Марина Бех-Романчук: про жертви заради спорту, себе як бренд та медаль Чемпіонату світу

1262 Читать новость на русском
Марина Бех-Романчук / Сегодня

Хмельницька легкоатлетка Марина Бех-Романчук на Чемпіонаті світу в Катарі завоювала срібну нагороду для збірної України. Вона серед претенденток на те, щоб принести збірній України нагороду на Олімпіаду-2020 в Токіо. В інтерв’ю для Спорт24 спортсменка розповіла про свою болючу поразку, важливість тренера, травми, умови тренування та мрію.

Вона любить читати та дивитись детективи щоб інтрига трималась до самого кінця. Ніколи не дивиться фільми, які знімаються по книгах, поки не прочитає книгу.

Про мрію дитинства

В дитинстві в мене не було ніяких мрій. Я насолоджувалась тим, що було в цей час. Єдиною мрією, напевно, було щоб батьки приїхали додому. Вони були за кордоном. Якісь мрії, типу стати космонавтом, не було. Мрії почали з’являтись вже в більш дорослому віці, коли мені років 12-13 було. І то вони всі пов’язувались зі спортом. Дуже хотіла поїхати на Чемпіонат світу.

Читайте також: Чи готовий Львів прийняти Олімпіаду: ексклюзивне інтерв'ю з керівником управління спорту міста

Про виховання бабусі

В моїх бабусі та дідуся четверо дітей. І між першою і четвертою дитиною великий розрив. Саме моя мама є четвертою дитиною. Завжди в бабусі було багато внуків, які приїжджали влітку до неї та залишались на тривалий термін. В неї вистачало часу на всіх. А щодо мене, внучки, яка перебувала постійно, і була як ще одна донька, то проблем не було. Не було такого щоб я не відчувала любові батьків чи думала, що їх немає. Труднощів з тим, що виховували бабуся і дідусь не було. Я не відчувала дискомфорту.

Про підтримку родини

Звичайно були люди, які казали "Нащо воно тобі треба". Навіть коли вже 18 років було, то так реагували. Але батьки дуже сильно підтримували. Мама казала, що я повинна розуміти як це буде важко, але ніколи не казала не йди, тобі того не треба. Як мама, оберігала. Татові подобалось, що я займаюсь спортом і він дуже хотів, щоб продовжувала.

На мене ніколи родина не тиснула щодо одруження чи дітей. Хоча я, в принципі, й не так пізно одружилась, якщо дивитись на сучасне суспільство. Мого чоловіка люблять всі мої рідні. Щодо дітей, то все має йти своїм шляхом. Звичайно, що батьки хочуть внуків і постійно кажуть "чимшвидше б вже", але не тиснуть на мене. Терпеливо чекають, коли ми на це наважимось.

Про першу серйозну нагороду

Це коли виграла Юнацький олімпійський фестиваль, який проходив в Туреччині. Це була мотиваційна медаль, яка рухала мене на той час.

Про роботу

Займалась тільки спортивною кар’єрою. Спорт, фактично, повноцінна робота. Це та робота, якою заробляю на життя. Але важливо, що люблю це робити. Приходжу із задоволенням і хочу реалізувати себе і свої можливості, щоб розуміти, що змогла чогось досягнути та прожила не даремно. Я закінчила університет і отримала диплом бакалавра спеціальністю реабілітація, а магістратуру – фізичне виховання. Дипломна була по стрибках в довжину. Писала і розповідала про те що роблю і люблю.

Читайте також: В Україні немає пропаганди інших видів спорту, відтак немає дітей та розвитку, – Наталія Козачук

Про особистий бренд

Не думаю, що є брендом легкої атлетики чи українського спорту. Просто є тією, що є, роблю, що люблю і нічого більше.

У мене є менеджер, з яким працюю. З цією людиною працюємо з недавніх пір, бо змінила менеджера. З попереднім ми не зійшлись в розумінні роботи. Дуже рада, що є новий менеджер, з ним дуже комфортно, зручно і не було ніяких непорозумінь. Дуже задоволена його роботою та професійним підходом. Він домовляється за старти з організаторами, за контракти, всі дрібниці пов’язані з виступами.

Про допомогу природної краси

В легкій атлетиці дуже важливо, як ти виглядаєш зовні. Всі люди люблять очима, і зовнішня картинка грає велику роль. Не скажу, що краса неймовірно допомагає, але вона відіграла свою роль для моєї пізнаваності в Україні та світі.

Про вплив спорту на характер

Спорт кардинально змінює людину. Спорт формує її характер, він виховує, заставляє бути сильнішим. Не тільки фізично, а й психологічно. Це той вид діяльності, де потрібен постійний ріст, і фізичного не достатньо. Спорт виховав мене та зробив тією особистістю, якою я є.

Про весілля

Було достатньо велике весілля. В оформлені брали участь дизайнери, все було красиво. В основному, планувала все я, тому що чоловік був на зборах. Він ще менше в країні, аніж я. Але з усім справилась. Нам вдалось знайти хороших і професійних людей, які все класно зробили, і я могла паралельно готуватись до змагань.

Про націленість на медаль Чемпіонату світу

Ставила ціль, що хочу медаль. Дуже-дуже хотілось. Їхала з думкою: "Хоч би не з пустими руками повертатись, хоч би щось завоювати". Ставилась ціль, що потрібна медаль, не важливо яка. Я нічого не читала, не заходила в соцмережі, абсолютно абстрагувалась від усіх процесів, нікуди не ходила гуляти. Просто відпочивала, дивилась фільми, читала книгу і налаштовувалась на старт. Не заганяла себе в психологічні рамки.

Про жертву заради спорту

Єдине чим жертвую заради своєї кар’єри – це нервами. Багато втрачається емоційних сил коли щось не так, щось турбує, коли травми, і ти виснажуєшся. Це єдина жертва заради спорту.

