У відповідь наш парламент оголосив воєнний стан у майже половині українських областей. Тепер там будуть посилені заходи безпеки, а військомати проведуть роботу з військовослужбовцями резерву.
Читайте также: Чому Росія розпочала військову агресію в Азовському морі: відповідь українського адмірала
І хоч Росія веде проти нас неоголошену війну уже майже 5 років, але вперше її військові зробили це не знімаючи розпізнавальних знаків. А це означає, що вони перестали боятися можливого відкритого протистояння. І ви розумієте самі, що лишилася лише одна межа, яку їм лишилося перетнути цьому конфлікті – це межа повномасштабного і неприкритого вторгнення.
Відбувалося це так:
23 листопада катерна група Військово-морських сил ЗСУ в складі двох малих броньованих артилерійських катерів "Бердянськ" і "Нікополь" і рейдового буксира "Яни Капу" здійснювала плановий перехід з порту Одеси в порт Маріуполь. Сам інцидент з нападом трапився 25 листопада. Корабельну групу зустріли чотири прикордонних російських корабля. "Прикордонний корабель "Дон" здійснив 2 навали на правий борт нашого рейдового буксиру і пошкодив його.
О 13.12 було зафіксовано захід двох ударних вертольотів ЗС РФ Ка-52 на бойовий курс із захватом на супроводження бортовими системами управління зброєю цих суден. Українські катери та буксир не могли пройти під Кримським мостом. Росія заявила, що рух через нього перекрито в обидві сторони в зв’язку з посадкою на мілину танкера перед ним.
Близько 19:00 російські кораблі та катери розпочали переслідування українські судна та в ультимативній формі вимагали зупинитися під загрозою застосування зброї. Після виходу з 12-мильної зони катери Прикордонної служби ФСБ РФ відкрили вогонь на ураження.
Конфлікт у Азовському морі
Малі броньовані артилерійські катери "Бердянськ" та "Нікополь" були вражені вогнем противника та втратили хід. Рейдовий буксир "Яни Капу" також примушений до зупинки. Після чого кораблі було захоплено.
Найголовніше питання, яке викликала ця ситуація полягає у тому, як ми на 5-му році війни змогли її допустити. Справа у тому, що перед тим як здійснити напад, Росія розуміла його наслідки, а значить їх не боялася. А санкції за фактичну спробу озброєної анексії Азовського моря мають бути відчутними.
Незважаючи на це, вони вирішили в чергове перевірити те, наскільки далеко ми дамо їм зайти. Окрім санкційного тиску, ми могли б змусити Росію заплатити й іншу ціну на Азові – ціну військову. І якби росіяни боялися нашого флоту – то це б їх зупинило значно краще за будь-які санкції, але вона не боялася і виявилася права.
Тому лишається питання про те як ми опинилися у такій ситуації і чи могло бути інакше? Хронологія випуску не дозволить мені розказати усю історію українських військово морських сил.
Основні з них відомі вам і так:
– В 1991 році розпався Радянський Союз.
– 2 квітня 1993 року до складу нашого флоту було введено фрегат «Гетьман Сагайдачний»
– В червні 1993 – підписана угода між Україною та російською федерацією про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту
– 17 березня 1994 року було підписано угоду про співпрацю між оборонними відомствами України та Румунії, в тому числі і в питаннях взаємодії їх флотів. Це був перший офіційний документ міждержавного рівня в форматі міжнародного військового співробітництва ВМС України.
– 28 травня 1997 року президенти Росії і України підписали кілька угод, що регламентують розподіл Чорноморського флоту СРСР. Так, можливість перебувати у Севастополі. Росія зобов'язувалася платити $ 98 млн на рік. Термін перебування ЧФ в Криму закінчувався в 2017 році.
– 1 червня 1997 року розпочався новий етап розподілу об’єктів ЧФ В процесі передачі до складу ВМС України було прийнято 43 кораблі, 132 судна і катери, 12 літаків, 30 гелікоптерів, 227 берегових об’єктів, технічне майно, техніка, озброєння і боєприпаси, які більшість з яких були непридатними до застосування, бойові кораблі були виведені з ладу.
– 7 жовтня 2009 Кабмін затвердив Морську доктрину України на період до 2035 року.
– У 2010 році президент України Віктор Янукович продовжив термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року. Що сталося потім – ви знаєте.
Після анексії Криму ми втратили значну частину свого корабельного складу, але, на жаль, зробили дуже мало для того, щоб його відновити.
Побудувати новий флот за короткий час ми б не змогли ні з виробничих причин, ні з фінансових, ні що саме головне – з технологічних. Бо флот це не лише кораблі, флот це також логістика, забезпечення, навчений персонал і найголовніше – зброя. З останнім у нас, на жаль, складнощі. І протикорабельна ракета "Нептун", випробування якої провели в цьому році, хоч і виглядає красиво, але іще далека від серійного виробництва, і крім того нам невідома її ціна.
Вийти із ситуації було можна. І ми з колегами іще 3 роки тому указували на те, що з підозрілих причин, які наводять на думки про корупцію, ми не могли отримати практично безкоштовні для нас американські патрульні катери класу "Айленд".
