Чоловік із Бахмута. Його рідне місто зачепила війна. Окупація, потім вихід військ із Дебальцевого, поранених везли до міських лікарень. І нині під час сильних обстрілів гупання важких снарядів городяни добре чують.
Щемляча історія: Я на колінах туди поповзу, – як ветерани війни підкорюють вершини
Андрій підписав контракт два роки тому. Каже, побачив, наскільки багато на передовій молоді, і вирішив піти воювати. Та й сидіти вдома, спостерігаючи за бойовими діями з телевізора, зізнається, обридло.
Питаю у чоловіка, як почалася війна у 2014-му. Військовий каже, була потужна російська пропаганда. Із телевізорів людей обманювали, що в Росії буде добре. А люди хотіли обманутися: повірили, що окупація буде швидкою і безболісною, як у Криму, що будуть високі пенсії. До того ж, частина місцевої адміністрації і силовиків стали колаборантами і сприяли терористам.
Я тоді всім знайомим казав: хлопці, у Горлівку ми їздити не будемо. Донецьк, Горлівка – забудьте про них, стоятиме колючий дріт. Мінні поля, пропускні пункти. Ви цього хочете? Ніхто мені не вірив і не хотів вірити,
– пригадує Андрій.
Каже, адміністрація підтримала через бажання влади і грошей. Прості люди ж давно зрозуміли, що помилялися, але вже нічого не можуть зробити. Тому більшість просто чекає закінчення війни.
На ворожі обстріли, переконаний чоловік, слід жорстко відповідати.
Якщо тебе б'ють, маєш бити у відповідь. Якщо цього не робитимеш, сядуть на шию і звісять ноги. Тоді може піти далі, у бік дому. Тому потрібно давати жорстку відсіч, але адекватну,
– усміхається він.
Підтримати Андрія та його бойових товаришів можна тут.