Прогалини у цьому питанні руйнують цілісність інвестиційної концепції країни. А фактично – лишають її на задвірках третього світу. Адже великі кошти обирають тих, хто прагне бути серед перших.
Мусимо визнати, що в Україні відсутнє як дієве законодавство з охорони прав інтелектуальної власності, так і механізми її реалізації. Воно фрагментарне, рване і нелогічне. Приміром, власник торгівельної марки може заперечити заявку на товарний знак зі схожою чи ідентичною назвою. Але це право неможливо реалізувати, оскільки фізично не можна дізнатися про наміри її подати. Відтак, в Україні доступні до реєстрації будь-які торгові марки, незалежно від наданих раніше прав власності на них.
Сьогодні держава у рамках чинного правового поля не має інструментів для надання гарантій прав власників чи захисту їх у випадку порушення. Така ситуація запалює червоне світло на шляху системних міжнародних інвесторів, які могли би працювати в Україні.
За чинним законодавством особи, що не брали участі у процесі реєстрації товарного знаку, не можуть адміністративно оскаржити такі рішення. Тобто жоден власник торгівельної марки в Україні не може у позасудовому порядку убезпечити свої права, заблокувавши незаконну реєстрацію клону. А натомість у судах такі дії є тривалими, не завжди ефективними і достатньо недешевими.
Недолугою є і процедура реєстрації торгових марок в Україні, яка виключає електронний формат, а доступна лише із присмаком "нафталіну" – у вигляді письмової заявки до органу експертизи. Годі казати про непрозорість діяльності Апеляційної палати Держслужби інтелектуальної власності. Для неї навіть не передбачено обов’язковості оприлюднення відповідних рішень. Відтак, є підстави говорити про корупційні зловживання у царині реєстрації знаків для товарів і послуг, зокрема у вигляді масової їх реєстрації із подальшим перепродажем. Адже в Україні відсутній публічний контроль за реєстрацією і використанням торгових марок.
До речі, імплементовані Україною положення Угоди про Асоціацію із ЄС передбачають наявність механізмів дострокового припинення реєстрації торгівельних марок у випадку їх невикористання впродовж 5 років. Існуюча в Україні практика суперечить згаданій угоді. І загалом уся недолуга практика реєстрації та контролю за використанням знаків для товарів і послуг суперечить законодавству ЄС, із яким Україна прагне асимілюватися. Знову таки, наголошую, це є негативним маркером для інвесторів.
Власне ситуація вимагає швидкого радикального реагування. Необхідно законодавчо закріпити норми, які гарантуватимуть права власників знаків, передбачать публічні механізми їх захисту, ліквідують корупційні механізми та можливості для зловживань.
Серед основних позицій, які необхідно закріпити, виокремлю наступні.
Необхідно забезпечити обов’язкове оприлюднення усіх заявок на будь-які торгові марки для товарів і послуг. А також – публікацію рішень Апеляційної палати Держслужби інтелектуальної власності. Таким чином зацікавлені особи матимуть змогу захистити свої права своєчасно у позасудовому порядку. Має бути передбачено і право власника подавати заперечення щодо незаконно отриманих документів на торгові знаки. Треба запровадити юридичні механізми для оскарження рішень органів експертизи до Апеляційної палати Держслужби інтелектуальної власності, яких наразі не існує.
Заявки на реєстрацію знаків, безумовно, мають подаватися і в електронній формі, як це відбувається у країнах ЄС. Доцільно закріпити норму про припинення чинності торгового знаку, якщо він не використовується впродовж 5 років. Варто розширити механізми захисту порушених прав на торгову марку, зокрема у вигляді компенсації за порушені права.
Ці та інші законні новації сприятимуть прозорості реєстраційних процедур, захистять права власників торгових марок, наведуть лад із реєстрацією та їх використання, знімуть бар’єри, що стримують інвестиції в Україну.
Читайте також: Як легалізувати $1 млрд з тіньового лобізму