Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Військова поразка Росії на Донбасі можлива: інтерв'ю з німецьким бійцем, який воює за Україну

      Про різницю між українською та німецькою арміями, потенціал ЗСУ, а також те, чи може Україна перемогти Росію – в ексклюзивному інтерв'ю 24 каналу розповів Зігфрід – громадянин Німеччини, який є військовослужбовцем 503 батальйону морської піхоти.

      Про різницю армій в Україні та Німеччині

      Хочеться поговорити про різницю між нашими арміями. Я знаю, що ви служили в десантно-штурмових військах у Німеччині. Як довго?

      Два роки я служив у 31 бригаді ПДВ в Німеччині.

      Интересно! Це був постапокаліпсис: вражаюча розповідь "кіборга" про бої за Донецький аеропорт

      Яка різниця між нашою армією та німецькою?

      Майже така, як і різниця між ментальністю середньостатистичного німця і українця. У нас все більш продумано й організовано. Тут панує дивна атмосфера між хаосом і тотальною зарегульованістю, що в результаті не приводить до прийняття ефективних і раціональних рішень. У нас дуже добре навчений і підготовлений середній командний склад: прапорщики, фельдфебелі.

      У них дуже багато свобод для впливу на солдат, для виконання визначених задач. Коли командир ставить задачу, тобі надаються всі можливі засоби для її виконання. Тобто, командир контролює процеси, а не кожен крок і вдих солдата, що тут досить часто практикується.

      Наскільки мені відомо, ви встигли послужити в добровольчих підрозділах, піхоті і зараз – у морській піхоті. В Німеччині – у десантно-штурмових військах. І там, і там в артилерії, в мінометці?

      Це не зовсім артилерія. Кишенькова артилерія.

      Чи важко було потрапити на війну, і в чому була ваша мотивація? Тому що німець – це досить рідкісна нація для української армії. І ви перший німець, якого я зустрічаю за цей час.

      Річ у тім, що в мене глибоке розуміння своєї свободи – свободи дій, думок, яка несе з собою відповідальність. Це два взаємодоповнюючі поняття. Це відповідальність і за своє життя, і за події, які відбуваються навколо, за ситуацію у світі в цілому. Бачивши, яка несправедливість і злість тут відбувається, я не міг пройти повз. Тому що, як я вважав, у мене є моральна відповідальність бути на боці тих, кого це зло намагається поневолити. Зло в обличчі Російської Федерації.

      Зігфрід
      Військовослужбовець Зігфрід, який воює за Україну

      Але це перша війна, у виконанні Росії, з якою ви зіштовхнулися?

      Так.

      Про службу в Україні

      Наскільки я знаю, першу частину свого життя ви жили в Казахстані. Ви – етнічно німець, десь в середині 90-х переїхали в Німеччину. У вас німецький паспорт, і ви – повноцінний громадянин Німеччини. До речі,  чи є в Німеччині закон про найманство?

      Є такий.

      Тобто, у вас зараз будуть проблеми з тим, щоб повернутися, якщо ви захочете?

      Так, я виходжу з цього. Я не знаю, як точно буде виглядати ситуація, але можу опинитися в такій безглуздій ситуації, коли повертаюся додому, і мене заарештовують з аеропорту.

      Як Марківа (Віталій Марків – 24 канал).

      Так, це цілком те ж саме.

      Що відомо про Віталія Марківа та його справу?Віталій Марків був заступником командира взводу першого батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені Кульчицького. 30 червня 2017 року в Італії чоловіка затримали за підозрою у вбивстві фоторепортера Андреа Роккеллі поблизу Слов'янська у травні 2014 року. Марків відкинув усі обвинувачення та заперечив свою причетність.Сторона обвинувачення – батьки загиблого, журналістські організації Італії – наполягали на версії умисного вбивства фотокореспондента. 12 липня 2019 року суд італійського міста Павія визнав винним Марківа, засудивши його до 24 років ув'язнення. Згодом Україна подала апеляцію на рішення італійського суду.

