8 місяців тому новорічну тишу в інформпросторі збурила новина про зухвалих "перевертнів у погонах" з голосіївського відділку поліції.

Читайте также: Чому Кернес ніколи не сяде

Ні з того, ні з сього вони приїхали на обшук до приватного будинку бізнесмена Тимофія Кохновича. Щось дуже наполегливо шукали, як з'ясувалося – боєприпаси, які, власне, і знайшли. І в кайданках забрали господаря із собою.

Потім справу із набоями якимось чином трансформували у площину відносин двох країн – України та Білорусі – та поривалися екстрадувати затриманого Кохновича на його історичну батьківщину.


Тимофій Кохнович

Прорахувалися голосіївські поліцаї в одному – у будинку, де вони проводили обшуки, було встановлене відеоспостереження, яке фіксувало кожну дію правоохоронців. І саме на відео потрапив момент явної фальсифікації – до вази із дитячими шпильками один із незваних гостей підкинув так звані докази – набої, які нібито й шукали правоохоронці.

Те відео не просто врятувало Кохновича від кримінального переслідування та зекономило йому чималу суму в іноземній валюті, яку вимагали слідчі з Голосіївського райвідділку за закриття справи, воно наочно продемонструвало реальну картину вітчизняної правоохоронної системи.

Ми тоді в деталях розбирали ту справу. Фальсифікації у справі Кохновича були настільки очевидними, що насправді не вірилося, як такий відвертий абсурд міг дійти навіть судового розгляду.


Кохнович на судовому засіданні

Коротко нагадаю фабулу. Кохновича затримали 29 грудня за звинуваченям у незаконному зберіганні боєприпасів. І доказом були підкинуті в будинку набої. Але згодом з'ясувалося, що набої не є травматичними та на таку серйозну статтю склепати справу не вдасться.

Але ж "клієнта" вже "зарили" на три доби – швидко треба було щось вирішувати. Тому поліцейські зайшли з іншого боку – згадали про білоруське походження Кохновича і повідомили білоруську сторону та МЗС, що затримали іноземного громадянина, який нібито у розшуку, і готові його екстрадувати за кордон.

Те, що Кохнович давно мав український паспорт, і слідчі про це знали, нікого не цікавило. Їм потрібно було залякати жертву та вибити із нього доларовий хабар. І очевидно, що Кохнович не був випадковою жертвою. Він має в Україні прибутковий бізнес, пов'язаний зі страхуванням та цінними паперами. Отже, "голосіївські хлопці" знали – його можна трусонути із суттєвим профітом. Та Кохнович тримався.

Свою сфабриковану справу слідчі навіть дотягли до суду – наполягали на тому, що білоруського громадянина Кохновича треба закрити в СІЗО на 40 діб. Державне обвинувачення підтримав прокурор Уздемир.

На щастя, суддя розібралась у справі та відпустила Кохновича додому. Згодом справу взагалі геть закрили, бо вона зовсім не клеїлась і очевидно була поспіхом створена без належних доказів. І це – відвертий кримінал тих, кого наділили владою.

Читайте также: "Атошна" схема земельного "дерибану": на що готові піти ненажерливі чиновники

Кохнович міг би зітхнути зполегшенням, що його лишили у спокої, забути все, що сталося, як страшний сон, та спокійно жити собі далі в Україні із українським паспортом. Але, не жалкуючи грошей, він найняв адвокатів і пішов далі – за справедливістю.

Резонанс цієї справи змусив прокуратуру порушити кримінальну справу щодо неправомірних дій правоохоронців. Здавалося, зло має бути покаране. І от – маємо результат. Слідство завершене і матеріали передані адвокатам Кохновича для ознайомлення. Далі – справа за Фемідою.

І от юристи почали розбиратися, і що далі вивчали матеріали цієї справи, то більше дивувалися, як відверто прокурори вирішили злити цю справу.


Прокурори вирішили злити справу голосіївських "перевертнів у погонах"

Цікаво, що один з головних кривдників Кохновича – слідчий Тичина, який лякав свою жертву екстрадицією, взагалі у справі майже не згадується. Хоча сам на допитах пояснював, що на той обшук він потрапив неофіційно.

Він не мав жодних документальних підстав туди приїжджати. Усі протоколи були склепані таким собі слідчим на прізвище Печений. Він мав повноваження шукати набої, які власне і підкинув, і це видно на відео з камер.

Слідство лишило багато білих плям у цій справі. Той самий Тичина там проходить лишень свідком. Прокурори навіть не змогли визначитись зі статтею, по якій вони могли б пред'явити підозру фігурантам. Прохання потерпілої сторони долучити до визначення кваліфікації злочину експертизу прокуратура теж проігнорувала.

Також сторона Кохновичів наполегливо просила прокуратуру порушити кримінальну справу саме щодо вчинення злочину правоохоронцем Тичиною, який взяв на себе повноваження лякати затриманого екстрадицією та фальсифікувати його справу. У матеріалах справи зазначено, що Тичина займався особистими справами, а не був у відділку поліції у той час, як вів задушевні розмови із затриманим.

Прокуратура відмовилась здобувати інші докази – вилучати розшифровки телефонних розмов поліцейських у цей період. Адже так можна було б вийти на інших співучасників, принаймні дізнатися – хто замовник цього дійства.

Читайте также: Чому в Україні почастішали зухвалі напади на журналістів

Ні, це нікому нецікаво. Адже поки відомо, що максимальне покарання, яке отримали учасники цієї історії Тичина та Печений, – це звільнення з поліції. Хоча повторюся: Тичина – свідок, а всіх собак повісили на підозрюваного Печеного, хоча, за свідченням Кохновича, він далеко не головна фігура. А от їхній начальник – керівник голосіївського райвідділку – отримав хіба догану.

От і все. У такому вигляді київська прокуратура збиралася передавати справу на розгляд суду, якби Кохнович та його юристи знову не забили в набат. За майже 8 місяців, що минули від тих подій, прокурори, що ніби розслідували злочини своїх же колег, зробили усе можливе, аби реальної кримінальної відповідальності ніхто не поніс.

Ця справа не унікальна. Юристи Кохновича буквально на пальцях пояснили, як грубо та елементарно фальшуються нашою поліцією справи.

Хто має волю та стрижень – йде боротись проти системи, хто перелякався – платить чималі суми, які із нього вимагають, аби лишили в спокої. Останніх, скоріш за все, більшість. Бо боротись із такими Тичинами – це повторювати звитягу Дон Кіхота. Шанси на результат мізерні.

Та Кохновичу пощастило удруге. Він публічно на ганку прокуратури заявив про кругову поруку на прикладі власної справи і зміг потрапити на прийом до Андрія Андреєва – заступника столичного прокурора та отримати із нього обіцянку, що розслідування поновлять, а роль Тичини у цій справі розслідуватимуть окремим провадженням.

Сподіваємось, слова прокурора не стануть черговим замилюванням очей. Честь мундиру, як не як. Ми не полишатимемо цю справу без уваги. Зло має бути покаране, а поліція має захищати, а не залякувати громадян.