Анна Музичук: Краще першою здивувати суперницю, ніж почекати, поки вона здивує тебе

Анна Музичук
Анна Музичук / Фото з відкритих джерел

Шахістка Анна Музичук є однією з найтитулованіших і найсильніших у світі. Вона любить спокійну та душевну музику, з українських виконавців їй імпонує "Океан Ельзи" та Христина Соловій. Анні подобається фільм "Кіборги" та мінісеріал "Чорнобиль". Читає багато книг та статей про шахи, а також полюбляє мотиваційну та психологічну тематику.

Не охоче дає рекомендації що саме читати, навіть про шахи, оскільки вважає, що кожну людину цікавлять різні речі, в кожного свої потреби й бачення, тому потрібно глибоко розуміти проблему чи зацікавленість, щоб дати реально корисну пораду. Наприклад, якщо людина хоча б мінімально цікавиться шахами, то багато корисних життєвих порад можна знайти в книзі Гаррі Каспарова "Шахи як модель життя".

Читайте також: Спортивною ходьбою займаються люди, які люблять себе мучити, – Христина Юдкіна

У першій частині інтерв’ю Анна розповіла про прихід у шахи, інші захоплення, найяскравіші перемоги та болючі поразки, допінг у шахах, як готується до турнірів та свою мрію.

Скільки Вам було, коли почали займатись шахами?

Шахову фігуру мені дали зразу після народження. Це була ініціатива мого дідуся. Він військовий за професією, але дуже любить грати в шахи. Навчив мою маму, яка згодом почала серйозно ними займатись. Коли я народилась, то дідусь взяв шахового коня з домашнього комплекту, прийшов до пологового будинку й попросив передати своїй дочці, щоб потім вона передала внучці. Тому шахові фігури тримаю з народження. Вони були завжди й всюди.

Десь з двох років, як кажуть батьки, вже почали навчання. Батьки були молодими, стало цікаво навчити. Вивчали назви фігур, як вони ходять. Не знаю іншої людини, яка з двох років займається шахами. З 4 чи 5 є випадки, а ось з дворічного віку – це рідкість. У три роки я вже знала всі правила гри. Потім так само познайомили з шахами сестру Марічку.

Була імовірність, що Ви могли займатись не шахами, а чимось іншим?

Була. У шахах я з народження, батьки хотіли, щоб стала шахісткою. Проте наголошували, що якщо мені не подобається і хочу займатись чимось іншим, то це мій вибір. Мене не примушували сидіти й займатись. Але мені подобалось грати в шахи, їздити на змагання, перемагати. Перші успіхи були досягнуті вже в ранньому віці, і це спонукало до подальших занять. Проте кинути шахи – о Боже, скільки було думок і скільки разів... У кожної людини, в кожній професії є злети й падіння. Буває серйозно займаєшся, готуєшся до змагань, очікуєш, що добре виступиш, а в кінцевому результаті турнірна таблиця виглядає не так як хотілось — в такі моменти особливо важко продовжувати тренуватись.

Якби не шахи, то що?

Важко сказати, бо заняття шахами забирало практично весь час, і тому не було можливості серйозно спробувати себе ще в інших галузях. Але є те, що мені подобається. Наприклад, вчити мови. Дуже багато шахістів володіють декількома мовами – ми часто подорожуємо, маємо добру пам'ять. Я знаю англійську на досить непоганому рівні, гірше німецьку, розумію словенську. У школі ще вчила латину, але крім певних фраз і віршів вже мало що пам’ятаю на латині. Можливо, могла б себе ще проявити в точних науках. Люблю, коли все чітко розставлено по поличках.

Ви чудово малюєте. Можливо стали б художницею?

У мене є два великих хобі: малювання і танці. Це ті речі, якими я дуже хотіла займатись коли була маленька. Навіть коли щось з шахами йшло не так, то казала татові купити пензлик, щоб почати малювати. Також дуже подобаються танці. Можу годинами дивитись чемпіонати світу з латинських танців.

Я взагалі ніколи не займалась малюванням. У школі були уроки, де треба було здати один малюнок у рік, і навіть його не малювала. А от моя сестра брала декілька уроків з малювання, приходила і пояснювала мені речі, про які я ніколи навіть не думала.

Вперше щось сама намалювала в жовтні 2018 року. У мене інколи з’являєтеся натхнення і починаю малювати. Буває прокидаюсь і замість тренування йду малювати. Наприклад, малюнки, які я виставляла в Інстаграм були створені спонтанно. Це захоплює. Починаєш малювати, а закінчуєш часом вже під вечір. Тому такі "пориви" стаються не дуже часто, насправді в мене є тільки декілька малюнків.

