Або є професійний патріотизм, приміром, поліцейські в Нідерландах, коли дізналися, що я журналіст, вирішили мене підкинути кілометрів п’ятдесят замість того, щоб везти у відділок і оформлювати штраф: "Ти ж напишеш, що поліція в Нідерландах – найкраща?"
Є локальний патріотизм. Коли Ukraїner приїжджає на Закарпаття чи Бессарабію (чи інші регіони, усі більше чи менше однаково) – нами починає опікуватись безліч людей, нас запрошують в гості, на нас витрачають час, бо хочуть показати, що їх регіон найгостинніший і найкращий. Нас не питають, що мені за це буде, бо розуміють, що ми працюємо не на когось конкретно, а однаково, як на маленьке селище, так і на цілий регіон і усю країну. В багатьох містах нам допомагають мери містечок чи голови сіл без будь-якого подальшого проявлення у наших матеріалах, просто так.
Читайте також: Оксамитовий сезон: де провести відпустку біля моря, з комфортом, та ще й в Україні
Але коли приїжджаєш на чорноморські курорти – тут починається жесть. Скадовськ, Затока, Залізний порт, Очаків. Не зважаючи на поодинокі випадки людяності, ці місця виглядають непривітними, злісними, дуже жадібними. Таке враження, що люди живуть від сезону до сезону десь підсвідомо відчуваючи, що ось цей вже сезон може бути останнім і треба витиснути максимум, бо скоро навіть цьому болоту прийде кінець. Ми якраз їздимо в несезон, хочемо показати красу навіть там, де її відверто важко знайти, але в більшості людей немає жодного бажання розвиватися, рости, вдосконалюватися. Тут будують барак над бараком, боряться за першість лінії "у моря" і змагаються за права на найстрахітніші архітектурні форми.
Сьогодні спершу нас розвели із поїздкою на Кінбурнську косу, напевне, вперше за два роки, просто покроково розводили і "да мнє похєр, шо ви волонтьори", хоча тиждень тому нас чудово зустрів національний заповідник з іншої, нетуристичної частини коси. Тоді ми шукали катер, що міг би відвезти нас завтра на 2 кілометри від берега познімати один скельний острів. Соромно навіть озвучувати астрономічну суму, яку вимагають десятки місцевих, не розуміючи жодної користі від нашої справи. І ми, ймовірно, не знімемо цей острів, бо не можемо собі цього дозволити і не можемо рекомендувати місце, де нас не чекають, а отже не чекатимуть і вас.
Я засмучений, бо водії турецьких фур мають більше патріотизму на будь-якому рівні, аніж ті, хто працюють на чорноморських курортах. Я засмучений, але і ще більше натхненний тими людьми, які виживають серед цього гадюшника і залишають людське обличчя. Сьогодні не наш день, але має бути принаймні один такий день за плідні двадцять місяців досліджень і внутрішніх відкриттів України. Як подарунок в кінці дня — цей захід. Подалі від берегової лінії, з хорошими людьми.
Оригінал публікації на Facebook-сторінці автора Богдана Логвиненка, ініціатора проекту Ukraїner