У блозі я спробував зробити підсумок діяльності людей, котрі намагались змінити ситуацію в країні через активізацію кризових явищ в економіці. Серед них виявились ті, хто кинувся на "економічні амбразури", а також ті, хто шукав "цапів відбувайл" аби пояснити погані результати своєї ж роботи.

Почну з "рятівників"

Перше місце має посісти канцлер Німеччини Ангела МЕРКЕЛЬ. Від дій цієї жінки залежить якщо і не майбутнє світу, то принаймні Європейського Союзу і найбільшої економіки ЄС - Німеччини.

Поразки на місцевих виборах не налякали канцлерін, котра щоденно працює над подоланням боргової кризи в єврозоні. Завдяки її зусиллям, Греція зберегла європейську прописку, стабілізаційний фонд ЄС отримав трильйон євро, Афінам списали половину боргів, а багатомільярдні кредити отримали не лише греки, але й португальці, іспанці, ірландці. При цьому, Меркель свариться через методи порятунку єврозони від колапсу не тільки із власними громадянами, але й з керівниками держав, зокрема із Ніколя Саркозі і Девідом Кемероном.

Незважаючи на це, Ангела Меркель тримає на плаву Євросоюз і німецьку економіку. Наразі ріст ВВП ФРН складає 2,6%.

Голова Китайської Народної Республіки Ху ЦЗІНЬТАО, думаю, повинен бути на другому місці. КНР зайняла перше місце серед інвесторів в країни Африки, мільярди спрямовуються в ЄС. Згадаємо, коли європейські лідери надіялись на мільярдні позики, однак перед візитом Ху Цзіньтао в ЄС сподівання європейців не виправдались.

Восени цього року вперше за історію Піднебесна випередила США у зовнішній торгівлі з країнами ЄС. Успіх належить Ху Цзіньтао. При цьому, китайські інвестори активно скуповують об'єкти по всьому світу.

Американський багатій Уоррен БАФФЕТ заслужив на третю сходинку.

У час кризи мало хто може ВИМАГАТИ від влади підвищення податків для мільйонерів, особливо це важко уявити в Україні. Американському конгресові товстосум подав закон "Правила Баффета", який дозволить федеральному бюджету США отримати додаткові 447 мільярдів доларів. Погодьтесь, це мужній і патріотичний вчинок.

Ну, і на четверте місце напрацював екс-прем'єр-міністр Японії Наото КАН.

Лихо в березні цього року паралізувало життя, народне господарство і економіку країни. До негативу на острові додалась і аварія на Фукусімі (уявляю, як би українська влада сумбурно діяла в подібних умовах). Однак, кроки глави уряду дозволили нормалізувати життя і почати процес економічної відбудови. При цьому, на японську йєну встановився невиправдано високий обмінний курс щодо долара і євро через відсутність альтернативних джерел інвестування під час кризи. На зміцнення нацвалюти вплинули також зростання ВВП та інвестицій.

І перейдемо до тих діячів, хто не дуже, схоже, орієнтується в економічній ситуації.

Я би почав із Президента Білорусі Олександра ЛУКАШЕНКА.

Цифри скажуть самі за себе: інфляція за 11 місяців 2011 року - 104%; стратегічні об'єкти економіки, в тому числі білоруська ГТС, віддані Росії; білорусам заборонено купувати валюту; існує дефіцит на низку товарів; суттєво подорожчало пальне. Паралельно в республіці засуджують правозахисників і звинувачують країни Заходу в підриві білоруської економіки.

Далі місце в рейтингу займають екс-прем'єр-міністри Греції, Італії та Іспанії. Георгіос ПАПАНДРЕУ, Сільвіо БЕРЛУСКОНІ і Хосе Луїс Родрігес САПАТЕРО стали "жертвами" кризи.

Вони не змогли впоратись із стагнацією і зовнішніми боргами в своїх країнах і змушені були піти у відставку. Зокрема, глава уряду Греції Папандреу та Італії Берлусконі погодились на відставки через тиск європейських країн і МВФ, а Сапатеро звільнили виборці.

Ну, і варто згадати про "арабську весну". Колишні президенти Єгипту Хосні МУБАРАК, Тунісу Зін аль-Абідіна бен АЛІ, Ємену Алі Абдулла САЛЕХ і екс-лідер Лівії Муаммар КАДДАФІ не спромоглись за багаторічне правління покращити економічну і соціальну ситуацію. Ані мільярдні прибутки від продажів нафти, ані залякування народу, ані вигідні транспортні магістралі не стримали гніву мас. Відтак, доля жорстко розпорядилась над цими політичними діячами.

Підсумовуючи хочеться додати, можливо, у 2012 році нас чекатимуть нові економічні і соціальні потрясіння, відставки урядів і революції, але боротьба за гроші і ресурси продовжиться. Усе залежатиме не від популізму, який був дотепер як в багатих країнах ЄС, так і в бідних державах з деспотичними режимами, а від продуманих кроків, рішень і стратегій.