Щоб посилити негатив в суспільстві, щоб спровокувати нові хвилі еміграції, щоб поглибити ментальні розлади, за якими українці, між іншим, лідирують (перше місце в Європі за кількістю психічно хворих). Це зрада чи тупість? Чи і те, і те. Сьогоднішня історія – про пригоди ID-картки, котра мала б стати аналогом внутрішнього посвідчення особи в цивілізованих країнах. Мала б, але не стала.
Читайте також: "Питання життя": чому іноземним добровольцям необхідний паспорт України
Ні, власне, ID-картки видають без проблем. З 2016-го. Й видали вже біля 3 мільйонів. Тільки от цією карткою можна було б "підтертися" (даруйте за брутальність), якби вона була м'якою та паперовою. А так вона не годиться навіть для гігієнічних процедур. Ну хіба що – закладка до книжки.
В чіпі, "вшитому" у картку, мала б міститися вся інформація про особу, яка доти була розпорошена у вигляді окремих штампів у паспорті старого зразка або у вигляді жмутку найрізноманітніших довідок. Тобто, можливо, ця інформація там і міститься. Просто про це ніхто не дізнається.
"Щасливі" власники ID-карток масово скаржаться на неможливість отримати адекватне обслуговування – при працевлаштуванні, при здійсненні банківських операцій. Зашиту в чіп інформацію просто неможливо прочитати, позаяк відсутні необхідні для цього пристрої. А відтак потенційних клієнтів женуть до тих сервісів, котрі виготовляли ID-картки і де було залишено старий паспорт, однак ці сервіси необхідні довідки, ясна річ, не видають. І починається ходіння бюрократичним пеклом, яке, звісно, самому Данте й наснитися не могло.
Читайте також: Білорусь не пропускатиме українців з ID-паспортами
Чого ж хочуть банки та відділи кадрів? Того, чого офіційно у нас вже нема. А саме – прописки. Нагадаю, що інститут прописки формально ліквідували у рамках виконання вимог щодо безвізового режиму. Хоча насправді прописку поховали (знову таки – формально) задовго до епопеї з безвізом. А саме у 2003му – відповідним законом, ухваленим у Верховній Раді.
Саме тоді ввели поняття "реєстрації", котре нічого не змінило по суті. Прописка під новим найменуванням продовжувала правити бал, і саме на ній зараз спотикаються власники ID-карток.
Але справа не тільки в тому, що ID-картки нічим "читати". Справа в тому, що прописка де-юре скасована, і вносити або не вносити її до чіпа ID-картки можна за бажанням. Мені тяжко навіть уявити, як сприймають оце "за бажанням" чисельні клерки чисельних контор. До "за бажанням" у нас не звикли. Звикли до "за директивою" чи "за наказом". Чи просто "так положено". А ким положено, чому і навіщо – це як раз знати "не положено".
Україна ніяк не звикне до ID карток
У фінансових установах наразі виправдовуються, кажучи, що додаткові виписки їм потрібні для актуалізації інформації про клієнта і його "коректного" обслуговування. При цьому непорозуміння з пластиковими паспортами почали виходити і за межі банківської системи. Донести папірці в українців вимагають і в університетах. Ба власне, й самими лише ID-картками справа не обмежується.
У громадян з якогось переляку вимагають копії угод на купівлю продаж квартири при постановці на облік у військкоматі, хоча всі подібні дані мусять міститися в електронному вигляді.
Чи є в нашій країні відповідальні за її "електронізацію"? Вочевидь, локомотивом прогресу в даному випадку має виступати уряд. Хоча з іншого боку – якщо повернутися до банків – то там повинні обслуговувати без будь-яких додаткових папірців. Адже існує роз'яснення Нацбанку про те, що довідка про місце реєстрації – лише один із способів ідентифікувати місце проживання клієнта. Якщо у банку немає спеціального рідера для зчитування даних з ID-карт, то вказати свою прописку може і сам клієнт в анкеті-опитувальнику, запевнивши її своїм підписом. І це все.
Читайте також: В українців з ID-паспортами виникають проблеми в банках
А якщо менеджер банку все ж наполегливо вимагає саме паперові довідки, можна сміливо писати скаргу на ім'я керівника відділення. Чи готові українці до "дуелі" із консервативними та зашореними бюрократами? Якщо не готові, їх (тобто нас) легко зрозуміти. Непросто жити в країні, де буденність на кожному кроці перетворюється на перманентну боротьбу. За щось або проти когось.
Тож я не здивуюсь, якщо нинішні 25-річні та 45-річні віддадуть перевагу тому, аби просто вклеїти в паспорт нове фото – замість поміняти "книжечку" на чіповане посвідчення особи.
А все могло бути так зручно, модерново і так по-європейськи. Але ні, не склалося. Недарма ми походимо не тільки з країни рад, а й з країни папірців, звідкіля ми тільки й спромоглися успадкувати, що цинічне "бєз бумажкі ти букашка". Між іншим, "бумажкі" мають свої плюси порівняно з чіпами: вони не застарівають. Тоді як для того, щоб без проблем "читати" ID-картки, власникам сканерів треба постійно моніторити нове програмне забезпечення, бо без такого ПЗ можна й не розкрити дані з чіпа – навіть за наявності відповідного обладнання.
А це, до речі, буде ще одним викликом нашим співгромадянам – бути в тренді не одномоментно, а постійно. Слідкувати за тим, чим живе світ, й бути готовими до безкінечних оновлень і мікроеволюцій. Впораємось ми із цим чи переможе "постсовкове" мислення?
Читайте також: Українці отримуватимуть паспорти з 14 років: все про ID-картки