      Але Марків був громадянином України, а ви ним поки не є, наскільки мені відомо.

      Поки ні.

      А хочете?

      Якщо чесно, я вагаюся, намагаюся зважити всі "за" та "проти". Поки що я не бачу в цьому особливих плюсів.

      Німці сюди дуже рідко приїжджають. Ви приїхали, я вам за це дуже вдячний. З вами дуже цікаво спілкуватися, тому що ви бачили нормальну армію – західну, до якої ми нібито прагнемо. Це дуже серйозний крок. Наскільки важко опинитися в українських підрозділах?

      Потрапити було дуже нескладно, тому що брали всіх, хто був готовий. "Правий сектор" – була така організація, куди люди приходили в "тапочках", трусах і шкарпетках. Все інше довозили волонтери.

      Я приїхав на цю війно абсолютно підготовленим, у мене все було з собою, включно із відповідною підготовкою, мотивацією. З мене ще сміялися, тому що коли я заїхав на базу "Правого сектору", у мене був великий рюкзак і величезна чорна валіза на колесах.

      Це виглядало так, ніби я просто зараз збираюся кудись летіти. Тут в мене були всі мої речі, мені нічого не потрібно було. Я не потребував ніякої волонтерської допомоги.

      Навіть бронежилет був свій?

      Цього не було, вже потім його доставили.

      Тобто, ви просто прийшли і сказали: "Привіт, я хочу з вами воювати". Вони сказали: "Так, давай. Ось тобі квиток Київ–Констянтинівка, а там тебе заберуть"?

      Ні, я був не в Констянтинівці, а під Дніпром. За чотири години від нього була якась база.

      Покровськ.

      Так, ось там я був.

      Інтерв'ю з Зігфрідом
      Інтерв'ю з громадянином Німеччини, який захищає Україну

      І звідти вас – у Піски?

      Ні, там виникла дуже дивна ситуація. Хлопці сиділи в Пісках, і вже остаточно втомилися, просили його замінити. У нас багато людей хотіли туди поїхати. Керівництво не могло це скоординувати. Тому я для себе вирішив, що на таку війну я не приїхав, почав шукати інші підзрозділи. У результаті знайшов. У "Правому секторі" я пробув лише два тижні, а потім опинився в "Азові".

      А довго?

      Рік.

      І як вам?

      Якщо чесно, то не дуже.

      Чому? Кажуть, що "Азов" – чи не найбільш підготовлений підрозділ після "Альфи" СБУ.

      З цим я погоджуюсь. Щодо бойової підготовки, у них все цілком тіп-топ. Абсолютно нормальний і адекватний підрозділ. Мені суперечить націоналістична риторика, яку проповідує керівництво, командний склад.

      Читайте также: Дуже крутий бойовик – відверте інтерв'ю "кіборга" про оборону Донецького аеропорту

      У мене таке враження, що це ініціатива окремих рядових, які трошки не награлися в дитинстві.

      Можливо, але я з цим стикався регулярно, кожного дня. Мені це не подобалося. Те, що "Азов" був виведений з передової, не мав можливості воювати – повторилася ситуація, як із "Правим сектором". Зрештою я звідти пішов. Коли з'явилася можливість легально підписати контракт, я це зразу зробив.

      На три роки?

      Так.

      Ви пішли в піхоту, в 54 бригаду?

      Так. У мене є хороший товариш, який до останнього намагався мене відмовити підписати контракт із ЗСУ. Як він говорив: "Це ж ЗСУ. Ти не розумієш, куди йдеш". Але я думав, що немає ніякої різниці, тому що одна армія. Виявилося, що я помилявся.

      Товариш був з "Азова"?

      Ні, він теж був мобілізований і служив у 72 бригаді. Командир взводу ЗСУ. Тому він розумів, що відбувається.

      Скільки ви пробули в піхоті?

      Загалом десь два роки.

      Тобто це найдовше. Зараз ви в морській піхоті, тут ви – менше, ніж рік?

