Архив
Курси валют
Погода
      youtube @24
      Loading...
      google @24
      RSS ЛЕНТА
      Общий RSS

      Топ новости

      Видео новости

      Залишив бізнес і пішов на фронт: історія військового

      2
      Боєць на псевдо "Прораб"
      Боєць на псевдо "Прораб" / Фото автора

      Олександр Ільїн був успішним підприємцем, зібрав навколо себе хороший працьовитий колектив. Непогано оплачуване державне замовлення здавалося гарною допомогою для бізнесу. Таким би воно було б і надалі, якби будівельним роботам не завадили російські міни та снаряди.

      Замість того щоби злякатися і триматися подалі від усього, пов'язаного з війною та армією, уже не молодий чоловік, батько двох синів, прийняв рішення одягнути однострій. Дружба з воїнами виявилася для нього сильнішою за пережитий страх. А почуття громадянської відповідальності, очевидно, важливішим, ніж фінансові питання. Олександр мріє про закінчення війни, щастя з коханою людиною і щоби сини ніколи не побачили того, що довелося йому.

      Читайте попередній репортаж з Пісків: Бойові дії не люблять зайвих слів, – "Скорпіон" про те, як втратив і здобув кращих друзів

      Продовжувалася робота групи офіцерів у селищі Піски. Генерал-лейтенант (від недавна призначений командувачем Сухопутних військ ЗСУ – Прим. ред.) Олександр Сирський разом з командиром одного з батальйонів 56-ї окремої механізованої бригади "Кузьмичем" та начальником розвідки сіли за карти. Вивчення ситуації і бойове планування – робота не лише секретна, але, насамперед, копітка, складна і достатньо тривала. Значить, поки місцевий воїн-провідник поведе групу далі (ходити у цих місцях самому, не знаючи обстановки, м'яко кажучи, шкідливо для здоров'я), у військового кореспондента достатньо часу, щоби виловити когось із бійців та причепитися до нього зі своїми питаннями.

      сирський
      Олександр Сирський / Фото автора

      Буквально на сусідній вулиці, біля попсованої осколками і крупнокаліберними кулеметними кулями стіни одного зі зруйнованих місцевих приміщень, ми з Олександром Ільїним і зустрілися.

      військовий
      Олександр Ільїн ("Прораб")

      Коли почалося "хлібне" перемир'я – ми першу ніч не могли спати. Звечора тиша була повна, погода безвітряна. Вночі чую – шелестить щось з Донецького напрямку. Сильно так шелестить. Перша думка – нова зброя. Що летить звідти вночі? Тиша. Виявляється, просто сильний вітер. Незвична така ситуація, бо раніше вітру не чули на фоні стрільби... Для мене це третій заїзд сюди. А вітер в цих місцях почув уперше…

      Найважче було у 2015 році. Ми з цивільними будівельниками працювали над укріпленнями. Коли йшов обстріл – розбігалися по своїх же недобудованих ДОТах, бліндажах. Одного разу лупили так довго, що стало зрозуміло: усе добре пристріляне, треба відходити з цього поля. Дочекалися півгодинного затишшя. Я був бригадиром і віддав розпорядження працівникам вантажитися в кузов машини. У цей момент гримнули міномети – вихід мін. Вкололо розуміння, що я зібрав купу абсолютно беззахисних людей в одному місці. І свист міни, яка, здається, летить саме сюди. Впало зовсім поруч. Водій "втопив" газ до половика, тікали ми звідти дуже швидко. Обійшлося без втрат, але цей момент запам'ятався на все життя. Свист міни і люди в кузові… 2015 рік біля Старогнатівки.

      До війни займався чим міг. Був приватним підприємцем, будівельником. У 2015 році поїхав з будівельною бригадою будувати укріплення для військових, потім прийняв рішення і став військовим сам.

      Тут у мене зараз розказувати особливо немає про що. Хлопці, піхота на нулі – дійсно у небезпеці. А ми дещо ззаду, на протиповітряному прикритті. Літаки поки що, слава Богу, не літають, так що роботи не дуже багато.

      Бажаю воїнам, щоби швидше все закінчилося і всі повернулися додому, тому що когось чекають сім'ї, комусь хочеться щось нове побудувати. У мене кохана, з'явилися якісь плани на майбутнє. Приїду – одружуся! Хочеться перемоги і миру. Тому бажаю, щоби всі повернулися додому, до своїх сімей, а в кого їх немає – створили сім'ї.

      У зарплаті на службі програв. Я добре заробляв у цивільному житті, але не це головне. З 2014 року постійно стежив, що відбувається на фронті. З друзями зустрічався, які воювали, розпитував і мені це не давало спокою. Спочатку мене не брали. Я "старий" уже (за військовими стандартами) – 47 років. Потім усе-таки прийшов, наполіг. Хотілося повернутися на фронт, подивитися, як змінилася ситуація з 2015 року, коли потрапив туди вперше.

      Тоді, у 2015-му, було ще скрутно. Наскільки пам'ятаю, проблеми у хлопців на передовій – нестача води, лісу для бліндажів, найнеобхіднішого. Ліс у хлопців крали місцеві, а хлопцям "нуль" (лінія фронту, найбільш передові позиції – Прим. авт.) треба було тримати. Ми той вкрадений ліс забирали назад і тягнули знову до позицій. Зараз, безумовно, постачання стало кращим, загалом ситуація набагато веселіша.

      А ще у мене сини є, не хотілося, щоби вони побачили війну. Думаю, піду, зроблю за них, що можливо. Старшому 19, молодшому – 17. Хто його знає як буде далі. Хай собі навчаються, а я за них тут відпрацюю. Дім збудував, дерево посадив, діти є – мені вже можна. Заради їхнього спокою та нормального життя для нас усіх!

      Читайте також: До перемир'я наш день починався з десятка ВОГів, – "Кузьмич" про удачу, ворога та війну в місті

      powered by lun.ua
      Если Вы обнаружили ошибку на этой странице, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter
      Комментарии
      Больше новостей

      Читай новости даже без интернета

      Скачать

      Читай новости даже без интернета

      Залиште відгук