27-го січня 1945 року радянські війська Першого Українського фронту звільнили нацистський табір смерті Аушвіц (Освенцим). Те, що вони там побачили, вкрай нажахало всіх, хто став свідками цього незбувного страхіття, і європейці поклялися, що, мовляв, не допустять подібного ніколи знову.
Читайте також: Як українка в роки Голокосту відважно рятувала дітей від страти: моторошні спогади
Такі ж самі слова – "ніколи знову" – промовляють і євреї. Але з плином часу мені все більш та й більш здається, що ці дві групи - жителі Європи та євреї - вкладають в них різний зміст. Європейці кажуть, що ніколи знову вони не доведуть справи до подібного жахіття, присягаються бути толерантними до будь-яких груп та релігій. В деяких з них це, даруйте, доходить до абсурду: скажімо, вони заради того, аби нікого не ненавидіти, пускають до себе та дають притулок тим, хто готовий ненавидіти, хто приїздить до Європи, аби її ненавидіти та тероризувати. Або - заради відсутності ненависті, заради примари "мирного співіснування" готові задобрювати жадібних до чужого варварів, які жеруть сусідні країни та цинічно пропонують європейцям свій "захист"... від них самих. Про перших свого часу писав один, наскільки я пам'ятаю, британський журналіст:
"Ми знищили шість мільйонів освічених, мирних людей, які становили величезну частку європейської культури, європейської ідентичності – і тепер, в розпачі від того, що зробили, ми пустили до себе мільйони інших – тих, хто зневажає нашу культуру та ненавидить нашу ідентичність, та ще й готові продовжити знищення - тепер вже не лише євреїв, а й всіх європейців гамузом".
Про других Європі вже скільки років поспіль волають українці:
"Ми захищаємо від російських загарбників не лише себе, а й усю Європу, а ви стоїте за нашими спинами та не хочете встати з нами пліч-о-пліч".
Коли ж євреї кажуть "ніколи знову" – вони зазвичай (теж не завжди, але зазвичай) мають на увазі дещо інше. Ми ніколи знову не будемо зволікати, якщо відчуватимемо загрозу своєму життю. Ми ніколи знову не будемо самі себе заспокоювати тим, що "ну, вони ж, зрештою, цивілізовані люди, зараз, слава Богу, не Середньовіччя, є право та закон". І ми завжди - ЗАВЖДИ! - будемо готові діяти, відчувши загрозу. Діяти жорстко, швидко та ефективно. Що б нам не розповідали європейські перелякані друзі про "надмірне застосування сили" і що б не варнякали про нас по всьому світові будь-які юдоненависники - від ісламістів до неонацистів. Тому що мудра бабуся, яка пережила той самий Аушвіц, сказала одного разу дітям, які не могли їй притомно відповісти, який урок вони мають затвердити з досвіду Голокосту: "Єдине, що ви маєте запам'ятати: якщо хтось каже, що хоче тебе вбити – повір йому одразу. Не думай, що він це каже в запалі, що він насправді не має цього на увазі - ні, він хоче тебе вбити. Захищайся".
Тому сьогоднішній день - це день міжнародний. День, коли в Європі, в парламентах, читають промови, приносять квіти до меморіалів та присягаються в своїй толерантності до всіх. Певно, такий день теж потрібен, але я, старий буркотун, чомусь дедалі гостріш відчуваю його... ні, не неправильність. Неповноту, от що.