Україну вже давно вважають розколотою на два табори, а останні події у Києві лише спонукають утвердитися у цій думці.
Дві України лицем до лиця
Аби потрапити на Євромайдан до Києва, українці із заходу масово їдуть власними машинами, автостопом або численними автобусами, які щодня вирушають на столичний Майдан Незалежності.
Громадян зі сходу та півдня на центральний залізничний вокзал столиці суботнього ранку привозили спеціальні потяги - кампанія, організована чинною владою, аби протиставити власних прихильників Євромайданові та показати, що далеко не всі підтримують ідею євроінтеграції.
Між цими протестними “антонімами” – лише 100 метрів. Чергова хвиля мітингів розпочалася минулої суботи опівдні та протривала усі вихідні. Проте є побоювання, що ця напружена конфронтація одного разу переросте у сутички.
За іронією долі, проурядовий мітинг розташувався на площі… Європейській. Барикади ж зі снігу, залізних рейок та автомобільних шин служать оборонною стіною головного мітингу на Майдані Незалежності. Розмежовані барикадами та шеренгою з міліцейських автобусів, дві зовсім різні України стоять лицем до лиця, зі сцен обох фронтів линуть музика та натхненні промови.
У нейтральній зоні між таборами група прихильників євроінтеграції наближається до міліцейських автобусів, здіймаючи плакати над головами силовиків та співаючи національний гімн. Шестеро козаків у автентичному вбранні на конях патрулюють вулицю.
“Ви – раби!”, - вигукують антиурядові мітингувальники крізь шеренгу правоохоронців.
“Поки ви б’єте байдики і протестуєте, ми важко працюємо! Повертайтесь до роботи!”, – кричить у відповідь розлючений чоловік у чорній шкіряній куртці.
Євромайданові майже місяць. За цей час через нього пройшли сотні тисяч мітингувальників, було повалено пам’ятник Леніну, а спецпідрозділом “Беркут” здійснено необачну атаку євромайданівських барикад. Після тривалого протистояння спецпризначенці відступили, а вже наступного дня удвічі вищі барикади височіли на Майдані Незалежності. Табір мітингувальників відновив свої позиції у центрі Києва.
Захід як відправна точка
Початкового імпульсу антиурядовому протесту надав захід України – регіон, де націоналізм має особливо яскраві прояви, а люди вже зараз вважають себе частиною Європи. На відміну від східних, західноукраїнські землі не знали радянського контролю аж до Другої Світової, а тому недовіра до Росії залишилась тут непохитною.
У популярному ресторані Львова, найбільшого міста західної України, озброєний чоловік у формі повстанської армії вітає гостей гаслом “Слава Україні!” і цікавиться, чи немає серед прибулих “москалів” (зневажлива назва для росіян). Якщо ж такі знаходяться, над ними вчиняють жартівливу “розправу” просто посеред обіднього залу – і впродовж наступних двадцяти хвилин ви наминаєте свій борщ серед гуркоту несправжніх пострілів з гвинтівок.
Та хоч “антиросійськість” цього ресторану – іронія, антиросійські настрої самого міста – реальність. Львів рясніє не лише прапорами омріяного Євросоюзу усюди від міської ратуші до пам’ятника Нептунові, а й саморобними плакатами із мабуть дещо завчасним написом “Russia Goodbye!”. У сувенірних крамницях можна знайти горнята і магніти із написом “Дякую тобі, Боже, що я не москаль!”.
Десятки автобусів щоденно перевозять усіх бажаючих зі Львова до Києва. За оцінками організаторів перевезень, автобусами вирушають близько 2.000 осіб на день, люди також добираються власним транспортом чи потягом. Із наближенням вихідних кількість громадян, що прямують до Києва, зростає.
Цивілізаційний вибір
Ірина Верещук, мер 10-тисячного міста Рава-Руська, розташованого менш ніж за 2 км від кордону із Польщею, висловила своє обурення рішенням Віктора Януковича не підписувати Асоціацію із ЄС, а також написала листа до Брюсселю. Стверджуючи, що українська влада уклала угоду із “колишньою Ворожою Імперією, Радянським Союзом”, Верещук вимагала від ЄС підписання Асоціації із Равою-Руською. Незалежно від того, чи підтримала б цей крок решта країни.
“Ми готувалися до цього роками, аж тут раптом усе скасовано, – висловилася Ірина Верещук минулого тижня. – Не трапилося жодних форс-мажорів – ні війни, ні цунамі. Чому ж ми не підписали угоду?”
