В результаті вони змінювали громадянство й приносили і продовжують приносити славу національним збірним інших країн. Пропоную Вашій увазі своєрідний рейтинг із 10 найкращих українців у зарубіжних збірних.

№10

Нікіта Рукавиця, форвард.

Ім’я 23-річного Нікіти Рукавиці для широкого загалу українських вболівальників стало відомо протягом цьогорічного Чемпіонат світу. Наші коментатори не переставали наголошувати на українському походженні форварда збірної Австралії. Народився Нікіта у Миколаєві і до 14 років займався футболом у місцевій ДЮСШ “Торпедо”. Потім сім’я хлопця емігрувала у Австралію. Там він не покинув улюблене заняття. Вже в 18 років Нікіта підписав перший професійний контракт із клубом головної австралійської ліги “Перт Глорі”. Там він доволі швидко перетворився не лишень на гравця основи, але й на справжнього лідера команди.

В 2009 році Нікіта перебрався до Європу. До своєї команди його запросив тодішній наставник голландського “Твенте” Мік Макларен. Проте закріпитися у новій команді Рукавиці не вдалося. За рік він провів за основну команду лишень 5 матчів і в січні 2010 року перейшов на правах оренди до бельгійського “Руселаре”. Саме футболіст і розкрив свій потенціал. У 11 матчах за новий клуб він забив 5 м’ячів. Яскрава гра форварда вплинула на рішення головного тренера збірної Австралії Піма Вербека щодо включення молодого футболіста до заявки національної збірної на Чемпіонат світу.

На мундіалі Рукавиця взяв участь у матчах своєї збірної проти Німеччини та Гани. На сьогоднішній день в активі Рукавиці 5 матчів у складі збірної із Зеленого континенту та 13 матчів у складі молодіжної команди.

Своєю грою Рукавиця привернув увагу скаутів берлінської “Герти”. З нового сезону він допомагатиме цій команді повернутися із Бундесліги 2 до еліти німецького футболу. Рукавиця – доволі талановитий футболіст і можна сміливо очікувати його нових матчів за збірну Австралії та нових звершень на європейських футбольних аренах.

№9

Андрій Каряка, півзахисник.

Андрій Каряка народився у Дніпропетровську. Проте відомим в Україні він став завдяки виступам за запорізький “Металург” та київський ЦСКА. В загальному протягом 1995-2000 років він провів в українських чемпіонатах понад 100 матчів.

Влітку 2000 року Андрій перебрався до російського чемпіонату – в самарський “Крилья Совєтов”. Саме тут Каряка розкрив повністю свій футбольний потенціал. За п’ять років перебування у клубі Каряка відіграв 158 матчів, у яких наколотив 58 голів. Вже за рік після переїзду до Самари йому запропонували прийняти російське громадянство і виступати за місцеву футбольну збірну. Маючи на руках і виклик зі стану національної збірної України, Каряка довго не вагався у прийнятті рішення і з радістю відгукнувя на пропозицію Олега Романцева.

Сезон 2004 року для Каряки став найуспішнішим. У 37 матчах за “Крилья Совєтов” він забив 22 голи (5 у кубку Росії). З результатом в 17 забитих м’ячів він став другим бомбардиром російського чемпіонату, поступившись лишень одним голом “зенітівцю” Кержакову. “Крилья Совєтов” завдяки Каряці здобули бронзові нагороди чемпіонату.

Яскрава гра лівого півзахисника привернула увагу європейських клубів. Фінансові проблеми самарців змусили клуб піти на продаж лідера. В 2005 році лісабонська “Бенфіка” заплатила за футболіста 2 млн. євро. Проте навіть таку незначну за європейськими трансферними цінами суму Каряка не зміг як слід відробити. Справи у португальському гранді у нього не заладилися. Посприяло цьому і скандальне інтерв’ю гравця із критикою клубу. За півтора року у “Бенфіці” футболіст зіграв лишень 12 матчів, у яких забив 3 голи.

В 2007 році Каряка повернувся до чемпіонату Росії у раменський “Сатурн”. Там він одразу ж став гравцем основи, але викликів у збірну Росії вже не отримував. За збірну наших північно-східних сусідів Каряка зіграв 27 матчів і забив 6 голів. Зараз 32-річний гравець і далі виступає за “Сатурн”, де вже також не є твердим гравцем основи.

№8

Євгеній Алдонін, півзахисник.

Євгеній – вихованець кримського футболу. Свій футбольний шлях він розпочинав у ДЮСШ міста Алупка. Там його, 16-річного хлопчину, примітили скаути волгоградського “Ротора”. Таким чином Алдонін опинився у Росії.

