Перша частина інтерв’ю про те чому займається кульовою стрільбою, постійні травми, наряди, як відновлюється та де тренується – за посиланням.
– Для чого Ви займаєтесь кульовою стрільбою, якщо вона не приносить доходу?
– Машину вже маю. Ми збирали на неї з 2011 року, протягом 4-5 років. Здається, що це короткий термін, кожному б так. Але насправді в мене батьки забрали картку, все відкладали, всі призові. Я до цих грошей не мав ніякого доступу. Якщо требу було, то "мамо, купи", "тату, дай гроші". Коли дійшло, що мені 18 років і маю права, то купили машину.
Я в збірній кажу, що ви мене нічим не лякайте, бо це немає сенсу. Продавець трусів на ринку заробляє більше. Я зараз можу піти й мати більше. Не треба мені розказувати, що в мене вільний графік, потренувався і нічого не робиш. Це залежить від ставлення до роботи.
Нам платять добові на змаганнях. Якщо це міжнародні виїзди, то 20-25 євро в день. Буває і по 14 євро. Якщо в Україні – то 250-300 гривень. У мене знайомі приїхали з іншого міста, їм оплачують готель "Львів". Там постійні клопи, сніданки є, але погані. А потім на 300 гривень треба пообідати та повечеряти. Цього замало. Бо якщо ти займаєшся, то треба і 4-5 раз поїсти. Нам платять суму, і ти сам харчуєшся. Колись, правда, було набагато гірше. Брали "Мівіну", палку ковбаси, два хліба, пачку кетчупу, і сидиш та їж. Намагались хоч трохи зекономити добові, бо зарплати були малі й треба ще дома за щось жити. А ще хочеться відкласти.
Читайте також: Від моделі до каратистки: інтерв'ю з Галиною Мельник
– Важливо з якого краю стріляти?
– Мені не важливо. На мене це ніяк не впливає. Може впливати тільки на людей, які на цьому зациклюються.
– Коли батьки тренери, то тренування продовжуються і в дома?
– Якщо питання на рахунок виїздів, змагань, поїздок, то розмови продовжуються дома. Щодо тренувального процесу, то дома не говоримо. Максимум визначити час, на який їдемо, та що будемо робити. Цілий день говориш в тирі про кульову стрільбу, пістолет, тому треба відволікатись і дома не говорити.
– Як працюєте з тренером збірної Олександром Камінським?
– Коли він був тренером нашої групи, то відчувалось, що є напор, постійний контроль. Він міг сказати стояти дві години на місці та стріляти, і нічого не хвилює. Якщо хтось сяде, то починались "виховні" розмови. А коли став головним у збірній, то просто приходить та робить вказівки, що робити. На змаганнях або тренуваннях він може мене зупинити, коли я починаю нервувати, поговорити.
– Є допінг в кульовій стрільбі?
– Нас постійно перевіряють на чемпіонатах Європи і світу, та етапах Кубка світу. Є багато препаратів, які заборонено приймати. Це й заспокійливі, і спреї для носа.
– Як бути спортсменом-флегматиком?
– На початку мені не подобалась стрільба, тому так ставився. Тепер, коли виграю, то хвилину або дві можу порадіти і отримати задоволення.
– Якщо Ви флегматик, то звідки емоції, нерви?
– Коли ти стріляєш, то можеш відчути, що з пістолетом щось не так. Поганий вистріл заводить.
– Чи пропонували Вам змінити громадянство?
– Не пропонували, але останнім часом я цікавлюсь цим питанням. Ходив, розпитував. Я думав, що я нікому не потрібен. Коли почав ходити і питати тренерів, що хочу переїхати, що треба зробити, то вони були шоковані. Зразу почали думати про те, щоб забрати. Думав, що ніхто не підходить і не питає, бо я нікому не потрібен. Але коли вони почули мої проблеми… думали, що я тут жирую.
– Про яку країну йдеться?
– Є варіанти, але конкретної пропозиції не було.
– Якщо буде конкретна пропозиція, то Ви готові виступати за іншу країну?
– За хороші умови. Не так, що я приїжджаю, а мені немає де жити. На тобі зарплату та крутись як хочеш. У нас є спортсмени, які повиїжджали. В кульовій стрільбі один в Катар поїхав, просто заробити грошей. Тепер повернувся і знову виступає за Україну.
Мені погрожували, що якщо я зміню країну, то мені дадуть три роки дискваліфікації. Та хоч п’ять. Я там за два роки відіб’ю все, що тут міг заробити за ваші три. Я не пропаду, знайду чим зайнятись.
Читайте також: Я захищаю честь України та пишаюсь цим, – чемпіонка Європи зі стрільби з лука Жанна Наумова
– Ви максималіст?
– Це сильно відволікає, бо ти постійно думаєш про нагороди, а не стрільбу. Якщо я щось починаю робити, то маю довести до ідеалу, або майже так.
– Ви маєте досвід стрільби в змішаній парі…
– Було прикольно. Колись переживав, що моя погана стрільба вплине на партнерку. Тепер не переймаюсь. Головне показати середній та вище результат.
– Ваша дівчина теж стріляє. Як і де познайомились?
