Хто читає? Всі, хто хоче бодай трохи відволіктися від комунальних проблем та виборів, що насуваються на Україну, та замислитися над тим, як мало означають наші сьогоднішні трабли в контексті світобудови.
Що читає? Третю частину досліджень Ювала Ноя Харарі під назвою "21 урок для 21 століття", котра була перекладена і надрукована видавництвом Book Chef у 2018 році.
Чому читає? Тому, що прагне пізнати себе і світ та усвідомити, як мало лишилося нам, людям, на Землі, котру ми невдовзі власноруч заселимо роботами.

В Україні, мабуть, немає жодного автора, котрий творив би в науково-популярному жанрі. За відсутності власного "наукпопу" споживаємо чужий, а конкретно – труди ізраїльського історика Ювала Ноя Харарі. Харарі задумав (і, власне, здійснив) амбітний проект – написати про:

  • Те, що було із людством
  • Те, що є зараз
  • Те, що постане у майбутньому

Звісно, для реалізації такого проекту треба було обрати певний кут зору, бо інакше опис становлення людства зайняв би тисячі томів.

Але Харарі пише про, так би мовити, макроісторичні процеси. Себто не заглиблюється у дрібниці – правління того чи іншого монарха, в ту чи іншу війну, революцію, відкриття світу, падіння імперії абощо. Він, як гордий орел, парить над подібними складовими буття, шукаючи відповіді на питання: як взаємопов'язані між собою історія і біологія?

У чому полягає основна відмінність між людиною розумною та іншими тваринами? Чи існує таке поняття як історична справедливість? Чи рухається історія в певному напрямку? Чи стають люди щасливіші в порівнянні зі своїми попередниками?

Дослідивши у двох перших бестселерах ("Sapiens. Коротка історія людства" і "Homo Deus. Коротка історія завтрашнього дня") наше минуле, теперішнє і частково прийдешнє, Юваль Харарі підриває третю інформаційну "бомбу".

Він випускає нову книгу – "21 урок для 21 століття", котра вже б'є рекорди продажів. Про що ця книжка? Загалом – про наші фобії, про страхи, які породжує недалеке (і ще, мабуть, не до кінця осмислене) майбутнє людство. Чи – навпаки – про страхи, які це саме майбутнє й формують?

Читайте також: Що читати осінніми днями: 5 захопливих книг, які мотивують

Навіть якщо ми якимось чином зможемо запобігти глобальному потеплінню, то злиття infotech і biotech, згідно Харарі, людство якраз і доб'є. Бо зробить більшість з нас економічно неспроможними і політично безсилими. Можливо, ми більше не зможемо говорити про Людину розумну як про єдиний біологічний вид.

Біоінженерія стане такою ж простою, як пластична хірургія сьогодні, з'являться надлюди, і ми навчимося обманювати смерть. "Якщо дані будуть сконцентровані лише в декількох руках, людство розділиться на різні види", – фантазує (або й ні?) Харарі.

У новій книзі він також чимало пише про фальшиві новини.

Коли тисячі людей вірять в вигадану історію протягом місяця – це фальшиві новини. Коли мільярд людей вірять в неї тисячу років – це релігія,
– заокруглює Харарі красивий афоризм.

Але афоризми – афоризмами, а фейки – то таки справжній бич людства. Особливо людства, зануреного в гаджети, котрі поступово заміняють нам мізки. Харарі особливо акцентує на тому, що фальшиві новини – це значна проблема, закликаючи нас всіх відмовитися від своїх упереджень і перевіряти джерела інформації. Два його ключових правила й два заклики полягають в тому, щоб платити гроші за надійну інформацію і читати актуальні наукові дослідження.

Але, можливо, найсильніші глави книги стосуються міркувань Харари про економіку даних і підвищення автоматизації в нашому житті. Він стверджує, що сучасні цифрові споживачі є так само наївними, як і корінні американці, які обміняли цінну землю на брязкальця. Володіння даними та їхнє регулювання – "ймовірно, найважливіше політичне питання нашої епохи".

Величезні потоки даних, що отримуються технологічними компаніями, розповідають про наші звички, думки й загалом про життя. Завдяки здатності аналізувати цю інформацію, розумні алгоритми навчаться точно прогнозувати наші дії й ухвалювати рішення за нас. Машини будуть розвиватися швидкими темпами, люди ж – повільно рухатися вперед.

Читайте також: Homo Deus: за лаштунками майбутнього

Ми, звичайно, можемо втішати себе тим, що завжди будемо перевершувати роботів в сфері етики і почуттів. Але Харарі сумнівається вже й у цьому. Бо навіть у безпілотні автомобілі можна додати регульовані параметри етики, почерпнуті з праць великих філософів, а біометричні сенсори зможуть краще інтерпретувати наші власні почуття, ніж ми самі.

Якщо комп'ютери навчаться краще нас розуміти, що це означатиме для вибору кар'єри або кохання всього життя? Чи зможемо ми самі голосувати на виборах? Харарі уявляє світ, де Анна Кареніна консультується з алгоритмом Facebook, перш ніж зав'язати роман з Олексієм Вронським, а системи штучного інтелекту задають параметри для наших політичних переконань. Й тоді демократія стає чимось більшим, ніж "емоційна лялькова вистава".

Звичайно, Харарі дещо спрощує і дещо згущує фарби, а відтак доходить надто гіпотетичних висновків про майбутнє штучного інтелекту.

Через чотири мільярди років еволюції органічного життя шляхом природного відбору наука підходить до епохи неорганічного життя, що формується розумними технологіями. В процесі цього вид Людина розумна зникне,
– пророкує історик.

Книга закінчується інтригуючими міркуваннями Харари про власне життя і про практику медитації. Письменник медитує щодня по дві години і щороку на місяць або два віддаляється від світу.

Підсумок усіх книг Харари можна підвести однією цитатою: "Питання, на які не можеш відповісти, зазвичай краще відповідей, які не можна поставити під сумнів". Або, як вважає він, слід спробувати краще зрозуміти наш розум, перш ніж це зробить за нас штучний інтелект.

Читайте також: Чому не можна розлучатись – нова книга Естер Перель