6 червня чинний Генсек ООН Пан Гі Мун офіційно заявив, що буде балотуватися на другий термін. Здавалося б, ну що тут такого – хоче людина ще кілька років попрацювати на благо світу, необхідний досвід має, у всіх справах обізнаний, хай би працював.

Але є кілька нюансів. Перший – Пан Гі Мун ще задовго до закінчення свого терміну впевнений на 99,99%, що на своїй посаді він залишиться. Другий – конкурентами в чинного генсека навіть і не пахне. Ну і третій, але найголовніший – після переобрання Пан Гі Муна на посаду Генерального секретаря Організації об’єднаних націй про будь-яку дієву роль цієї міжнародної організації в сучасному світі можна забути раз і назавжди.

Наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття ефективна роль ООН та її вплив на світову політику фактично нівелювалася. Адже організація, покликана підтримувати мир та безпеку в усьому світі та посилювати співпрацю між державами, фактично перетворилася на дискусійний клуб без жодних дієвих важелів впливу. І справа тут не лише в Пан Гі Муні, який тоді Генсеком і близько не був, а в провальності ідеї співпраці між державами на загальносвітовому рівні.

Адже ніхто не стане заперечувати, що ні США, ні Росія, ні Китай, які, до слова, є постійними членами Радбезу ООН, ніколи не зважали на рішення організації, які їх стосувалися. Чи змогла ООН запобігти агресії США в Іраку та Афганістані, Росії в Грузії чи постійному порушенні прав людини в Китаї? Ні і ще раз ні.

І на цьому фоні Пан Гі Мун є найбільш компромісним та (без)діяльним керівником цієї організації. Адже більш «безхребетного» (інших слів просто не доберу) керівника ООН в своїй історії ще не знала. За словами колег головний секрет успішного керівництва їхнього шефа – притримуватися «золотого» правила – хай все йде так, як йде. Тобто повністю виключається будь-яке втручання у справи сильних світу цього.

Можливо, причини такої поведінки голови ООН слід шукати в його дитинстві. Адже родина Пан Гі Муна постраждала під час Корейської війни, і хлопчик понад усе мріяв про забезпечене життя, без жодних турбот та поневірянь. Зрештою, хто з нас про це не мріє?

Проте влаштовувати своє життя за рахунок ігнорування нагальних світових проблем, паралельно з цим маючи можливість щось зробити для світу, але не роблячи цього – як на мене, це вже занадто. Навіть для «безхребетного» Пан Гі Муна.