Україномовне видання одіозного роману вийшло друком 2016 року акурат під Форум видавців від "Видавництва Жупанського".

Хоча книжка не здійняла шуму, вона зайняла нішу заслуженої перекладеної класики, як і торішній "Улісс" Джеймса Джойса чи цьогорічний роман "Виголошується лот 49" Томаса Пінчона від того ж самого видавництва.

Книжка, яка вбиває живих

Назва статті – не художнє перебільшення. Хіба що на одну половину. Через цю книжку справді помирали люди, а дехто досі переховується, рятуючись від кривавої вендети. Були історії з відеокасетами, які викликають привидів. Історії з книжками, які сповнені древніх проклять.

Але ця книжка не містить у собі жодної магії (окрім літературної) або містики – просто релігія цього разу доклалася. Вірніше, її фанатичний сегмент.

В день, коли по радіо оголосили, що аятола Хомейні видає фетву та закликає всіх мусульман стратити кожного, хто був причетний до видання роману, Рушді був присутній на похороні іншого письменника. В церкві Салман почув шепіт когось із колег у спину "я гадаю, наступного разу ми ховатимемо тебе".

Далі тільки гірше: масові акції протесту, смерті активістів, публічне спалення книжки, вбивство японського перекладача роману, підпал книгарень, які наважились на продаж, розрив дипломатичних стосунків між Британією та Іраном, заборона "Віршів" у Саудівській Аравії, Єгипті, Сомалі, Бангладеш, Судані, Малайзії, Індонезії та Катарі. За зберігання примірника карали суворо і на довго.

Аятола – вищий титул вченого-богослова в ісламі.

Фетва – богословсько-правовий висновок в ісламі, зроблений для роз’яснення і практичного застосування якогось припису шаріату чи тлумачення якогось казусу з позицій шаріату. Фетви аятоли не обговорюються, а приймаються за істинно вірні.

Сам автор, який є британцем індійського походження, потрапив під юрисдикцію програми Британського уряду щодо захисту свідків. Він висловив жаль, що мусульмани сприйняли книжку з такими емоціями.

Віддавна чоловіки використовували Бога, аби виправдати непрощенне.

На що аятола Хомейні відповів коротко: "Обов'язком кожного мусульманина є використання всього, чим він володіє, його життя і багатства для того, щоб відправити Рушді в пекло".

Книжка, яка піднімає мертвих

То що ж такого міг написати Салман, викликавши таку неоднозначну реакцію з боку мусульман? Річ, як завжди, в ортодоксальній вірі та "образі релігійних почуттів", від чого і досі потерпає цивілізований світ.

Роман написаний в дусі класичного магреалізму: згадати можна Маркеса, Павича чи навіть Прохаська. Сюжет розпочинається з авіакатастрофи, в якій дивом вижили головні персонажі: Саладін Чамча та Джібріл Фарішта. Обоє є іммігрантами, які свого часу покинули рідну Індію та знайшли себе у Лондоні.

Обоє чимось подібні: працюють в шоу-бізнесі, майстри масок та перевтілень, втекли з батьківщини, несуть за собою важку пам'ять про минуле та обоє викорінені з рідного ґрунту.

Хоча будь-хто загинув би в такій авіакатастрофі, Чамча та Фарішта отримали кожен по ще одному шансу. Або ж просто не могли померти, не зрозумівши дечого важливого. Примха автора насправді стає лише історією, яку він розповідає: цілком реальну та невигадану. Як і всі справжні автори, які нічого не вигадують – лише переповідають побачене або почуте.

Щоб народитись, спершу мусиш ти померти,
наспівував Джібріл Фарішта, падаючи з літака.

Після цього першого чуда Чамча, який чисто за Фройдом все життя воював з власним батьком, лицемірним, проте консервативним індійцем, перетворився на сатира.

А Фарішта став втіленням архангела Джабраїла. Або ж, в християнській традиції, – Гавриїла. Таким чином Джібріл, попри свої особисті пригоди та романи у вже рідному Лондоні, переноситься назад у минуле, де зустрічає пророка Мухаммеда на самому початку розвитку ісламу.

