Два года назад, в ноябре 2014 года, когда здание легендарного донецкого аэропорта стояло, а бесстрашные "киборги" отражали каждую атаку врага, журналистке 24 Канала Ирине Волк удалось побывать в одной из самых горячих точек АТО.
Кілька слів по цій волонтерсько-журналістській поїздці в АТО: писець шо на передку, шо в тилу зони, тільки різний, і, здається, в тилу все "пічяльніше".
Сьогодні рівно рік з того дня, коли я вперше поїхала на передову. 14 червня 2014-го вранці у потязі до Харкова я прочитала про збитого ІЛа. Вперше так сильно плакала: не від фізичного болю, не від чиєїсь образи, а від смерті людей, яких я не знала, але любила заочно за їхній вчинок, за їхні душі...
«Синдром Донбасу» – «хвороба» не тільки воїнів, які зрозуміли і побачили війну, а й людей, яким вона не байдужа, які вже знають, що таке окопи, обстріл, холод і відсутність їжі.
Сьогодні Харків — чи не найбільший притулок для людей, які утікають від війни на сході країни: вони шукають нові помешкання, нову роботу, нових друзів, часом — сім'ї.
Торкнувшись землі Донбасу на залізничному вокзалі Донецька зникло усе відчуття тривоги, через яке "львів’янка-бандерівка" могла не спати у потязі: такі ж люди, такі ж обличчя, крамниці, маршрутки, моя українська абсолютно нікого не дивує, тим паче не лякає.
Що ж, друзі, хоч літо (нехай трохи дощове й часами непогодне, але таки літо) – час мандрів і пригод — уже й завершується, усе ж кожен, хто ще не встиг насолодитися відпочинком, користається останніми тижнями теплої пори, аби таки кудись з'їдити й відволікися від рутини.
Він не дожив менше 3 тижнів до 40-ка років… Скандальний, дивакуватий, непередбачуваний і безумний панк, який пережив 8 клінічних смертей, але став рок-легендою...