Коли запросять на "Танці із зірками"?

Чекаю з нетерпінням (сміється, – Спорт24.) Якби зараз запросили, то, напевно, б погодилась – дуже люблю танцювати. Цим також ніколи в житті професійно не займалась. Пригадую у нас в школі було дуже багато предметів, які розвивають. Наприклад, було аж три види танців, і це три окремих предмети. Але не було можливості ними займатись постійно, бо навчались за індивідуальним графіком. Тобто досить рідко приходили на уроки. Більше часу навчались вдома, в прискореному режимі, а в школі вже писали контрольні роботи, тести. Батьки зрозуміли, що професійні, щоденні, багатогодинні тренування шахами несумісні з тим, щоб півдня проводити в школі. Для багатьох вчителів це була новизна. Раніше в них не було таких випадків. Декотрі скептично до цього відносились, дивувались як можна допускати, щоб дитина пропускала таку велику кількість шкільних занять. Вже коли Марічка пішла тією ж дорогою, то було легше.

Щодо Марічки, то сестра дуже сильно хотіла навчитись грати на піаніно. Була навіть цікава історія. Коли Марічці було 20 років вона за власною ініціативою прийшла в Стрию в школу мистецтв. Зустрівши викладача, промовила "Хочу навчитись грати на піаніно". Викладач не знав її, чи не впізнав, дивиться і каже: "Дівчинко…Ви не пізно схаменулись". У цей момент Марічка не розгубилась, пішла до директора школи. Той її впізнав і запропонував викладача. Згодом виявилось, що цей викладач ще й дружина вчителя фізкультури в школі. Таким чином Марічка деякий час ходила на заняття гри на піаніно.

Коли я навчилась в університеті, то вирішила спробувати піти на танці. Але була проблема. Якщо на піаніно ти можеш грати сам, то в танцях потрібен партнер. Хто тебе буде чекати, поки ти на змаганнях і появишся через місяць? Одного разу в Стрию знайшла повідомлення, що набирається група для занять танцями. Прийшла, одразу сказала, що часто їжджу на змагання. Але мені пішли на зустріч, дозволили приходити, коли можу. На жаль, вдалось відвідати тільки декілька занять, оскільки група швидко розформувалась, а в Стрию немає великого вибору.

Коли переїхала до Львова, то почала ходити в спортивні клуби. В один момент приходжу після змагань, дивлюсь – а тут появились заняття із сальси. Спостерігаю і бачу, що це не новачки, але стало цікаво. Заходжу в клас і питаю: "А мені можна з вами?". Виявилось, що вони готували номер до дня народження клубу. Дозволили попробувати. У мене почало виходити й мене взяли в групу. Вдалось швидко запам’ятати рухи, наздогнала інших. На фінальному виступі викладачі навіть у першу лінію поставили.

Читайте також: Христина Юдкіна: Мрію, щоб Літанюк відібрався на Олімпіаду і я разом з ним, й можна йти в декрет

Мені дуже сподобалось. Там навіть не знали хто я. Насправді, коли люди не питають, то я не афішую чим займаюсь. Уже аж після виступу обмінювались даними з деякими людьми з групи, щоб поділитись фотографіями. Тоді, заходячи на мою сторінку у Фейсбук, декотрі були дуже здивовані, питали чому зразу не сказала, що я відома шахістка. Але все добре, як і все погане в певний час закінчується. Після виступу клас танців не був продовжений. І танцями більше не займалась.

У сальсі завжди проблема з партнерами, а як у Вашому особистому житті?

Ніколи в інтерв’ю не говорю про це. Це моє особисте. Не розповідаю про своє особисте життя.

Пам’ятаєте свою першу перемогу?

Є два яскраві моменти, які стосуються перших перемог. Одна фактично не була перемогою, бо я не виграла. Це були місцеві змагання у Стрию. Мені було 5 років. Змагалась з дітьми до 12 років. Зайняла призове місце, мені вручили диплом. Зазвичай назад додому ми їздили автобусом. Але в той день я сказала мамі, що сьогодні ми не їдемо, а йдемо пішечки і я несу диплом, щоб всі бачили. Не знаю як це виглядало, коли п’ятирічна дитина йшла з дипломом по місту. Напевно той диплом був приблизно у весь мій зріст.