Звісно, в романі історичні імена змінено, але контекст вгадується безпомилково. Вочевидь, саме ця частина, коли Джібраїл зустрічається із Мухаммедом, і розлютила затятих ісламістів найбільше, адже Рушді досить вільно трактував святі книжки та апокрифи. А віряни рідко кому прощають перетворення святих сюжетів та істин в літературне переосмислення та контекстуальну гру.

По аналогії можна згадати роман ще одного магреаліста Жозе Сарамаго "Євангеліє від Ісуса", в якому автор намагався досить "реалістично" змалювати життя та діяльність Ісуса Христа. Без чудес не обійшлося, але куди більше сюжету, характеру та й біблійної неясності було значно менше. Це як спроба трактування та пояснення тих подій. Звісно, суб'єктивних, проте не заангажованих. Автор за роман отримав Нобелівську премію, а не обіцянку вендети.

Адже роман не про критику ісламу, як хтось міг подумати. Головна його тема – це еміграція, покинутість, самотність та безземельність. Неможливість діалогу та омріяного щастя. Через негаразди та травми люди йдуть на компроміси, закриваються від правди ілюзіями та масками.

Хоча й без критики не обійшлось. Але це радше критика того, як суспільство та соціум трактують вчення, лицемірно змінюють його під себе та використовують у власних цілях. Адже всі утопії зруйнувала невдала реалізація простих людей і тільки. Хтось не розумів, куди веде цей шлях, а хтось вдало підміняв одні поняття іншими.

Платон, один з найвідоміших філософів Античності, описав ідеальний суспільний устрій в праці "Держава". Найближчим втіленням його ідей став СРСР. І якби Платону довелось жити в СРСР, то, скоріш за все, його б знищили так само, як і всіх інших митців чи мислителів, або вигнали б, згадуючи "Філософський корабель".

Якщо ти живеш в ХХ столітті, тобі неважко побачити себе в людях, більш відчайдушних, ніж ти сам, що прагнуть перекроювати світ відповідно до своїх бажань.

Гнані вдома, чужі в Європі, еммігранти зависають у просторі, не маючи куди та до кого притулити голову. Це і є по суті наскрізна тема книжки. Дзеркало сучасного світу, і криза з біженцями в ЄС є чи не найкращим тому підтвердженням.

Якщо людина не впевнена в своїй суті, як вона може знати, погана вона чи хороша?

Індійське суспільство не постає тут чистим та праведним, навпаки, головні герої раз у раз зіштовхуються з лицемірним суспільством та, при чому що в Індії, що і в Лондоні. Але народилися вони все ж в Індії, хай якою жахливою вона для них не була.

Батьків та батьківщину не обирають, хоча їх можна й змінити за великого бажання. Але відтак доведеться змінити й себе, відмовившись від своєї сутності. Відрізати корінь, а чого варте дерево без коріння?

Обох головних героїв звинувачували у зраді, що вони поїхали з рідного дому за кордон, обрали інший світ, зневаживши власний. Вони були чужі по поверненню. Їхні родичі не сприймали нових англійських манер та спосіб заробляння на життя. Зрештою, Лондон на той час є єдиним місцем для обох вигнанців. Рідна-не-своя земля.

Чамча та Джібріл зустрілися та познайомилися в літаку, коли обоє втікали з рідної Індії в надії більше ніколи туди не повертатися. Бо І Чамча, і Джібріл, по суті, відмовилися від свого дому, від свого спадку, аби досягти чогось у Британії, куди так часто втікають мігранти у пошуках кращої долі.

Хоча обох можна зрозуміти: їхнє нещастя та самотність вдома, серед людей, які самі загрузли у власних гріхах, штовхнуло їх на втечу бодай кудись. Адже зробити собі кар'єру, навіть за кордоном – не так вже й погано.

Щоб знову народитись, мусиш ти померти, наспівував Джібріл. За все доводиться платити навіть тоді, коли ти невинний. Хоча, хто буває цілком невинний, хай першим кине в автора камінь.

І хоча аятола Хомейні давно помер, а Рудші вибачився за свій роман, чого, за словами іранського лідера Алі Хаменеі, цілком достатньо, автор і досі отримує нагадування про криваву помсту кожного року 14 лютого. А станом на 2012 рік винагорода за голову автора становить 3,3 мільйона доларів.