На заході України місцева влада відкрито підтримує протест. Львівський мер Андрій Садовий розповів про свою зустріч із керівниками правоохоронних органів міста відразу після перших сутичок на київському майдані. Вони запевнили, що “сценарій Києва ніколи не повториться у Львові”, а міліція у жодному разі не атакуватиме мітингувальників.
Минулих вихідних Ірина Верещук та мери інших містечок західної України вирушили до Києва, аби приєднатися до людей на Майдані Незалежності. Верещук розповідає, як сотні жителів Рави-Руської здійснювали “паломництво” до її офісу, приносячи домашні страви та теплий одяг для мітингувальників у столиці.
Катастрофічне становище української економіки у Раві-Руській добре відчутне. За словами Верещук, середня заробітна плата тут становить менш ніж 150 євро на місяць, а сама мер ось уже четвертий місяць не має ресурсів для зарплатні працівникам міськради, оскільки “усі гроші було розкрадено”. Вона не вірить аргументам Януковича про негативні наслідки угоди з ЄС для української економіки. Росія погрожувала чималими економічними неприємностями та “зваблювала” грошовими позиками, торгівельними пільгами та нижчими цінами на газ за умови, що Україна триматиметься подалі від Брюсселя.
“Нам не потрібні гроші Путіна, – каже Верещук. – Це цивілізаційний вибір. Європа не дає нам гроші – вона дає нам шанс. Лишень перетніть кордон і побачите разючу різницю у життєвих стандартах. 15 років тому поляки приїздили до нас по горілку. Погляньте, як далеко вони тепер”.
Антимайдан: за євроінтеграцію без істерії
На проурядовому мітингу у суботу відчувалася пригніченість. Демонстранти не бажали розмовляти, а ті, хто висловлювався, мали вельми неоднозначні погляди на мету кампанії. Промови, що лунали зі сцени, мало кого цікавили. Дехто зізнавався, що на мітингу не з власної волі – у разі непокори їм погрожували звільненням з роботи.
“Не плекаю особливо дружніх почуттів до людей з Майдану (Незалежності)”, – говорить чоловік із прапором партії Януковича. – Я за майбутню євроінтеграцію, але без усієї цієї істерії. І я не довіряю жодним політикам. Мені не подобаються лідери опозиції. Але президент, звісно, теж ідіот ще той”.
Під час Помаранчевої Революції та президентських виборів 2010 року Януковичу вдалося мобілізувати сотні тисяч своїх прихильників зі сходу України, однак цей ажіотаж досить швидко вщух. Навіть східноукраїнським містам зовсім не до вподоби погіршення економіки країни на фоні дедалі більшого збагачення сім’ї Януковича.
Чимало українців і досі з недовірою ставляться до ЄС та націоналістичних настроїв заходу, проте справжніх прихильників Януковича можна порахувати на пальцях.
“Зараз Україна поділена не на Схід та Захід – йде поділ на байдужих і тих, кому не все одно, – говорить 32-річний Отар Довженко, один із організаторів Євромайдану у Львові. – А байдужих більше саме на сході. Та навіть там ви не знайдете практично жодної людини, яка б була готова вийти на вулицю і відстоювати кращі відносини із Росією”.
Вічний антагонізм
В очах західних українців їхні побратими зі сходу – налякані і не бачать ширшої картини. “Західна Україна завжди мала європейські погляди, – говорить мер Львова Андрій Садовий. – Впродовж кількох сотень років ми побували під владою шести імперій, у той час як східна частина країни - лише однієї. Нашому містові було надано магдебурзьке право 657 років тому; у східних українців просто не було такого досвіду”.
Верещук порівнює схід України із слоном у зоопарку, що прив’язаний тоненьким мотузком. “Відвідувачі зоопарку дивляться на цього слона і не розуміють, чому ж він не рухається. Адже варто струснути головою – і він вільний. Та слон змалечку звик до мотузки, колись товстої та міцної, що й не вирвешся. Тепер же вона тонка і її легко розірвати, та слон цього не розуміє і навіть не смикається”.
У свою чергу, східні українці вважають західних земляків наївними та ледачими. І переконані, що поки захід розважається протестами на вулицях, на сході важко працюють на шахтах та сталеливарних заводах, аби підтримувати українську економіку.
“Ви протестуєте. Ми – працюємо”, – поширене гасло на плакатах проурядового мітингу.
Обидва протестні антиподи продовжують співіснувати у відносному мирі. Та нехай навіть цей мир буде збережено, а Янукович прийме якість конструктивні рішення у прийдешні тижні – нелегке завдання поєднати дві абсолютно різні частини цієї країни лежатиме на плечах українських лідерів ще не один рік.
Переклад: Анастасія Брюквіна,
Телеканал новин 24