А друга – це перший чемпіонат Європи серед дітей (дівчата до 7 років), який я виграла. Мені було 6 років, подарували велосипед. Наступного дня після приїзду в мене брали інтерв’ю на місцевому телебаченні. Мені так було нудно, що половину інтерв’ю позіхала. Також був ролик, знятий у школі, де показували, як проходить мій день, де навчаюсь. У нас з сестрою навіть ніколи не було постійного місця у класі, бо дуже часто були на змаганнях. Тому, коли приходили, то сідали там, де було вільно. А тут прийшла – зразу й місце дали й капці.

Найемоційніша перемога або нагорода?

Перша – чемпіонат світу серед жінок, який виграла у 2014 році. А друга знакова перемога – в Катарі, коли вдалось виграти два золота. Цього не очікував ніхто. За всю історію шахів, крім мене, тільки дві людини зробили те саме.

Найболючіша поразка?

Тут без винятку – чемпіонат світу 2017 року, коли дійшла до фіналу й програла його китаянці. Третє березня для мене найгірший день.

Розкажіть курйоз зі змагань?

Одного разу під час туру в залі гри зникло світло й ми декілька годин догравали при свічках. Виглядало дуже романтично. Шкода тільки, що я цю партію програла.

Ще був випадок, який в принципі дуже рідко взагалі може статись. Під час одного з етапів Гран-Прі, а це одне з найважливіших змагань в році, моя суперниця помилилась з ким має грати. Ми мали зустрітись у наступному турі, наступного дня. А вона приходить в той день, сідає навпроти мене, подає руку. Я шокована, почала переживати, що може сама щось наплутала. Це дуже тривожно, тому що шахісти перед партією ще декілька годин ведуть підготовку до партії. Якщо ж я помилилась, то я декілька годин готувалась не до тієї суперниці. Думаю що робити. Як правило, в нас збоку столів, за якими граємо, прикріплені таблички. Це для глядачів, щоб вони бачили прізвища, рейтинг і т.д. Тому сиджу й думаю, як на ту табличку подивитись. Починаю удавати, що щось пишу, в мене падає ручка, я піднімаю і таким чином помічаю табличку. Стало значно легше, коли побачила, що все-таки я готувалась до "правильної" суперниці, а дівчина, яка прийшла зараз, помилилась. Тоді кажу їй: вибач, але я не з тобою сьогодні граю. Вона була здивована. І це був настільки сильний стрес, що вона програла й того дня, і мені наступного дня. Але переплутати з ким граєш — дуже велика помилка і таке практично не стається на професійному рівні.

Скільки часу в день Ви тренуєтесь?

Дуже багато. Фактично весь день. Навіть якщо ти не тренуєшся, то читаєш статті, дивишся партії. Шахи – це постійна праця. У нас немає вихідних, суботи чи неділі. Організм сильно виснажується. Інколи після змагань і довгих перельотів настільки виснажений, що язик заплітається. Або йдеш, а тебе аж хитає від втоми. Тому після турнірів декілька днів, як правило, трохи менше працюю.

Для спортсменів це нормально. Але образливо, коли люди не розуміють, що шахи це серйозна праця. Бувало відчуваєш зверхнє ставлення. Питання типу: "Що Ви там можете робити"? Для них заняття шахами — це в парку на лавочці зібратись і пограти. На щастя, останнім часом шахи стають все більш популярними, про шахістів більше говорять і все більше людей починають цікавитись шахами, це стає модно.

В основному ми займаємось з сестрою. Під час тренування вирішуємо певні завдання, щоб бути в тонусі. Читаємо книги про гру в середині партії, повторюємо певні закінчення. Найбільший акцент робимо на початкову стадію, бо це дуже важливо. Постійно потрібно дивувати суперника, придумувати нові ходи. Краще першою здивувати суперницю, ніж почекати поки вона здивує тебе. Також потрібно постійно слідкувати за новою інформацією. Переглядаю партії, які були зіграні в цей день, особливо елітними шахістами. Якщо вони щось використали, то весь світ це побачив і теж буде це аналізувати, застосовувати. Важливо бути готовою, особливо, якщо ти граєш той самий варіант.

Було б дуже добре, якби була можливість частіше співпрацювати з тренерами. Вони дуже допомагають. Працювала з багатьма й вдячна кожному. Кожен щось додав до мого успіху. Але заняття з тренерами коштують дорого, і в мене немає фінансової можливості постійно з ними тренуватись.

Чи є у Вас бачення до скількох років будете грати?

