Італійські продукти, французькі костюми, японська техніка, американські "айфони", китайське "все".
Так було роками і всіх це влаштовувало. Малих і середніх підприємців, які таким чином ставали великими. Митників і "смотрящіх"за ними, які внаслідок контролю за "законністю" на митниці ставали багатшими за будь-якого бізнесмена. Вищу владу, яка отримувала свій кавалок пирога. Європейців, яким, з погляду їхніх державних інтересів, вигідний експорт, навіть якщо він не легальний. Зрештою, українців, які таким чином мали змогу купувати трохи дешевші товари.
Отож, у такий спосіб "сірий" ринок в Україні був давно сформований, сприйнятий суспільством і де-факто легалізований владою.
Утім все ще залишалося кілька товарних позицій, які через свою габаритність на "сірий" ринок не потрапили. Насамперед йдеться про автомобілі! Погодьтеся, везти необліковані фури з контрабандними машинами – навіть в Україні це було неможливо.
"Несправедливо! – подумали "світлі голови". – Як це так, що в країні суцільної контрабанди обмежують право "пригнати" собі автомобіль без сплати податків?! Контрабанда має бути повсюдною і ніяк інакше"…
Ламали голову не довго. Винайшли спосіб відновити таку несправедливість – придумали схему (і не одну!), як завозити автомобілі на європейських номерах.
А що влада? Та на початках вона фактично не була й проти, бо це ж додаткова можливість корупційного доходу. Тепер же, коли таких автомобілів стало сотні тисяч, влада надуває щоки, провадить з певними асоціаціями переговори і просто боїться називати речі своїми іменами. А реально – показує свою неспроможність.
Хто винен і що робити?
Завжди винен той, хто встановлює правила гри.
У будь-якій демократичній країні суспільство формує владу, а вона визначає спільні правила для всіх. Наша влада (як колишня, так і теперішня) роками нічого не робила. Точніше нічого не робила, щоби правила гри були прозорими, чіткими та чесними стосовно всіх гравців. У підсумку ми одержали корупцію – на всіх щаблях.
І українці змушені були діяти за цими правилами. Звичайно, не від хорошого життя. Та не без певного елементу винахідливості. При цьому, може, навіть не усвідомлювали, що, купуючи дешевший контрабандний товар, цю різницю хтось недоотримає: зазвичай набагато бідніша людина.
Тому боротися українській владі слід не так з наслідками, одним з яких стали євробляхи. А зробити це не так уже й складно: потрібні адекватні та єдині для всіх податкові збори, плюс встановити чітку відповідальність, щоби припинити теперішній бедлам. Важливіше та одночасно складніше усунути саму причину – знищити контрабанду. Для цього потрібне бажання та воля. Влада має власним прикладом показати суспільству, що категорично відмовилась від корупції. І, звичайно, не показово, коли зупиняють дрібних перевізників на мікроавтобусах. А по-справжньому, щоб і патроновані згори фури зупинились…
P. S.:
Ну й кілька слів про бажання щось змінювати. Зараз у Верховній Раді в ухвалений у першому читанні закон про "євробляхи" вже зареєстровано 90 правок. Профільний комітет їхнього розгляду ще не розпочинав. Там тільки планують створити робочу групу.
Автор: Любомир Зубач, народний депутат України