      Так.

      Ви практично прогастролювали всю нашу війну, крім спеціальних підрозділів і десантно-штурмових?

      Я трохи зв'язувався із десантно-штурмовими підрозділами. Мене дуже хотіли взяти інструктором в 199 навчальний центр у Житомирі. Але на той момент були проблеми з документами, з паперами.

      А ви б пішли?

      Загалом, я б не проти. У мене дуже хороше враження склалося і особисто про тоді майора Петровського, який всім цим завідував. Зараз, сподіваюся, він пішов на підвищення. Реально, ця людина дуже прогресивних поглядів. Його ставлення до служби і солдат мені особисто дуже імпонувало. І це, в принципі, не суперечило моїй подальшій службі там.

      Але, як виявилося, станом на той час документи були не дуже в порядку, чогось не вистачало. Це був момент, коли п'ятий президент Порошенко приїжджав на День десантника в Житомир. Звісно, перед ним приїхала якась комісія з перевіркою.

      Зігфрід
      Військовослужбовець Зігфрід

      Коли вони побачили, що у них на території частини – іноземець без певних легальних документів, вони звісно були шоковані і сказали: "Вигнати! Відразу, моментально! Вигнати!". Мені допомогли сховатися на полігоні. Контррозвідка приїхала на полігон і сказала: "Ми знаємо, що у вас тут сидить іноземець, віддайте його нам". Зрештою, і з полігону також вигнали. Було не дуже приємне відчуття.

      Думаю, у вас це регулярні неприємні відчуття в ЗСУ. Збройні сили, м’яко кажучи, не дуже безпорогові та інклюзивні для іноземців. На жаль, досі. Наскільки легко було прийти сюди та воювати? Доволі легко, напевно, – принаймні, в добровольчий підрозділ.

      Так, саме в добровольчі підрозділи було достатньо легко потрапити. Саме в період 2014 – 2015 років це було цілком без проблем.

      Чи реальна війна сильно відрізнялася від того, чому вас вчили в Німеччині, коли з вас там робили десантника?

      Так, тому що у нас в процесі підготовки йде дуже великий акцент на підвищення індивідуальних бойових здібностей кожного піхотинця. Це все навчання, звісно, впирається у правильну постановку завдання, цілі, тобто: бачимо ціль, стріляємо, знищуємо, ідемо далі.

      А тут виходить так, що політика не була здатна розробити ні концепт розвитку армії, ні стратегію, як в цьому конфлікті бути, що робити і чим керуватися. Тобто війна зупинилася на якійсь ділянці, на певному проміжку. І далі, по суті, ніхто не знав, що робити.

      Були активні частини, які хотіли хотіли вбивати ворога усіма можливими методами. Їм не давали цього робити, їх стримували. Тому що велика політика, якісь там зав'язки, якісь вимоги від Європи, США зупинити кровопролиття і все таке. Були підрозділи, які просто не могли виконувати якісь інші задачі, окрім як стояти насмерть і померти героями, якщо раптом що. В цілому, ця проблематика зараз продовжується. Війна зупинилася зараз на такій точці, коли незрозуміло, навіщо вона взагалі і куди буде йти далі.

      Це доволі розповсюджена зараз історія серед солдатів, тому що вони трохи демотивовані розведеннями. І з ними погано комунікують щодо того, навіщо це. Відповідно, велика кількість втрачає мотивацію. Наскільки я знаю, ви теж плануєте не продовжувати свій контракт?

      Так. Просто я для себе вважаю, що коли я через рік закінчу службу за контрактом, на той момент я вже відслужу 6 років в українській армії в різних підрозділах. Я вважаю, що я вже зробив більше ніж звичайні українці здатні були зробити для своєї армії та країни.

      Обратите внимание! Було відчуття, що їду в один кінець: спогади "кіборга" про бої за Донецький аеропорт

      Ви не українець. Ви нам нічого не винні.