Читайте также: Битва проросійських павуків у банці української політики: хто крайній в черзі здати Україну
Частково потреба у катерах забезпечувалась малими броньованими артилерійськими катерами, які виробляються на заводі кузня на рибальському. Всього їх було побудовано 6, 2 з них була захоплені 25 листопада. Задля справедливості зазначу, що "Айлендів" 25 листопада було б усе одно недостатньо. "Айленд" – це патрульний катер, і нести протикорабельні ракети "Гарпун»"він не здатен, але це було б хоч щось.
Кораблі класу "Айленд"
Крім того, на думку американців, "Айленди" мали стати першою ластівкою, з якої б почалась масштабніша співпраця і закупівля вживаних кораблів країн НАТО, технічний стан яких є в рази кращим більшої частини нашого корабельного складу.
Таких пропозицій багато і вони настільки ж дешевші за нові, як машини на євробляхах за своїх родичів з автосалону, за тою різницею, що технічний стан вживаних кораблів є незрівнянно кращим.
Паралельно ми б починати процес отримання чи закупівлі протикорабельних крилатих ракет. Цей процес після певного етапу зміг би сильно знизити бажання Росії до агресивних дій на морі. В решті-решт, Путін Путіним, а бажання потрапити в холодну осінню азовську воду немає навіть у самих зазомбованих російських моряків.
Крім того лише цього року наче б то була розроблена концепція розвитку нашого флоту, але на відміну від західних, її мало хто бачив. На заході такі документи зазвичай мають публічну частину, яка дає розуміння морякам куди рухається їхня кар’єра а суспільству – як розбудовується їх флот. Але, незважаючи, що відсутність цього документу стала одною з підстав для звільнення попереднього керівництва флоту, висновків зроблено не було.
Читайте также: "Мені здавалось, що я з'їхала з глузду": військова відверто розповіла про роль жінки на війні
Проблема нашого флоту пов’язана з тим, що він нам якби не потрібен. Ну тобто керівництво генерального штабу – це здебільшого представники сухопутних військ, які доволі погано розуміють тактику і стратегію дій на воді. З цього витікає багато проблем, одна з яких – хронічне недофінансування і як наслідок – відтік кадрів.
Зміна відношення до флоту потрібна. Справа у тому, що наміри Росії по відношенню до нас на морі очевидні – це спочатку анексія Азову з блокуванням українських портів у Бердянську та Маріуполі. Потім поступове нарощування присутності у Чорному морі з блокуванням Одеського порту. Ну а потім уже можна думати і про висадку свого десанту на наше узбережжя у разі потреби.
Ми маємо розуміти, що Україна – це експортозалежна держава і поки що морська. Значна частина нашого експорту іде саме морем і наслідки морської блокади для нас можуть бути значно гіршими за наслідки економічної кризи 2008 року чи навіть економічного спаду у наслідок війни.
Частина українського експорту йде морем
Нам треба доводити свою спроможність давати відсіч на морі. Нам треба посилювати флот і берегти там офіцерський та рядовий склад. Нам треба бути готовими там воювати у разі потреби. І тоді шанси, що це прийдеться робити, будуть значно меншими. І хоч утримання військово-морського флоту – це дорого, але втрата можливості користуватися своїми портами – це значно дорожче. На даний момент ми втрачаємо, але ще не втратили остаточно Азов. В перспективі під загрозою знаходиться і Одеса, але час все змінити у нас іще є.
Що ж стосується наслідків, то скажу тут свою думку. Коли ми вперше пропливли під мостом на бойових кораблях, Росія була не готова на це реагувати. Це було доволі нахабно на їх думку з нашого боку. І фактично у них було два вибори: не робити нічого і підтвердити цим наше право на використання Азову або зреагувати, порушивши в чергове міжнародні закони і посиливши на себе міжнародний тиск.
Вони зробили свій вибір, і в неділю свій вибір уже мали робити ми. Президент так само міг промовчати, як це робила наша влада під час Кримських подій, чи зробити удар у відповідь. В його арсеналі було всього два типу ходів: військові, які з урахуванням стану нашого флоту мали б надто сумні наслідки і дипломатичні.
Читайте также: "Найважче дивитись в очі матері": підполковник розповів про пошуки загиблих військових
Він зробив свій вибір – з дипломатичних інструментів він міг обрати розрив дипломатичних відносин з Росією чи оголошення воєнного стану з подальшим зверненням до партнерів. Воєнний стан був більш ризикованим, але обрали саме його.
Перша версія указу, яка розглядалась парламентом була поганою через те, що могла призвести до переносу дати президентських виборів. Це могло б викликати дуже негативні наслідки. На щастя, указ вчасно поміняли і його прийнята версія чудово відпрацює свою роль. За 30 днів воєнного стану нічого кардинального не станеться. Буде посилена тероборона у прикордонних областях і проведена перекличка резервістів. Глобальних змін в середині країни він не дасть.
Насправді найкраще воєнний стан виконав іншу функцію. Він показав нам, хто є хто. Точніше не показав а нагадав, бо ми з 2014го року якось устигли це підзабути. Ми загралися з вами у чвари між собою настільки, що іноді ненавидимо одне одного сильніше ніж свого ворога у Москві.
Але радує те, що багато моїх друзів по всій країні спакували рюкзаки, щоб по першому дзвінку поїхати у військомат. Інша частина почала знову допомагати армії. Схоже, що за майже 5 років війни ми перестали її боятися. Ми знаємо хто з нас що має робити. І це заспокоює і вселяє стриманий оптимізм.