Подумалось, що Alfa Jazz має усі шанси стати у Львові чимось на зразок елітарної такої події, з червоними доріжками, фотографами з довжелезними рурами і місцевими «масштабними» людьми. Справді, за два дні в парку Культури якось незвично було зустрічати людей, які з екранів телевізора розумно говорять про політику чи виграють купу музичних нагород. А тут Савік Шустер сідає на траву попити вина і реально послухати музику, Петро Порошенко стає за нами в чергу купити кави, Богдан Ступка спокійно щипає виноград, Літо по-справжньому всіх розслабляє. Музиканти, які щойно потіли на сцені, стоять за два метри від тебе і ти усвідомлюєш, що наприклад Мерая Керрі, приїжджаючи до Москви вимагає рожевого туалетного паперу в номер, і везе з собою близько півтори сотні людей. Потім виходить на сцену і співає…ну те, що вона співає.
А тут люди наприклад роблять отаке.
Це Білл Еванс. Білл Еванс, який написав чудову пісню про час. Співав її до речі на Alfa Jazz з гомерично кумедними і неймовірним драйвовим барабанщиком зі Spyro Gyro Бонні Б.
А ще був піаніст Джеф Лорбер. Лорбер, який одночасно обома руками грає на двох інструментах, Лорбер який із саксофоністом Еріком Маріенталем влаштовував такі імпровізовані сейшни, що публіка просто зривалась з місця на оплески. До слова, на останній п’єсі в ударника – Пуджі Белла – впала тарілка з ударних. Олексій Коган (організатор) сказав, що це хороший знак – значить другий Alfa Jazz Fest буде!