      Так. На жаль, президент Зеленський зіпсував таку класну фразу: "Я нікому нічого не зобов'язаний". Я все ще відчуваю себе добровольцем. Я тут, тому що…

      Тому що ви хочете.

      Так. Тому що я в якийсь момент розділяв погляди, ідеї, переживання цього народу. Але з часом виходить, якщо самій Україні цього особливо не треба, якщо їм не потрібна перемога в цьому всьому, то тоді я теж дуже не особливо потрібен.

      Як Україні перемогти Росію

      А чи можлива перемога, з вашої точки зору?

      Дивлячись, що вважати перемогою.

      Ви ж самі це слово сказали.

      Так. Добре. Будемо вважати перемогою військову поразку Росії на Донбасі. Я вважаю, що це цілком можливо. Це можна організувати та втілити в реальність.

      Як?

      Ну, у вас у Генштабі сидять розумні люди, які…

      Я вас питаю. Тут же не Хомчак сидить зараз.

      Довідка. Руслан Хомчак – голова Генштабу України. Президент України Володимир Зеленський призначив його на посаду у травні 2019 року, звільнивши Віктора Муженка.

      Добре. Є достатньо велика кількість людей, яка хоче воювати та вбивати противника. Їх можна зібрати, озброїти (не тільки автоматами) і регулярно, методично знищувати противника.

      Окей. Але у випадку, якщо Росія піде "по повній" –  з авіацією та артилерією, з ракетами? Перейде кордон, підрозділи, які на ньому стоять. Чи з вашої точки зору, українська армія в її нинішньому вигляді готова до цього?

      Я вважаю, що, в принципі, так. Поки що Росія ховається за оцим "нас там немає" і "це громадянський конфлікт". Якщо Росія дійсно неприховано почне воювати – тобто очевидно для всіх – то це Україні також відкриє всі карти і розв'яже руки. Тому що це ні в якому разі не громадянський конфлікт. Так звані "ДНР/ЛНР" ні в якому разі не незалежні гравці.

      Це ясно. Але мені просто було цікаво, чи у випадку, якщо Росія на нас піде, ви вважаєте, що армія вистоїть. Тому що поки ми готувалися, ви багато говорили про те, наскільки українська армія умовно відстала від армії, де ви служили, – німецької.

      Я б хотів трохи більше розібрати цю історію. Тому що у нас дуже багато політиків спекулюють на словах "стандарти НАТО". Більшість людей, які знаються, кажуть, що стандартів НАТО як таких, в принципі, немає. Є стандарти управління, є технічні стандарти. Але в цілому армії НАТО – дуже різні.

      Німецька армія їздить на всьому німецькому: німецькі танки, німецькі БМП, німецькі БТР. Фактично, з американською армією в неї спільна тільки структура управління і деякі дуже окремі речі, які дозволяють цим арміям ефективно взаємодіяти в разі потреби. Наскільки велика різниця між українською та німецькою арміями і чому вона існує? Тому що нашим військовим іноді здається, що от якісь ефемерні "стандарти НАТО" ми впровадимо – і заживемо.

      Насправді, це не так. Я б хотів застерегти від виникнення певних ілюзій. Стандарти НАТО – це не панацея. Це всього лише максимально ефективний метод управління військами. Те саме тут у якійсь іншій формі можна також ввести.

      Важно! Шостий рік війни: найважливіші перемоги української армії та волонтерів

      Зараз абсолютна неефективність української армії у величезному паперообміні, у відсутності середнього командного ініціативного складу, який може прямо тут і зараз вирішувати певні задачі. Всі пов’язані по руках якимись обов’язками, звітами.

      Середній командний склад – ви маєте на увазі командирів рот?

      Командири відділів, взводів, рот. Плюс існує дуже жорсткий контроль усього, що солдат робить, навіщо і чому. Хоча багато речей взагалі не потребують цього контролю. Ставиш солдату задачу – він її виконує. Виконує добре – молодець, виконує погано – значить повториш.

