Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Війна затягує: медик-доброволець про життя на мирних територіях та на війні

      1285
      Начальник медичної служби Петрович

      Як і кожен медик, він пам'ятає своїх перших поранених.

      "Це був 2015 рік, 28 квітня. Підрив бензовоза під Попасною на протитанковій міні. Там було троє поранених. В одного осколкові ураження та зламана щелепа, у другого (він витягав хлопців – Прим. авт.) – опіки, а третього я доправляв до Харкова. Це була евакуація людини з відкритою черепно-мозковою травмою, на штучному диханні. Ми везли його волонтерським автомобілем. Усі вижили".

      Читайте також: Історія військової медсестри: "Розумієш цінність життя, сім’ї та дружби"

      У батальйоні начальника медичної служби називають просто – Петровичем. На війну він прийшов добровольцем.

      У 2014 році я працював начальником підстанції швидкої допомоги в Хмельницькій області. Одного разу зранку мені зателефонували з відділу кадрів і кажуть: "Нам терміново треба два прізвища добровольців. Є проект, ми записуємо тих, хто хоче піти до ЗСУ, Нацгвардії, цивільних закладів". А це неділя. Я кажу: "Ну, мене пишіть". Потім передзвонили аж 22 серпня, тоді вже Новоазовськ був зайнятий, до міста увійшли російські війська. Сказали, що треба їхати до селища під Маріуполем, керувати лікарською амбулаторією. Але на тому й все. У той час по всій Україні з працівників швидкої допомоги почали формувати резервні евакуаційні бригади. Сказали, що нас розмістять у Бахмуті, відвозитимемо поранених до Харкова. Я зібрав речі, але пройшов час, а мені так ніхто й не телефонував. Почав цікавитися, де потрібні лікарі, знайшов перший добровольчий медичний шпиталь у Бахмуті. І вже 28 березня 2015 року був там. Так і катався до 2016-го,
      – розповідає Петрович.

      У 2016 році на шахті "Бутівка" загинув його земляк. Після похорон він вирішив підписати контракт та піти служити. Хотілося якомога швидше потрапити на передову:

      "Що найважче? Та немає такого: робота є робота. Пригнічує, що стаються травми через дурість та необережність. Коли приїжджаю додому, то бачу, що там залишились люди, які не розуміють, що відбувається. Пам'ятаю, на початку 2015 року мене запитали, чи можна повісити моє фото на дошці пошани. Так от, через два тижні його було знищено... Рідні кажуть: "Повертайся". Але у мене ще контракт, та й війна затягує. Це звичне оточення людей, які тебе більше розуміють, ніж інші. Зараз, мені здається, забувається подвиг тих людей, які вистояли у 2014 році та й ставлення до військових змінюється".

      Їм також хочеться, щоб закінчилася війна. Саме тому вони зараз на холодному Донбасі відбивають атаки окупантів.

      Підтримати українських військових можна тут.

      Читайте також: "Він рятує життя бійців – допоможіть врятувати життя його доньки"

      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук