Вже який рік російська влада працює на те, щоб коріння, яке вона впустила, залити залізобетоном. Ця влада не визнає опонентів, будь-якого прояву вільнодумства і свободи слова, а тому спирається на ідеологічний "кретиноскоп", міліцію, бійців внутрішніх військ, послуги автозаків і тісних тюремних камер. Вам такий уклад нічого не нагадує? Правильно, великих успіхів такий державний терор вже досягнув у Білорусі, більше того, українські скіпетроносці намагаються перейняти цей досвід у північних колег...

Проте відверто тішить, що не всім "промили" мізки. В радикальній опозиції до тиранів не перший рік перебувають письменник Акунін, шахіст Каспаров, лідер ДДТ Юрій Шевчук, футбольний коментатор Васілій Уткін, журналіст Ігор Рабінер... Жменька людей нічого не змінить, - посміхається більшість. Ми ж бачимо зовсім інше - як по сантиметру, по півкроку опозиціонери роблять успіхи, а система розпочинає труситися, мов листя осики, коли на Болотну чи будь-яку іншу площу Москви вчергове висипає гамірна юрба із прапорами і транспарантами.

Що маємо сьогодні? Лідери маршу Удальцов, Нємцов і Навальний - затримані, як і близько трьох сотень учасників (і це лише за офіційними повідомленнями). Якщо б тієї жменьки не боялися, чи стали б забороняти кепкування над Путіним? Посміхнулися б у вус, мовляв, мітингуйте-мітингуйте, собака гавкає, а караван іде. Так ні, бояться. Бояться, бо мають чого боятися. Бояться, бо знають, що проблеми, про які мітингувальники сигналізують своїми транспарантами, таки наявні.

"Опасна власть, когда с ней совесть в ссоре!"..."Путин, мы тебе страну не доверяли"... " В 90-е годы видели по ТБ жизнь, а теперь одну рожу с кучей клоунов"... "В нашей конституции нет третьего срока"... А за це - газом в очі, кийком по нирках, ногою по обличчі. Ось так, українці, дивіться уважно, до чого авторитарне правління призводить. Чого доброго, скоро і в нас плескання в долоні знесуть до смертних гріхів. Мовчання, тиша, покірність, невибагливість, шаблонність, сірість - це ті "чесноти", які зручні будь-якому тирану.

Та респект тим росіянам, українцям, білорусам, які не хавають те, чим годують загальну масу. Почергові мітинги нагадують зародження "хвилі" на трибунах стадіону. Спершу підіймаються кілька людей. Згодом - кілька десятків. І ось вона - могутня і красива - пішла по всьому периметру, підминаючи навіть найбільш лінивих "кузьмічів". Незалежно від того, скільки тиранам відміряно, - рік, два, три - фінал на них очікує невеселий.