Ніби й не було цих шести воєнних років, коли треба було підготуватися до негативного сценарію.

Важливо! Не варто боятись. Кількість заражених Covid-19 щодня буде збільшуватись

Це ганебно, коли навіть у столиці немає рішень, як місту функціонувати в умовах де-факто надзвичайного стану. Міська влада у Києві не здатна навіть запустити спеціальні додаткові автобусні маршрути, щоб компенсувати втрату метрополітену. Та якби не загроза поширення коронавірусу, а загроза від якихось ворожих дій Росії змусила б зупинити метро, то що б тоді робила міська влада? Нічого? Просто дивилася б на вщент заповнені маршрутки? До речі, так само й у Харкові. Всім керує стихія…

Досі немає ясності, як вчасно дістатися на роботу працівникам життєво важливих об'єктів типу лікарень чи підприємств енергетики, якщо з якоїсь причини робота громадського транспорту ще більш зміниться або буде повністю припинена. Тільки тепер у регіонах почали рахувати, а що ж потрібно для нашої системи охорони здоров'я, щоб одночасно рятувати життя тисяч громадян понад звичний рівень. Тільки тепер у владі виник консенсус з приводу того, що епідеміологічний контроль був даремно знищений, як і вертикаль управління медициною, і що їх треба відновлювати. На додачу до цього, ще й у державному резерві – пусто. Ну, якщо не враховувати те, що закладалося ще за радянських часів та просто не могло бути розікрадене, оскільки або давно зіпсувалося або нікому не було потрібне.

У нас немає жодних готових варіантів системної реакції на можливий економічний обвал, спричинений надзвичайною ситуацією, – про це ніхто не думав. Тільки зараз в режимі сьогодні на сьогодні виробляються якісь рішення. За шість років було безліч розмов, у тому числі на високому рівні про те, що Росія може перейти у наступ за межами Донбасу і захопити ще якусь частину України, при цьому, що логічно, вдаривши по економіці, зруйнувавши торгівлю та спричинивши нові хвилі жертв та внутрішніх переселенців. І ось вдарив коронавірус, як могла б Росія, а немає жодного алгоритму дій держави в таких умовах!

Показово: у Верховній Раді тільки зараз подумали навіть про те, а що ж робити, якщо депутати просто не зможуть зібратися разом в одному місці через непереборні надзвичайні обставини. Немає готових рішень щодо захищеної дистанційної роботи, у тому числі й можливості голосувати, не знаходячись фізично в одній будівлі.

А чим можемо допомогти людям, які залишаться без роботи? Це ж сотні тисяч, якщо не мільйони громадян. Немає відповіді. Якою буде допомога тим, хто не зможе сплачувати за оренду? Які підготовлені рішення у нас є? Жодного. А це значна частина мешканців міст. Хто забезпечить постачання продуктів і найважливіших товарів у міста, якщо звичайні комерційні вантажні перевезення також доведеться зупинити? Впевнений, відповідь ще тільки шукатимуть. Чому лише окремі міста можуть сказати, що у них є хоча б якась готовність медицини працювати більше, ніж у звичайний мирний час? Немає і не буде на це відповіді.

Читайте також: Коронавірус наш, або Шість років потому

І ось це все – справжня оцінка владі, що діяла з 2014 року. Час витрачений бездарно. Маємо тепер другий фронт, а країна не готова так само, як не була готова і до першого. Тепер знову будуть потрібні волонтери та добровольці, як і тоді. Влада вже пішла по допомогу до великого бізнесу, як і тоді. Багато чого – якщо не усе – залежатиме від сумлінності та солідарності самого суспільства, оскільки і досі немає функціональної державної системи, яка б могла компенсувати звичну людську неузгодженість та емоційність.

Вдумайтесь ще раз: минуло шість років війни. А держава прожила їх так, ніби це було не про нас.