Читайте також: Для виховання боксера-чемпіона треба витратити 10-15 років, – Андрій Котельник

Про мотивацію

Просто бажання реалізувати себе, емоції, які відчуваєш після змагання та виходу на п'єдестал. Емоції, які з’являються після отримання бажаного, дуже важко описати словами. Вони настільки цінні. В іншій сфері ти не можеш їх відчути. Ти вийшов, відчув, і знову працюєш пів року, щоб їх пережити.

Найболючіша поразка

Перша поразка на Юнацькому чемпіонаті світу, коли я їхала лідером сезону, а повернулась тільки з п’ятим місцем. Тоді ця поразка зламала не на жарт. Але завжди був поруч тренер, який підтримував і намагався донести, що це тільки початок, що ще багато попереду і треба рухатись далі, а це тільки корисний досвід.

Про тренера Вадима Крушинського

Постійно з ним працюю і ніколи не міняла наставника. Я потрапила до нього, як прийшла в секцію. Він був того віку, що я зараз. Був молодим тренером, який прийшов на відділенні та тільки набирав групи. Відразу помітив мене і забрав. Як почали 13 років тому працювати, так і досі разом. Всі щасливі та погані моменти пройшли разом.

Тренер для мене є другим батьком. Я до нього попала в 11 років. Проводила з ним багато часу на тренуваннях і він вплинув на моє виховання. Він слідкував за мною на зборах, наставляв, підказував. Саме завдяки його допомозі я формувалась і як особистість.

Про роботу тренера

Стрибки в довжину – це дуже технічний вид, який потребує догляду та аналізу. Дуже важливо, коли тренер присутній на змаганнях. Є дуже багато маленьких нюансів, які можна побачити збоку. Від ставлення ноги до тримання плечей. Навіть висококласні спортсмени багато чого можуть відчувати самі та проаналізувати, що не так зробили, але тренер є. Бо тільки тренер збоку може побачити набагато більше і швидко оцінити й дати рекомендації.

Про потребу психолога в команді

Дуже шкода, що в нашій збірній немає такої людини, як психолог, який би працював зі спортсменами та допомагав справлятись з різними труднощами. Психолог – це дуже важлива людина.

Психологія в секторі грає дуже велику роль. Люди, які вийшли у фінал, готові фізично однаково. Призи розігруються за рахунок психологічної стійкості спортсмена, як він готовий протистояти мандражу та тиску.

На жаль, з ніяким психологом не працюю, але неодноразово про це думала. Завжди не вистачає часу, щоб професійно підійти до цього і почати працювати. На даному етапі моїми психологами є мої рідні та чоловік. Чоловік дуже добре мене розуміє, мотивує, знаходить потрібні слова для підтримки в потрібний момент. Також мій тренер допомагає не зламатись і ставати сильнішою.

Про травми

Хронічних травм немає. Є проблемки, що треба підліковувати. Завжди відновлюю спину, слідкую за колінами, бо в нас вони несуть найбільше навантаження. Є проблеми з ахіллом. Пов’язано з тим, що тренувалась у взутті, що мені не підходить. Після зміни взуття проблема не поверталась.

Про умови тренувань

Я тренуюсь в Хмельницьку. За останні роки покращились умови тренування. В нас збудували повноцінний стадіон з чудовим покриттям. Зараз реконструюють манеж, в якому буде сектор. Маю надію, що скоро зможу тренуватись взимку вдома, і не їхати в інші країни та міста. В Києві добиралась на тренування на метро, а це для професійного спортсмена важко та клопітно. 

За два роки в Україні з’явилось багато спортивних об’єктів. В Луцьку зробили хороший стадіон (тут і далі мається на увазі доріжки та сектор для стрибків – прим. авт.), який приймав Чемпіонат України. Це крок в перед. З’явився стадіон в Ужгороді. Ми не швидко рухаємось, але рухаємось. Спортивні споруди з’являються, але хочеться щоб ще більше було для зимових занять спортом, бо їх не вистачає.

Про фінансову підтримку

Зарплата в міністерстві залежить від твоїх досягнень. Завдяки тому, що минулого року ми мали медаль, то цього року не були обмежені у фінансуванні. Все забезпечувалось, все підтримувалось. Я не відчула проблем із забезпеченням. Знаю, що мали підняти призові від держави, але ще не знаю яку суму отримаю за срібло ЧС.

До слова: Чому припинили фінансувати українських спортсменів – деталі

Про витрати

Приходилось вкладати свої кошти. По сумах не скажу, бо не пам’ятаю. Але все, що заробляла, зразу вкладала в себе. Треба було тратити на спортивне харчування, вітаміни. Якщо не маєш великих досягнень, то й заробляєш не багато.

Про результати збірної

Цього року дуже гарно виступила збірна. Було багато людей, які за маленький крок зупинились від медалі. Це спорт, і комусь не вистачило фарту, комусь психологічної впевненості чи кращої фізичної підготовки. Але все одно ми класно виступили, є багато класних місць. Левченко стала четвертою, Саладуха – 5, в метанні є два п’яті місця. Цього року був гідний виступ збірної.

Про цікавість стрибків в довжину

Це боротьба, це інтрига. Легка атлетика загалом дуже красива. Її цікаво дивитись, бачити як люди виконують складні вправи, як б’ють рекорди, це багато емоцій. Я сама дивлюсь із задоволенням трансляції. Це так класно, коли люди б’ються за долі секунди, щоб вибороти нагороду та отримати результат за свою роботу. У нас ще й результати можуть змінитись після стрибка останньої спортсменки.

Читайте продовження інтерв'ю з Мариною Бех-Романчук – про харчування, забобони, хобі, мрії та цілі.

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук