Нагадаю, в червні, неподалік містечка Есхар на Харківщині, знайшли тіло 24-річного хлопця. Його звали Микола Бичко. Останні роки він захоплювався спортом та займався громадською діяльністю в своєму селищі. Зокрема, Микола організовував сусідів на прибирання сміття та боротьбу з наркопритонами.
Читайте также: Моторошний реванш: поліцейські, які жорстоко катували людей, знову можуть повернутись на роботу
Потім активіст зацікавився проблемами екології, зокрема, його хвилювало те, що одне з підприємств скидає стічні води просто в місцеві водойми, серйозно їх забруднюючи. При чому, від цього забруднення страждала не тільки річкова фауна, а й місцеві мешканці, які скаржилися на якість питної води та проблеми зі здоров’ям через це.
Тоді виявилося, що селищна рада виділяє значні кошти на ремонт очисних споруд, а ці гроші тотально розкрадаються. Відтак, ніякого очищення стічних вод не відбувається. То ж активіст вже готувався зареєструвати громадську організацію для того, щоб краще захищати права жителів свого селища. І від її імені подавати скарги до прокуратури та позови до суду. І в один з днів відправився на очисні споруди для того, щоб набрати води для лабораторного аналізу. Але додому так і не повернувся.
Його тіло знайшли через добу, повішене в місцевому лісі. Ємність з водою стояла поруч. Ані друзі, ані родичі, ані колеги Миколи не повірили в його самогубство. Вони стверджують, що хлопець не мав схильності до суїцідальних настроїв, був життєрадісним і займався на його думку дуже важливою справою.
Микола Бичко
Похорон Миколи Бичка
А от поліція в самогубство повірила одразу. Поліцейські спочатку довго не хотіли виїжджати на місце знахідки тіла, а потім оглянули його дуже недбало. Зокрема, вони не вилучили і залишили в лісі мотузку, на якій було повішене тіло Миколи Бичка. А через кілька днів, коли за нею повернулися, мотузки на місці події вже не було.
Таким чином, хтось умисно знищив один із важливих доказів в цій справі. На додачу під час судово-медичної експертизи з’ясувалося, що у загиблого ще й був зламаний ніс. Що теж явно може вказувати на насильницьку смерть хлопця, а зовсім не на самогубство. Це може явно вказувати для нас з вами, але чомусь не для харківських поліцейських.
Тим часом мешканці містечка Есхар запідозрили, що до загибелі активіста може бути причетний їхній селищний голова Анатолій Легкошерст та його оточення. Адже з’ясувалось, що активіст виступав проти розкрадання коштів на ремонт очисних споруд фірмою "Ава Сервіс", яка отримала чимало грошей із селищного бюджету, і так нічого і не зробила.
Зв’язок скандальної фірми з керівництвом містечка виявився досить швидко: її засновником був рідний брат селищного голови Легкошерста. Через обурення і мітинги громади, депутати селищної ради таки відправили Легкошерста у відставку. Але він подав позов до суду і не полишає спроб поновитися на посаді, ще й відсудити зарплату за час звільнення. Тим не менше, місцева поліція не вважала ані селищного голову, ані його брата причетними до цієї історії.
Праворуч Анатолій Легкошерст
А за півроку, коли резонанс навколо загибелі активіста спав, Чугуївський райвідділок поліції взагалі закрив справу. Днями, вирішивши, що це було самогубство, а, відтак, підозри оголошувати нікому.
Власне, чого ще чекати від правоохоронців після нещодавньої заяви генерального прокурора Луценка, що активісти часто самі винні в тому, що на них нападають. Бо, мовляв, вони самі розпалюють атмосферу ненависті до влади. А відтак – нічого тоді скаржитись на переслідування. Ось така позиція генерального прокурора. І це відбувається не лише на Харківщині.
Пам’ятаєте як восени невідомі напали на одеського активіста Олега Михайлика? Він є одним з координаторів протестів проти незаконної забудови одеських пляжів. Ввечері біля під’їзду власного будинку йому вистрілили в груди з пістолета. Олег дивом залишився живим, оскільки куля, пробивши ребро, застрягла в легені буквально в лічених сантиметрах від серця.
Читайте также: Кумівство, безкарність та корупція: як Порошенко став не президентом, а черговим королем
Через суспільне обурення, поліція і прокуратура почали ворушитися і відзвітували про затримання нападників на активіста. Втім, як це часто буває, у громадськості одразу виникли підозри чи затримані є справжніми нападниками чи просто випадковими особами? Переконливих доказів, що затримали саме нападників на Михайлика, поліція так надати і не змогла.
Олег Михайлик
Адже затриманими виявилися двоє кишенькових крадіїв з місцевого вокзалу, у яких мотиву нападу на активіста просто не було. Зняти питання могла б експертиза пістолета, начебто знайденого у затриманих. Провівши балістичну експертизу кулі, яка влучила в Михайлика і порівнявши її зі стволом пістолета, вилученого у підозрюваних, можна буде одразу зрозуміти чи це та зброя, з якої намагалися вбити активіста.
І ось тут прокуратура і поліція замість допомоги в розслідуванні, почали його гальмувати. Адже, Олег Михайлик досі носить цю кулю в своєму тілі, бо в Україні ніхто з лікарів не взявся за її вилучення. Тільки завдяки уряду Німеччини, одна з клінік погодилася провести цю операцію, ще й коштом німецької сторони.
Але днями, перед виїздом активіста до Німеччини, українська прокуратура відмовилася надавати письмове звернення до німецької клініки з проханням зберегти кулю як речовий доказ. Це значить, що без цього листа, якщо лікарі дістануть кулю, її потім не можна буде долучити до матеріалів справи як речовий доказ.
Отже, прокуратура і не дуже-то зацікавлена розслідувати цю справу. А особливо, коли виявиться, що куля і зброя, вилучена у підозрюваних не збігається і цих підозрюваних доведеться відпустити на волю. А відтак, починати шукати справжніх нападників і замовника цього злочину. А сліди до нього тягнуться, як це часто буває в Одесі, до керманичів міста.
Читайте также: Цинічні Санта-Клауси: як депутати жбурлялися новорічними подарунками в дітей
Отож, під Новий рік влада нам вкотре довела, що ми не лише маємо дбати про свою безпеку, долаючи спротив місцевих бандитів. Часто доводиться ще й долати спротив влади, яку часто від цих бандитів відрізнити важко. Не те, щоб ми розповіли для вас щось нове сьогодні. Але треба про це говорити до тих пір, поки ми остаточно не змінимо країну на краще.