Наразі не можу сказати. Багато людей вважають, що в шахи можна грати вічно. Насправді це не так, і серед найсильніших шахістів все-таки переважає молодь. З віком і пам'ять погіршується, і фізично важче. Щодо мене, то не буду далеко загадувати – граю, поки є цілі.

Думаєте над тим, щоб почати тренувати або піти на держслужбу щоб допомагати розвитку шахів?

Мене цікавить ця тема. Після того як Марічка виграла Чемпіонат світу у 2015 році й було багато ажіотажу у нас була зустріч з мером Львова. Ми подали ідею, щоб ввести програму "Шахи в школах". Це було нове для України, проте така програма вже діяла в деяких інших країнах. Було доведено, що діти які займаються шахами, більш успішні в навчанні в цілому.

Рада, що ініціативу було підтримано й вже у 2016 році така програма була введена у більш, ніж 100 школах Львова, дуже багато дітей почали займатись шахами. Навіть дійшло до того, що появилась проблема нестачі тренерів. Також приємно, що ідею розвитку шахів на Львівщині було підтримано тодішнім керівником області Олегом Синюткою та депутатами Львівської обласної ради, були виділені певні кошти з обласного бюджету. І це вже дало результат. Зросла кількість змагань, всі стали активнішими, збільшилась підтримка шахістів. Коли мене запросили в одну школу, то довелось розділити групи, бо всі не поміщались в залі. Нам із сестрою цікаво підтримувати такі ідеї. Вважаємо, що це є одним із наших обов’язків. Звісно ж, ми не маємо на меті, щоб всі люди почали професійно займатись шахами, але вважаємо, що шахи це цікава гра, заняття шахами допомагають розвинути багато важливих життєвих навичок, а для того, щоб познайомитись з грою не потрібно великих витрат.


Усі фото з відкритих джерел

Ви сова чи жайворонок?

У нас, як правило, партії розпочинаються о 15:00. Перед цим іде підготовка до туру, потім сама партія триває декілька годин, далі аналіз партії. Після партії потрібно ще відновитись, тому часто лягаємо пізно. Навіть вдома звикли засиджуватись допізна. З шахістів практично ніхто рано не встає.

Минулого року Ви брали участь в напівмарафоні…

Мене запросили на благодійний забіг. Дистанція була 2 кілометри. Пробігла за 10 хв. 28 с. В залі на доріжці цю ж дистанцію пробігала значно швидше. Але бігти в залі й бігти на вулиці — різні речі. До того ж це був мій перший забіг. Мене запрошували й цього року, але була на змаганнях і не могла взяти учать. Шкода, тому що мені сподобався торішній забіг, було багато позитивних вражень, драйв. Надіюсь зможу взяти участь в наступних роках.

Приємно, що від забігу була додаткова користь – збирались гроші для воєнного госпіталю.

Чи маєте спеціальну дієту?

У нас дуже енергозатратний вид спорту. За одні змагання можна втратити декілька кілограмів. Але саме питання ваги не стоїть так гостро. Скажімо, якщо ти набереш 3 кілограми, чи втратиш декілька кілограмів, то це, напевно, не так сильно відобразиться на твоєму результаті. Тому ніколи не дотримувалась ніяких дієт, але стараємось, щоб харчування було правильним та збалансованим. Важливо в загальному себе добре почувати.

Чи використовують шахісти допінг?

Міжнародна Шахова Федерація робить певні кроки для того, щоб шахи стали олімпійським видом спорту. Тому з 2006 року на змаганнях найвищого рівня введений допінг контроль. До нас такі самі вимоги, як і в інших видах спорту, заборонений той самий список препаратів. Нас це іноді веселить, тому що не знаю скільки умовно треба кави випити, щоб перебільшити норму. Можливо, якщо є якась хвороба, то можуть якийсь препарат знайти. Але у топ-шахістів за весь час ще нічого не знаходили, нікого не дискваліфікували.

Шахісти й шахістки флегматики чи все в собі тримають?

Всі дуже різні. Й успіху досягають люди з різними характерами. Переважають все-таки експресивні шахісти. Але це не так помітно під час партій. Вже потім збираємось і спілкуємось, де показуємо емоції. Я не є надто емоційною людиною, більше переношу в собі, але і не флегматик. Скоріше щось між сангвініком і меланхоліком.

Яка у Вас шахова мета і мрія?

З титулів ще тільки не виграла чемпіонат світу з класичних шахів. Тому фінал 2017 року був таким болючим. Хочу виграти.

Через декілька днів читайте на Спорт24 другу частину інтерв’ю з Анною Музичук.

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук