Ключове слово у цій фразі недарма взято в лапки. Петро Олексійович заявив про бажання "оголосити дуже приємну новину" – про те, що "Україна як ніколи близька до появи власної автокефальної помісної церкви".

Читайте також: До чого призведе вихід України з СНД: прогнози експертів

Проте ця близькість має вираження лише в тому, що глава держави направляє відповідне звернення до вселенського патріарха Варфоломія.

Другий намір президента – розірвати стосунки з СНД – приблизно з тієї ж "опери", що й помісна церква. За гучною вивіскою ховається доволі вбогий зміст. І стверджувати саме так дають можливість доволі вагомі підстави.

Вихід там же, де й вхід

Передусім зауважимо, що Україна не є і ніколи не була повноцінним членом СНД. В 1991 році наша країна підписала Угоду про створення "Співдружності незалежних держав", але наступного кроку не зробила.

У 1993-му ми так і не ратифікували Статут Співдружності, що, одначе, не завадило Україні брати участь в роботі органів СНД як державі-засновниці. Тож Петру Олексійовичу Порошенку слід точніше артикулювати подібні важливі речі та чіткіше розставляти акценти. Бо навряд чи президент не поінформований про те, що саме через непідписання Статуту Україні тяжко розірвати зв’язки з СНД.

Здавалося б, це – нонсенс, але саме так все і є. Адже разом з усім Статутом ми також не ратифікували й статтю дев’яту цього документу, котра якраз і регламентує порядок виходу зі складу Співдружності.

Щоправда, аналогічна проблема постала свого часу перед Грузією, і та вийшла не зі Статуту, а з Угоди – мабуть, подібний досвід могла б взяти на озброєння й Україна, анулювавши свій статус країни-засновниці. Однак про те, що ми йдемо з СНД, іншім державам слід повідомити завчасно – за рік. Про цю обставину Порошенко не сказав ані слова, подавши інформацію так, ніби вихід має статися вже завтра.

Читайте також: Як Онищенко викриває Порошенка: таємниці президентського кабінету

Обіцяного чотири роки чекають

Другий важливий момент. Після Революції Гідності про можливий вихід з СНД говорять вже вдруге. Ще у 2014 році РНБО заявляла про те, що починає процедуру "розлучення" зі Співдружністю. Жодні реальні кроки для втілення цього плану зроблені не були, аж ось минають чотири роки, й влада знову починає товкти воду в ступі. Подібні пролонговані у часі прожекти, котрим не судилося збутися, лише підривають авторитет влади й множать на нуль суспільну довіру до неї.

Президента України як політика та як людину можна зрозуміти: дається взнаки криза ідей, котрі могли б гуртувати довкола нього його електорат. Але подібні повтори одного й того самого не додають йому балів. Тож та персона у команді Порошенка, котра підкинула йому цю ідею, лише відтінила непослідовність президента.

Особливо алогічно це виглядає, коли після глави держави слово бере його представниця у парламенті Ірина Луценко, яка уточнює: після "інвентаризації" всіх договорів між Україною та СНД, чинними залишаться ті, котрі "прагматично необхідні Україні".

Крок вперед і крок назад – такий "танок" влади засвідчує половинчастість її дій та намірів. І це при тому, що сама Луценко підкреслює: головна претензія до СНД полягає в тому, що Співдружність відмовляється визнати російську агресію проти України. Що в такому разі може бути більш важливим для нас, ніж подібне зухвале заперечення цього факту? Можливо, все впирається в економіку?

Економічні чинники

Експерти говорять, що всю історію взаємин України та СНД можна розбити на чотири періоди.

Перший тривав упродовж 1991-1998 років, коли більше половини українського експорту йшло до країн Співдружності.

Читайте також: Наступний крок за Росією, – посол США про встановлення миру на Донбасі

Другий етап (1999-2004 роки) був дзеркально протилежним: у цей період Україна більше експортувала до країн ЄС.

Як не парадоксально, але відразу після Помаранчевої революції експорт до СНД відвоював колишні позиції, але вже у 2007-2013 роках частка експорту до країн СНД значно впала порівняно з часткою країн ЄС. Наразі ця тенденція зберігається, але є одне "але".

Слід зауважити, що коли йдеться про торгівельні відносини з країнами СНД, на увазі мається насамперед Росія. Близько 85% всього товарообороту з державами Співдружності припадає саме на неї. І те, що зараз (за підсумками 2017 року) торгівля з Росією почала зростати, не може не турбувати.

Держстат зафіксував перше після початку війну нарощення товарообігу – причому йдеться як про експорт, так і про імпорт. Відновлення подібних стосунків ніяк не корелює з намірами влади розірвати відносини з СНД, а також піддати перегляду Договір про дружбу з Росією. Все разом взяте виглядає як доволі недолугий піар адміністрації Порошенка, котра судомно шукає теми та ідеї, на яких ще не пізно заробити бали.

Коли "краще пізно, ніж ніколи" не працює

Хоча насправді доволі пізно вже для багатьох речей. Є такі прорахунки в роботі чинної влади, які, мабуть, вже нічого не здатне нівелювати.

Остання заява заступниці міністра МЗС Олени Зеркаль про те, що проведенням президентських виборів в окупованому Криму Росія вчергове брутально порушила дух та букву Договору про дружбу викликає глибоке обурення. Але обурення це спрямоване не лише на Росію. Воно торкається й української влади, котра продовжує займатися деклараціями замість рішучих дій.

Маю великі побоювання щодо того, що вихід з СНД буде такою ж самою нереалізованою затією, як і розривання Договору про дружбу. Все піде в слова та дискусії – як й у випадку з потребою розірвати дипломатичні стосунки з країною-агресором. Адже на кону стоятиме торгівля з Росією, яка не тільки не припиняється, а навпаки – набирає нові оберти. Але при цьому влада України буде й надалі фонтанувати подібними ідеями – адже самого лише безвізу для нарощування електоральних м’язів Банковій замало.

Читайте також: Україна має бойовий досвід, натомість Росія фарбує паркани, – Тимчук порівняв армії двох країн