Сергій Бабкін - цікавий феномен. Цілком можливо, що серед ваших знайомих не знайдеться людини, яка чула його пісні. Однак зали на концертах Бабкіна забиті - в кожному великому місті України послухати співака приходять сотні людей.
Прихильники Бабкіна, як правило, "познайомилися" з творчістю харківського музиканта, коли він брав участь у проекті 5'nizza. Мабуть, в Україні дуже мало з покоління 20-річних, хто не чув чи не співав "Я солдат, недоношенный ребенок войны, я герой..." - пісня "Я солдат" зробила гурт відомим. Однак у 2007-му 5'nizza розпалася, а її творці - Сергій Бабкін та Андрій Запорожець - почали писати музику окремо.
Ваш ідеальний слухач/глядач - це той, хто відчуває світ так само, той в кого погляди близькі до ваших, з ким ви однаково відчуваєте світ?
Ну, звичайно, в ідеалі на концерти мали би приходити однодумці.
Але ще приємніше, коли на мої концерти приходять люди, які про мене ніколи не чули, щось нове дізналися, це їм сподобалося, воно залишилося в них у пам'яті – і вони це згадують з теплими почуттями.
Відрізняється не стільки публіка, скільки атмосфера. Вона залежить від місця виступу. Якщо це клуб – це одне, якщо це театр, як, наприклад, нещодавно у Львові, - це зовсім інше.
Є різниця хіба що в культурі людей. Наприклад, той самий Львів, а ще Санкт-Петербург – в цих містах дуже культурний глядач.
Хто ж є некультурним для вас?
Той, який приходить і неуважно слухає, балакає, іде купувати щось в барі. Або ще починає викрикувати щось типу "Сєрий, давай!" - це якісь такі штуки, які б я сам ніколи не зробив. Це некультурно.
Як одноосібний музикант Сергій Бабкін став відомий широкому загалу у 2011-му, коли взяв участь у проекті Славка Вакарчука "Брюссель". Він записував партії на гітарі, перкусії та флейті, а також був одним з вокалістів.
Ви задоволені, що у вашому житті стався "Брюссель"?
Я дуже радий, що взяв участь у "Брюсселі" - це дало змогу познайомитися з великою кількістю класних музикантів. Це були чудові дні - тільки так ми (всі учасники "Брюсселя", знані в Україні музиканти - "24") їх і пригадуємо. Ми прекрасно одне одного розуміли.
Після роботи над "Брюсселем" до вас збільшилася увага медіа?
Збільшилася, це точно. Я ж попрацював з відомим фронтменом, з маркою країни (Святославом Вакарчуком - "24"), тому інакше бути не могло.
Вас це не втомлює?
Увага преси – це добре!
І потім, я завжди можу сказати ЗМІ "Не хочу". Я ж не лялечка, яку потягнули – "о, давай тепер ти зі мною", "ні, ти зі мною", "ні, зі мною". Я так не буду робити – якщо не хочу розмовляти з журналістами, то й не буду.
Взагалі дуже уважний до цього питання: звертаю увагу, що за людина хоче робити інтерв'ю, з якого журналу, з якого каналу.
А не нервує, що в більшості інтерв'ю з вами згадують Славка Вакарчука? От навіть я цим питанням про нього згадала. Вас пробують з ним порівнювати, хоча у вас різна музика.
Журналістам хочеться порівняти мене з Вакарчуком, бо це ж журналісти! Їм хочеться щось витягнути: якусь штучку, якісь крючечки, гудзи (усміхається - "24").
Славік відомий, я теж, не такий відомий, але певну популярність маю – от і понеслося.
Якби Славік у "Брюссель" мене не покликав, чи я б не погодився, що малоімовірно (знову усмішка - "24"), то цих розмов би не було. Бо до "Брюсселя" нас так сильно не порівнювали.
Розмови про конкуренцію і ля-ля-ля пішли після "Брюсселя". Це нормально після того, як створюють спільні проекти.
Сьогодні Сергій Бабкін дає концерти на підтримку нового альбому "Сєргєвна". Нові пісні Бабкіна вийшли напрочуд легкими і життєствердними. Попередні роботи харків'янина торкалися соціальних проблем, було багато мотивів про труднощі пошуку себе. "Сєргєвна" - альбом про любов і людську слабкість без неї. Бабкін каже, що нову сторінку в його творчості відкрила дружина Сніжанна, а також маленька донечка Веселина. Власне, в любові до останньої Бабкін не соромиться зізнаватися навіть на камеру.
