського флоту. Тобто, біля бурових постійно чергують ракетні кораблі Чорноморського флоту Росії. І це, підкреслюю, якраз на шляхах цивільних суден, які прямують з та до Одеських портів, або до протоки Босфор, або в напрямок Кавказу до Чорноморських портів Туреччини. Так, поки ніяких дій щодо цивільного судноплавства там не приймають. Проте, вони там вони знаходяться: це – потенційна загроза. Я б на місці держави-окупанта, звичайно, розглядав можливість якихось дій, що будуть заважати морському транзиту та трафіку з Одеських портів до Босфору.

Читайте також: Військовий експерт озвучив головне завдання Росії в Азовському морі

Щодо прогнозів. Так, я бачив їх багато: і від українських експертів, в тому числі, військових. Переважно, в них говориться, що нічого за цим не прослідує – гра м'язами, це такий собі психологічний тиск, демонстрація. Але я, людина, яка пережила спецоперацію по захопленню Криму у лютому-березні 2014 року, згадую, що тоді теж ніхто не вірив, що Путін піде на окупацію. Не тільки в Україні не вірили: в НАТО, в ЄС, в США – також, при чому і їх розвідки. Потім вони визнали, що недооцінили російських намірів.

Доки при владі РФ знаходиться путінська кліка, ми не можемо відкидати будь-які вірогідності. На даний момент у Росії є сили для того, щоб здійснити в Азовському морі будь-яку операцію. Від масованої до локальної, висадки десанту та інших військових дій. І в них це є на столі. Тобто, російське військове відомство та російський військовий блок працюють системно та організовано. І я в впевнений, що в них на столі лежать різноманітні плани таких операцій як в Чорному, так і в Азовському морях. Давайте згадаємо події 2 травня 2014 року в Одесі. Я впевнений: якби саме в ті дні на початку травня в Чорному морі не знаходилися два військових кораблі НАТО, то реалізувалась могла наступна схема – сепаратисти та "заслані козачки", що вчинили озброєні провокації в Одесі, стали б кричати "Путін, прийди", і він би прийшов. Як прийшов у Крим і на Схід Донбасу. Такі плани щодо Одеської, Миколаївської та Херсонської областей в них також мають бути на столі. Навіть в тих районів Херсонської області, які мають адміністративний кордон з окупованим Кримом. І, звичайно, наші військові та наша держава повинні мати плани реагування у випадку таких сценаріїв. Тобто, на будь-який можливий сценарій розвитку подій, – ми маємо домашні заготовки, як на них відповідати.

Після того, як в Росії пройшли вибори Путіна, він знаходиться в ейфорії. Його обрали царем ще на шість років, у нього високий рівень підтримки. Витрати Росії на військову сферу абсолютно не залежать від соціально-економічного стану РФ. Тобто, вони будуть їсти хліб без масла, але армію та озброєння будуть фінансувати за найвищими їхніми потребами. І дивіться: Путін зараз в ейфорії, бо він тактично на цю годину виграє в Сирії – він втримав Асада. Він розсварив ЄС "Північним потоком-2", з цього ж приводу розсварив ЄС та США. Наразі почнеться будівництво "Турецького потоку-2", бо перша нитка вже збудована. І Болгарія, країна-член НАТО та ЄС, дуже хоче і офіційно пропонує, щоб ця нитка "Турецького потоку-2" пройшла і через її територію. Тобто, в Путіна все складається. Цей психологічний стан російської влади треба теж враховувати.

Не секрет, що значна кількість серйозних українських, в тому числі, і військових, експертів починає розглядати тиск Росії щодо портів Азовського моря як можливий елемент торгу: вони можуть запропонувати відкрити води до Криму в обмін на припинення блокування портів в Азовському морі. Тому плани військових операцій – вкрай важливі: з окупованого Криму на напрямку Каховки, до прикладу (де головний шлях північноукраїнського каналу). Такий сценарій також треба планувати і мати його в запасі. Загалом, сподіваюсь, у нас вже є подібні розробки – як в Генштабі, так і безпосередньо у військових.

Автор: Андрій Клименко. Джерело: Новое время

Читайте також: Загрози з боку РФ на морі: експерт пояснив, чому потрібно відновлювати потужність флоту України