      Щодо різниці в менталітеті. Якщо німецькому солдату ставиться певна погана, незручна, нехороша, некрасива задача…

      З якою він не згоден?

      Так. Він її зробить один раз і добре. Український солдат буде виконувати це завдання погано раз за разом. Його будуть змушувати це перероблювати, він буде робити це ще гірше, доки від нього не відчепляться.

      Саботаж такий.

      Так. Це дуже пов'язано з робочою етикою. Я дійсно краще зроблю щось один раз, але добре. І нехай це буде найг*вняніша робота. Але вона буде зроблена один раз. І все.


      Інтерв'ю з іноземцем, який пішов служити в ЗСУ

      А тут виходить "відчепіться від мене, залиште у спокої, я не хочу і не буду це робити". Той самий об'єм роботи доводиться робити декілька разів, під тиском, створюючи стресові ситуації, незручності для всіх. 

      Хоча, здавалося б, що тобі заважає відповідально поставитися навіть до цього поганого завдання. Різниця в менталітеті.

      Окей. Я думаю, що забезпечення. Але це не так принципово.

      Ні. Воювати можна і тією зброєю, що зараз є. Просто дуже часто українське суспільство грішить на українську армію. Мовляв, купімо їм більше ракет, танків, кращу форму і все. За моїми враженнями, з танками в українській армії все плюс-мінус непогано.І є моменти, яких не вистачає. Наприклад, тепловізорів або протитанкових комплексів. 

      Але в цілому, в принципі, жити і воювати можна. Навіть той самий автомат Калашнікова, який на три покоління відстає від сучасних аналогів, прийнятих в арміях НАТО, – теж непогана зброя, якщо вміти його застосовувати.

      І якщо задіяти весь цей комплекс озброєння цілеспрямовано та ефективно, то він принесе свою користь. Тут питання в озброєнні особливо якось і не стоїть. Питання в мотивації та підготовці.

      Військова підготовка: Німеччина vs Україна 

      Як відрізняється підготовка? От ви навчалися на мінометника: і там, і тут.

      Тут я не навчався. За майже п'ять років в українській армії я взагалі нічому новому не навчився. Я прийшов сюди з багажем знань, який мені став у нагоді.

      Ну міномети ж відрізняються.

      Відрізняється система, один вид зброї від іншого. Але не відрізняється сам принцип. Була можливість трохи підівчитися на одну артилерійську спеціальність. Там нічого нового я не побачив, буквально за дві години пояснень все було зрозуміло.

      У чому ще різниця?

      В Німеччині великий наголос роблять на індивідуальній бойовій підготовці. А в Україні ще таке досить залишкове від радянської армії мислення: мовляв, нехай солдати будуть недостатньо навчені, але зате їх буде багато.

      Обратите внимание! Нормандська зустріч – зрада чи перемога: що вдалось зробити Зеленському

      Наскільки армія, побудована за таким принципом, може протистояти серйозному супротивнику? Уявімо, наприклад, що це дві тисячі німецьких солдат проти п’яти тисяч українських.

      Скажімо так. Радянська армія була могутньою і страшною, всі її боялись. Але лише тому, що там були мільйони рабів, яким дадуть наказ і вони підуть й помруть лише тому, що це наказ і їм нікуди подітись.

      Сама ця система показала свою неефективність. Набагато краще мати меншу кількість бійців, але навчених і вмотивованих, ніж стадо рабів, грубо кажучи.

      Має бути перехід від одного менталітету до іншого – з більшою повагою до бійця, з кращим підходом. Не просто віддавати наказ солдатові, а мотивувати його.

      А на конкретних прикладах? Щоб це було менш абстрактно. Я впевнений, що за п'ять років в українській армії і два роки в німецькій у вас є достатньо прикладів, як це може бути, і як це є у нас.

      Здійснювати менший контроль, довіритися солдату. Ти йому ставиш завдання і контролюєш процес, а не одиничні дії. Бо ти розпилюєш таким чином свої ресурси.

      Можете дати свій приклад, скажімо з піхоти. Що в нас не делегується, що контролюють? Конкретна ситуація.

      Сидимо на бойовій позиції. Тут телефонують: "До вас зараз приїде командир артилерії бригади. Почистіть ствол і приберіть у себе". І ти впадаєш в жах від цього завдання. Бо не те, щоб ми спеціально все захламили, але підтримували все це в невеликому безпорядку, аби не демаскувати самих себе. І тут надходить наказ: "Приберіть". Але це ж бойова позиція, ми не можемо цього зробити, бо це по-дурному і нераціонально.

      Віталій Дейнега
      Віталій Дейнега, автор відеоблогу "Хроніки неоголошеної війни"

      Щодо того, що почистити ствол. В нас є командир розрахунку, командир взводу, врешті командир батареї. Вони можуть прийти і перевірити, якщо захочуть, стан нашого озброєння. Їм не потрібно цього робити, адже ми самі є відповідальними солдатами. Командир розрахунку – це та особа, на якій замикаються виконання всіх завдань безпосередньо на місці. Не треба бути полковником, щоб приїхати і перевірити, в якому стані ствол у рядових бійців. Так вищий офіцер ставить себе на посаду сержанта. Тобто, по суті, деградує по функціоналу, і це не приносить ніякої користі. У підсумку ми все одно краще знаємо, як воно все на місці виглядає.

      Що має почати робити Україна, щоб через якийсь час стати схожою на ту армію, яку має Німеччина?

      Коли я сюди приїхав у 2015 році, товариші казали: "Для того, щоб тут навести порядок, потрібно, щоб німецька армія зайшла на три роки, і через три роки за домовленостями вийшла". Якщо ви хочете бути схожими на німецьку армію, вам потрібні німецькі офіцери, управлінці, які за пів року проведуть реформи.

      Але це ж малореально. А Ізраїль?

      Потрібно обходитися своїми кадрами, своїми можливостями.

      Що почати робити? Ви маєте український та німецький досвід. Що б ви зробили, щоб армія стала більш схожою на цивілізовану?

      Одне з ключових рішень – це саме передача можливості прийняття рішень середньому командному складу. Децентралізувати. Є три рівня функціоналу в армії: виконавчий (солдати, молодші сержанти), організаційний (сержанти, молодші офіцери) та управлінський(офіцери середньої ланки, аж до майорів).

      Тобто прийняття рішень потрібно більше змістити вниз. Що це? Ви казали, що дуже різна підготовка. Що потрібно зробити, щоб вона відрізнялась?

      Щодо підготовки окремого бійця – звичайно, посилити фізичну складову. Я тут зіштовхувався з моментами, коли доводилося серйозно задуматися, як пояснити людині користь спорту. Не всі це розуміли. Але насправді спорт корисний як мінімум як елемент самовиховання. Тобто заставити себе зробити щось, до чого ти, можливо, не особливо тягнешся. Ти може хочеш поспати до 7:00-8:00, потім піти смачно поснідати. Але замість цього стаєш ще перед 6:00, йдеш на пробіжку – 5 кілометрів у темряві по холоду. Приходиш і відчуваєш, що зміг це зробити. Цей елемент дуже важливий.

      Солдат – це не просто професія. Це професія, де ти зіштовхуєшся з ситуаціями, які фізично вимагають від тебе всього. До цього потрібно бути готовим. Для того, щоб цей потенціал напрацювався саме у фізичному плані, його треба регулярно тренувати.

      Для офіцера, для мого командира важливо знати, що він може дати солдату завдання і той його виконає. Наприклад, пройти 12 кілометрів від точки А до точки В й надати якийсь звіт чи щось повідомити.

      "Фізуха", спустити прийняття рішень вниз, що ще? Давайте ще третє.

      Покращити вміння стріляти. Конкретно в німецькій армії є комплекс обов'язкових для всіх вправ зі стрільби. Ти маєш їх виконати, щоби вважатися нормальних солдатом. Якщо ти не виконаєш їх один раз, то тебе будуть заставляти це робити ще раз, ще раз і ще раз.

      Пригадую, що на навчаннях в мене був колега, який з п'яти метрів з пістолета не міг попасти у грудну мішень.

      П'яний був?

      Ні, тверезий. Просто трохи не в собі. Це хандра і мандраж, які у деяких виникають…

      Людина боялась зброї?

      Можливо. Але його перебороли. Його заставили віджиматися. Він коли кілька десятків разів це зробив, встав і виконав цю вправу.

      Ну, з пістолета попасти в грудну мішень з 30 метрів, це не проблема. А з автомата – зі 100, для мене особисто.

      Як воєнний бюджет впливає на міць армії

      В нас дуже сильно люди люблять грішити, що якби був інший бюджет… Ну, це правда. Україні для війни з Росією потрібен більший воєнний бюджет. Бо протиповітряна оборона, протикорабельні ракети – це все дорого. У нас люди часто думають: якби були гроші, армія була б інша. Німецька армія і те, наскільки вона сильна – це питання про гроші?

      Скажімо так. Німецька армія, це та армія, яку високорозвинена багата держава може собі дозволити. Можу запевнити: в разі оголошення війни або початку бойових дій у німецьку армію будуть призвані всі резервісти. І вона моментально збільшиться у розмірах аж до півтора мільйона. А за кілька місяців наступне покоління пройде навчання і для цього будуть надані всі можливі засоби. Сам мобілізаційний потенціал дуже високий. В нас все ще є пруські воєнні традиції і вони досі достатньо живі у суспільстві.

      Ще раз повторю питання: чи сила німецької армії у тому, що у ній – великий бюджет?

      Ні, річ не лише у бюджеті та грошах. Воєнна наука в Німеччині ніколи не стояла на місці, постійно розвивалася. Цьому розвитку дали хід. Бо суспільство не стоїть на місці, воно дає нових людей, які приходять в армії та міняють щось на краще.

      Читайте также: Прагнення Макрона зблизитися з Росією – які насправді наміри в президента Франції

      Німецька армія станом на 1933 рік, коли сама армія була обеззброєна, мала особовий склад 100 тисяч, не мала ні флоту, ні авіації, ні танків. І вже через п'ять років у 1938 році після приходу Гітлера до влади ця армія стала здатною диктувати свої умови іншим країнам. Захоплення Чехословаччини – це відбулося під загрозою озброєної атаки німецької армії. Починаючи з 1939 року ця армія почала вести дії по захопленню територій, розгромленні інших армій. Всього шість років. Це можливо, головне – вірити в себе, мати якийсь потенціал. А він завжди є.

      Чи великий потенціал в України?

      В принципі, так.

      Про переваги української армії

      Ви багато критикували українську армію. Вас можна зрозуміти. Багато людей, які у ній довго служили, мають на неї певний зуб. Але чи є в ній щось, чого в німецькій немає? Чи є щось, за рахунок чого вона може вистрелити і стати потужнішою?

      Одна з головних позитивних особливостей української армії – наявність у ній корпусу добровольців. Кого я тільки не зустрічав – адвокатів, бізнесменів. Конкретно у нас служить колишній депутат міської ради. Це люди, які в якийсь момент зрозуміли: якщо вони не підуть, ніхто цього не зробить. Це ініціативні, креативні, енергійні, здатні до змін. Це такий клас людей, яких потрібно тримати зі всіх сил. Бо саме вони цю армію можуть привести до стану більшої ефективності.

      Джерело цього ресурсу і потенціалу української армії – це люди, які прийшли у неї разом з війною?

      Насамперед так.

      Дякую вам за це інтерв'ю і дякую, що серед цих людей були ви. Це велика рідкість – зустріти громадянина розвиненої країни тут. Дякую, що трохи розбавляєте своїм досвідом цей радянський менталітет, який великою мірою ще присутній в нашій армії. Дякую вам за це і гарної служби!

      Дякую.

      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук