Справа Лейби Давидовича Бронштейна живе і процвітає. Здавалося б, товариш Троцький давним-давно помер, комуністи тепер, окрім Куби, КНДР та Китаю, ніде до влади не прийшли, а от ідеї їхні – а саме гасло про перманентну революцію в світовому масштабі - живе і процвітає. Яскравий приклад – Туніс, Єгипет та інші країни арабського регіону.

Цікавим фактом є те, що цей регіон вважається таким собі «клановим заповідником». Для прикладу, цілком прийнятним тут вважається керувати країною до глибокої сивини та не менш глибокого маразму у традиційному брежнєвському стилі. А тоді спокійно та виважено передати владу спадкоємцю, бажано якомога молодшому, щоб примножив нажиті статки.

Лише погляньмо – Тунісом з 1987 року і донедавна керував Зін ель-Абідін Бен Алі (74 роки), Єгиптом з 1981 і досі керує Хосні Мубарак (82 роки), Єменом – 68-річний Алі Абдалла Салех (з роками безперервного президентства у нього доволі складно, але загалом він рулить країною більше 35 років), Лівією – з 1969 року Муаммар бен Мухаммед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль-Каддафі – в нього таке прикольне ім’я, що просто не зміг стриматися – якому теж 68 років. У Сирії – Башар аль-Ассад при владі лише 11 років, але цю посаду він унаслідував від свого батька – Хафеза аль-Ассада, який керував Сирією майже 30 років. Для його сина навіть змінили законодавство – у 2000 Башару аль-Ассаду було всього 34, а президентом міг стати лише той, кому виповнилося 40 років.

І от, вочевидь, громадяни цих країн, окрім поки що Лівії, підчепили вірус перманентної революції, який від громадянської війни в Росії безтолково літав світом, і під гаслами «Геть старих пердунів з влади!» почали у примусовому порядку вимагати гарантованих конституцією прав і свобод.

Почалося все, як відомо з Тунісу. Там народ розійшовся до того, що президент був вимушений втікати з країни. Єгипет тримається довше – але в країні пісків та пірамід силові структури відрізнялися особливою витривалістю ще з часів фараонів. На час написання блогу Хосні Мубарак ще вперто тримався за владу, хоч і пообіцяв не брати участь у наступних президентських виборах.

А от глава Ємену не став чекати того часу, коли до нього в палац увірветься оскаженілий натовп і сам заявив, що піде, та, більше того – сину владу не віддасть. Наразі невідомо, чи то тактичний хід чи Салех дійсно побоюється масштабних заворушень – за чутками, поліція в Ємені ну зовсім ніяка.

Найдовше тримаються Башар Ассад та Муаммар Каддафі. Але якщо перший молодий та самовпевнений, то другий за довгий час свого керівництва зміг створити настільки фантастичну модель державного устрою – Джамахірію – і настільки замилити народу очі, що, швидше за все, його спіткає доля Ілліча: в пустелі зведуть величний мавзолей у вигляді шатра і маринуватиметься там Каддафі аж до другого пришестя.

Відтак, за деякий час побачимо, чи виграють народи регіону від зміни влади і чи кланово-олігархічна структура давніх часів зміниться не менш кланово-олігархічною сучасною демократією. А вірус хай собі літає, може, і до нас колись знову прилетить?