Депутати дійшли спільної згоди, що проект Закону №3025, згідно з яким, засудженим мають надати дозвіл на користування Інтернетом, не суперечить положенням Конституції України. На даний час законопроект перебуває на останній стадії затвердження.

Законопроектом пропонується внести зміни до статей 59, 99, 107, 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, якими встановлюються права засуджених, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, користуватися доступом до глобальної мережі Інтернет і електронною поштою за умови, що користування доступом до глобальної мережі Інтернет оплачується з особистих коштів засуджених.

Причиною такого нововведення, як вказано в пояснювальній записці ініціаторів проекту є те, що виховання законослухняних громадян можливе лише за умови підтримання контактів із зовнішнім світом через сучасні технології. На їхню думку кримінальна особистість формується через ізоляцію ув’язнених в кримінальному середовищі, що спричиняє розвиток кримінальної спільноти. Є в цьому і доля істини.

В свою чергу надаючи можливість ув’язненим зберігати контакти із зовнішнім світом завдяки сучасним інформаційним технологіям, можна мотивувати їх до перевиховання, допомогти їм зрозуміти, що «суспільство не відвернулося від них, що встановлена законом відповідальність за їх діяння та відбуття встановленого законом покарання не означає, що вони викреслені з соціального середовища та приречені нести клеймо злочинця все життя».

Цікаво, чи ініціатори законопроекту, що так красномовно описували потребу засуджених користуватися Інтернетом врахували той фактор, що наше суспільство не готове до соціальної реабілітації засуджених?! А чи самі засудженні до цього готові?! Чи розуміють наші депутати, що присутність або відсутність Інтернету у закладах обмеження волі не зможе змінити поведінку засудженого. Багато питань, на які ми отримаємо відповідь тільки після впровадження законопроекту. Законодавець знову експериментує, але під мікроскопом тепер ув’язненні.

Та кожна медаль має дві сторони. Якщо взяти досвід інших країн, то існує декілька позитивних прикладів. Портативні пристрої можна використовувати у більш ефективний спосіб. Наприклад у деяких тюрмах Австралії, Румунії та Великій Британії засудженим дають ігрові програми для розвитку пам’яті та логічного мислення. У Норвегії всі ув’язнені мають контрольований доступ до Інтернету з самих камер.

В Росії запроваджено систему дистанційного навчання для ув’язнених. Також в закладах обмеження волі пропонують використання програми соціальної реабілітації засуджених - «Крімінон» (що означає «Без злочинності»). Програма складається із 8 розділів, які містять в собі психологічні рекомендації, тренінги з етики та спілкування та ін.. Тривалість індивідуального навчання від 4 до 10 тижнів.

Існує також позитивний досвід використання Інтернет ресурсів в окремих тюрмах Канади та США.

Для України такі нововедення можуть стати ще одним шляхом для певного громадського контролю зі сторони громадськості, щодо діяльності пенітенціарних установах . Окрім того, враховуючи дані резонансних журналістських розслідувань про нелюдські умови утримання засуджених в установах виконання покарань, забезпечення права засуджених осіб на контакти із зовнішнім світом сприятиме розголосу подібних проблем і стимулюватиме їх вирішення.