Після кількох років у другій команді волгоградців, 20-річний футболіст дебютував у онові “Ротора” й одразу прописав там за собою постійне місце. За три роки він зіграв у “Роторі” 99 матчів, у яких забив 7 голів. В російському чемпіонаті обзавівся російським паспортом і в 2002 році зі стану “Ротора” його викликали до лав збірної Росії.

Керував тоді збірною Росії Валерій Газзаєв, який і забрав талановитого футболіста до себе у московське ЦСКА. В армійському клубі він став лідером в центрі поля. З 2004 року за ЦСКА він награв вже близько 180 матчів. З командою він двічі вигравав російську прем’єр-лігу та став володарем Кубка УЄФА.

За збірну Росії Євгеній провів 29 матчів. Проте з 2007 року до її складу вже не викликається. Тим не менше Алдонін і дальше залишається провідним гравцем ЦСКА.

№7

Олег Саленко, форвард.

Олег Саленко навіки увійшов в історію світового футболу. Йому належить унікальний рекорд – 5 голів в одному матчі на Чемпіонаті світу. Тоді від ніг форварда постраждала збірна Камеруну.

Народився Олег у Ленінграді (Санкт-Петербург). Саму у місцевому “Зеніті” й розпочалася його футбольна кар’єра. В 1989 році форварда запросив до київського “Динамо” Валерій Лобановський. За киян Саленко відіграв 101 матч, у яких забив 28 голів.

Із розпадом Радянського Союзу Саленко прийняв українське громадянство і зіграв у першому в історії матчі національної збірної проти Угорщини. Потім, поміркувавши, Саленко змінив український паспорт на російський.

З “Динамо” Саленко перейшов у іспанський “Логоньєс”. Там він зіграв 47 матчів, у яких 23 рази засмучував голкіперів команд-суперників.

Пік слави Саленка припав на американський чемпіонат світу 1994 року. Окрім 5 голів у ворота збірної Камеруну Саленко ще раз засмутив шведського голкіпера Томаса Равелі. Не зважаючи на виліт збірної Росії після групового раунду, Саленко став найкращим бомбардиром турніру разом із легендарним болгарином Христо Стоїчковим.

Після чемпіонату світу Саленко перейшов із “Логоньєс” до “Валенсії”. Але там уже не демонстрував такої феноменальної результативності – 25 матчів і 7 голів. Потім був шотландський “Ренджерс”, у якому незважаючи на непогані статистичні результати (14 матчів, 7 голів) так і не зміг прижитися.

Знов знайшов себе Саленко у турецькому “Істамбулспорі”. За команду він зіграв 18 матчів, у яких забив 11 голів. Проте далася взнаки травма, яка поставила хрест на всю подальшу кар’єру.

За збірну Росії Саленко зіграв 8 матчів, але забивав він лишень у матчах Чемпіонату світу.

Після завершення кар’єри Саленко повернувся в Україну. Він знову прийняв українське громадянство і, навіть, став граючим тренером збірної України із пляжного футболу. Зараз Саленко живе у Києві, займається бізнесом і час від часу залучається до коментування футбольних матчів.

№6

Ілля Цимбаларь, півзахисник.

Ілля Цимбаларь – корінний одесит. За місцеві команди СКА та “Чорноморець” у першостях СРСР та України він устиг награти близько 200 матчів. Зі здобуттям незалежності Цимбаларя викликали до лав збірної України, за яку він відіграв 3 перших товариських поєдинки.


В 1993 році, значно перерісши рівень “Чорноморця”, Цимбаларь переходить до московського “Спартака”. Там він одразу ж забронював за собою місце в основі і згодом перетворився на справжнього символа “народної команди” 90-х років. За “Спартак” він відіграв 146 матчів, у яких забив 42 голи. В 1995 році його визнали найкращим футболістом Росії.

Із переходом до російського чемпіонату Цимбаларь, як і ряд його колег, прийняв російське громадянство. У складі збірної Росії приймав участь у фінальних частинах Чемпіонату світу 1994 року та Чемпіонату Європи 1996 року. В загальному на його рахунку 28 матчів та 4 голи у формі із гербом двохголового орла.

Після “Спартака” Цимбаларь пограв ще у московському “Локомотиві” та махачкалінському “Анжи”. Після завершення кар’єри гравця зайнявся тренерською діяльністю. Зараз працює помічником головного тренера у ярославському “Шиннику”.

TO BE CONTINUED...