Колись Володимир Путін вірив, що майбутнє Росії – у Європі. Але Захід не прийняв його, і зовнішня політика російського лідера стала "відкрито ворожою", пише колишній піар-консультант Кремля, британський журналіст Ангус Роксборо на сайті The Guardian.
Важливо! Смертельна диво-зброя Путіна, – Der Spiegel
Журналіст зазначає, що надій на покращення відносин Москви із Заходом майже немає, доки Путін залишається при владі. За словами Роксборо, коли 9 серпня 1999 року Борис Єльцин призначив Путіна прем'єр-міністром, той виявився "тихою, боязкою і незграбною" людиною, "незвичною до публічності, від чого її захищала попередня кар'єра в КДБ".
Але всього за кілька тижнів окреслилась та риса його характеру, яка стане визначальною для його правління – нещадність,
– йдеться у статті.
Володимир Путін на полюванні / Фото AFP
Британський журналіст наводить як приклад крилату фразу Путіна про те, що терористів потрібно "мочити в сортирі", а також зауважує, що війна з чеченськими сепаратистами "забрала життя десятків тисяч цивільних". Західні лідери були "нажахані його жорстокістю в Чечні і першими ознаками його схильності до авторитаризму", пише Роксборо. Тому, не дивлячись на "відкрито прозахідну" позицію Путіна та його заяви про те, що майбутнє Росії – в Європі, зближення із Заходом не відбулося, йдеться в статті.
"Фатальна помилка Путіна, як я уявляю, полягала в його повній нездатності побачити протиріччя між нещадною автократією у себе вдома і цінностями західної цивілізації, прихильність до яких він (принаймні, на той час) показував на словах, – міркує журналіст. – Хтось сперечатиметься, що він ніколи не був всерйоз прозахідним, що його дружні жести були прикриттям для таємних мотивів і планів з досягнення світового панування у дусі КДБ. Але я вважаю, це помилка. Коли я працював консультантом Кремля, на початку правління Путіна, я часто зустрічався з високопосадовцями і я не сумніваюсь, що вони вважали себе "західними" і навіть демократами".
Проблема була в іншому – в нездатності Путіна зрозуміти обережність і зростаючу ворожість Заходу, коли з його внутрішньої політики було ясно, що він не демократ, – продовжує Роксборо. – Я обговорював з його радниками: як ви можете сподіватися переконати Захід, що ви хороший партнер, якщо ви відмовляєтесь як слід засудити радянську епоху, якщо ви подавляєте протести і душите ЗМІ? Він не міг зв'язати дві ці речі. І Захід, природньо, ставав все більш підозрілим, а Путін, зі свого боку, спочатку розчарувався, потім розлютився, і нарешті став відкрито ворожим.
Читайте також: Путін стрімко втрачає довіру, – Süddeutsche Zeitung
Після першої, прозахідної фази "путінізму", британський журналіст виділяє ще три. Друга почалася у 2003 році і "досягла піку" в лютому 2007 року, коли Путін різко розкритикував США в своїй мюнхенській промові.
"Він був роздратований, і замість того, чтоб відповісти взаємністю на його жести (у тому числі на його допомогу у війні проти талібів у Афганістані), американці не тільки проігнорували його категоричне неприйняття війни в Іраку, але й просували плани зі створення протиракетного щита, який, на думку Путіна, поруч з розширеннням НАТО напряму загрожував безпеці Росії".
Третя фаза почалась за Барака Обами, який зневажливо назвав Росію "регіональною державою" і робив особисті випади у бік російського лідера.
"Лють Путіна досягла піку під час парламентських виборів 2011 року, які були явно підтасовані та призвели до того, що тисячі людей вийшли на вулиці протестувати. Він звинуватив американців у підтримці демонстрантів – не тільки моральній, а й матеріальній – і, ледь переобравшись у 2012 році на пост президента, почав заявляти про перевагу російського суспільства і моральності над "декадентським" і "безстатевим" Заходом, – пише автор статті. – Це призвело до зовнішньої політики, заснованій на такому уявленні: якщо Захід не прийме нас як рівних партнерів, ми самі візьмемо на себе цю роль. Щоразу можна бачити цю філософію в дії".
Володимир Путін та Барак Обама / Фото РосЗМІ
За словами Роксборо, російський президент виправдовує свої дії тим, що Захід поводить себе так само.
"Якщо Захід може безнаказанно вторгнутися до Іраку – так міркує Путін, – то Росії можна виручити свого приятеля в Сирії, президента Башара Асада. Якщо Захід думає, що може просто витягти Україну з орбіти Москви, з її стратегічною значимістю і віковими зв'язками з Росією, нехай подумає ще раз. Якщо Захід вважає, що має право впливати на справи в Росії за допомогою НКО і фінансування, своєю постійною пропагандою і неприхованою підтримкою опозиції, як він може скаржитися, якщо ми доручимо кільком інтернет-ботам загидити його виборчі процеси? Ми всього-на-всього робимо те, що ви робили упродовж десятиліть".
Однак, така "дзеркальна" відповідь Заходу, на думку автора статті, видає "вразливість" і "слабкість" російського лідера – страх "втрати контролю", – за чим може прийти "відплата".
Тепер він створив поліцейську державу, яка не терпить жодного інакомислення, користується підтримкою ЗМІ, які зовсім по-радянськи прославляють кожне її слово,
– пише британський журналіст.
На думку Роксборо, покращення відносин Росії з Заходом навряд чи можливе, доки Путін залишається при владі, але у довгостроковій перспективі "надія є". "Російський двохголовий орел завжди одночасно дивиться на Захід і у власну душу. Нинішня ситуація – це, по суті, вічний нахил у бік російської винятковості, чи слов'янофільства, але маятник обов'язково хитнеться у зворотній бік. Більшість росіян – особливо серед інтелігенції та середнього класу – як і раніше, орієнтуються на Захід".
Популярність Путіна журналіст пояснює його "інстинктивним" умінням відображати настрої народу, який хоче бути частиною світового співтовариства і в той же час прагне поваги і безпеки. Заходу варто пам'ятати про це, коли до влади в Росії прийде новий лідер: "навіть якщо у наступника не буде путінської нещадності, його пріоритети багато в чому залишаться такими ж", підсумовує автор статті.
Між іншим: Трамп хоче виграти вибори за рахунок расизму, Росії та раболіпства республіканців, – Salon