В одному з давніших інтерв'ю ви дуже хвалили музичний смак Петра Чернявського (екс-гітарист "Океану Ельзи" - "24"). Однак саунд-продюсером "Сєргєвни" став Мілош Єліч (клавішник того ж гурту - "24"). Чому раптом він?
Не знаю, чого Мілош став замість Чернявського саунд-продюсером. Напевно... Коли я працював над "Брюсселем", я спостерігав за Мілошем – і мені сподобалося, як він працює.
Музичний смак Пєті мені подобається, він авангардний, неправильний, не для всіх. Але для "Сєргєвни" треба було чогось інакшого – якраз того, що має Мілош.
І він зміг чудово попрацювати над моїм альбомом.
Натхненням для нового альбому стала ваша донька Веселина. Але в турне ви її з собою не взяли.
Ну ні, далеко не завжди беру дітей з собою на гастролі, ні. Це ж тяжко. Веселина ще маленька. От коли підросте – тоді з задоволенням братиму її з собою.
А якісь подарунки з різних міст доньці привозите?
Звичайно! Взагалі стараюся привезти з поїздки подарунки. І не лише дітям – ми з дружиною обов'язково привозимо щось батькам.
От вчора після концерту отримав подарунки спеціально для Веселини. Організатор наших концертів підготувала для неї різні маленькі сувеніри. Було дуже приємно.
Крім 2-річної дівчинки, маєте ще старшого сина. Виховуєте їх по-різному?
Звісно, виховання дітей відрізняється – це ж хлопчик і дівчинка, як тут може не відрізнятися? З сином я поводжуся по-чоловічому, говорю з ним як з чоловіком.
Але це ні в якому разі не строгість, бо хочу, щоб він ріс в любові.
Тобто якщо він якісь робить речі, на мій погляд недостойні і неправильні, я з ним просто розмовляю, пояснюю, чого то неправильно.
Дівчинку я, звичайно, балую. Вона на мені їздить, я її на руках ношу, з нею засипаю, співаю їй пісні і читаю казки. А вона мені відповідає взаємністю.
Ваші діти ростуть в українському суспільстві. А воно доволі депресивне. Вам не сумно, що син і донька виховуються саме в такому середовищі?
Я сподіваюся, що поки мої діти виростуть, багато чого зміниться. І в країні, і в сім'ї.
А що зараз найбільше не подобається в українських реаліях?
Бруд. І той, що всередині, і той що на вулиці.
Сергій Бабкін - не тільки музикант, але й актор. Зрештою, саме цю спеціальність отримав у виші. Довгий час грав в популярному у Харкові "Театрі 19" (там досі грає його дружина Сніжанна). Зіграв самого себе у фільмі "День радіо". А також отримав головну роль у фільмі "Відторгнення", де разом з ним грали Богдан Ступка та Агнія Дітковскіте. Однак прем'єра фільму з незрозумілих причин постійно відкладається.
Коли ви були актором "Театру 19", грали роль в п'єсі "Емігранти". Ваш герой - сумний персонаж з життям, яке не склалося. Ця роль якось відображає ваше ставлення до еміграції та емігрантів? Ставлю це питання, бо багато українців було б не проти виїхати з України назавжди.
Ну ні. Я актор, я грав роль, це п'єса поляка Славоміра Мрожека. Режисер побачив, що я можу зіграти роль. Але це не я. В чомусь, в малому, я зі своїм персонажем згоден.
Але загалом... Я от, наприклад, весь час їжджу. Бо вдома я так не зароблю. Крім того, моя сфера діяльності просто вимагає поїздок.
Людина їде за кордон заробляти гроші, що в цьому поганого? Не зміг заробити гроші вдома – і їдеш заробляти в інше місце, бо хочеш прогодувати сім'ю. Це нормально.
Останнє питання буде "на злобу дня". Соціальні мережі - Сергій Бабкін від них залежний?
Разом зі Сніжкою (дружнина Сергія Сніжанна Бабкіна - "24") маємо спільну сторінку "Вконтакті". Це справді ми, замість нас там ніхто не сидить.
У Facebook є Сніжанна.
Взагалі я не фанат інтернету. Хтось щось написав на е-мейл – я відповів. Можу зайти подивитися чи послухати щось нове. Все. Не сиджу там годинами.