– На змаганнях. Але це було так: "привіт", "папа". Потім під час чемпіонату України на СКА перекинулись пару словами. 12 березня було два роки, як ми зустрічаємось. До цього я півтори року ні з ким не зустрічався. Після попередніх стосунків казав, що ну його…
Я їй сподобався сильно. Вона розказувала, що подруги їй казали, ніби ми не дивимось разом та не підходимо. І вона почала доказувати, що це не так. Коли все починалось, їй було 16 років. Вона почала писати. Я не знав, що робити. До того ж вона з Дніпра, а це Бог знає де від Львова.
На початку я просто їй відписував. Попитав друга про неї. Він сказав, що треба зустрічатись, що хороша дівчина. Тепер, якщо сваримось, то я другу кажу, що це він у всьому винен. Вона тепер переїхала до Львова і ми винаймаємо квартиру.
– Чи є у Вас забобони?
– Це типу треба десь почухати щоб все добре було? Ні! Був один спортсмен раніше, від усіх тікав та перед змаганнями сидів сам, щось типу налаштовувався, а потім програвав. Я можу послухати музику, бо мені нудно розминатись.
– Розкажіть веселу історію із тренування або змагання про себе?
– Це було в Сербії. Я став третім і виходив на п’єдестал першим. Всі обіймають, фотографують, стоїть команда. Вирішив вискочити, а не нормально піднятись. Виявилось, що п’єдестал на колесах, я полетів, впав на праву кисть. Але мені потім сказали, що я не останній був. Якась дівчина заскочила і ще три метри проїхалась.
– Вас двічі визнали спортсменом року на Львівщині у 2018 році. Це тільки грамота і статуетка чи й грошова винагорода?
– Від НОКу я отримав дві чи три тисячі гривень. А від області нічого, тільки статуетка. Такі визнання приємні, але…
Читайте також: Тренер збірної – це така посада, що всі чекають, коли ти обіср**ся, – Антон Нікулін
– Ви раніше мали довше волосся. Чого підстригли?
– Я військовий, мене заставили. Дуже не люблю стригтись. Але коли почали говорити, що треба, то пішов до сестри, кажу включай машинку і стрижи під трійку.
– Ви завоювали першу для України ліцензію на Олімпійські ігри 2020. Як поставились до цього?
– Образливо. Я мав у призи заходити і провалився. Це друга для мене ліцензія, і обидві завойовуються однаково, якось через задній хід. Коли у 2014 році почали розігрувати ліцензії, то я їздив на змагання, старався. Це старання мене тільки нижче опускало. Приїхав на Європейські ігри, навіть забув про ліцензію і що тут теж можна її взяти. Потрапив у фінал з третім результатом і подумав, що можна взяти нагороду. І після цієї думки почав провалюватись. Зайняв п’яте місце. Вийшов розчарований, а мене всі вітають із ліцензією. Тут я знав, що перші чотири її отримають, але не зациклювався на цьому.
– Після Олімпіади 2016 було розчарування?
– Я мав бути у фіналі. Досі не вірю, що через пістолет не пройшов у фінал. Відпрацював швидше ніж треба, але акумулятор не дав перезарядження. До речі, фірма, яка зробила цей пістолет, прийшла подивитись, що сталось. Пістолет був зроблений для іншої вправи, а тут цей "інвалід" не знає для чого він, і ще й у фінал може попасти. Всі були розчаровані, в тренера сльози накотилось, а в мене все пропало, ніяких відчуттів не було.
– Яку мету ставите для себе в Токіо 2020?
Знаю, що там айфони будуть давати спортсменам. Це головне. Призові непогані, але вся проблема в них. Спортсмен, який приїхав туди, але раніше нічого не мав від перемог, а тут може виграти понад 100 тисяч доларів від держави. Ця думка постійно в голові та заважає готуватись і добре стріляти.
– Враховуючи, що вже маєте ліцензію, можете відмовлятись від стартів?
– Зараз в Індію не поїхав. У 2017 році я там був, але мені не дуже сподобалось. Є хороший тир, і готель, і все. Нас возили на їхніх маршрутках, по дорозі ходять люди, машини незрозуміло їздять (є одне правило "посигналь, якщо хтось не правий"), корови пасуться у відходах.
– Індія найбільше вразила з країн, що відвідали?
– Найкраща країна – це Швейцарія. Найгірша – Індія або Бразилія. На передолімпійському тижні ми жили в готелі біля набережної. Ніби все класно, але велика злочинність. Серед білого дня крадуть телефони та зривають ланцюжки. В наших спортсменів вкрали речі на пляжі (футболки і шорти).
– Яка мрія або ціль?
– Хочеться з кожного змагання привозити нагороди.
– Що чи хто мотивує?
– Ніхто і нічого. Зараз все через одне місце: тиру немає, у збірній не все зрозуміло, проблеми з виїздами на військові змагання.
– Які проблеми зі змаганнями для військових?
– Не розумію, як ці люди пов’язані зі спортом. Приїхав на змагання у Швейцарію. Я хворий. Зайшли в частину о 3 чи 4 ночі. Всі типу тренери ідуть спати, а зі мною відправляють швейцарця до лікаря. Добре, що Швейцарія класна країна, і в них люди багатомовні. О 4 ранку в медпункті мене оглянули. Сильно боліло горло. Повністю перевірили, взяли мазок і через 15 хвилин сказали, що в мене і дали ліки. Через 3 дні був здоровий.
Наступного дня треба було їхати на перевірку зброї та пристрілку. Туди їздили автобуси. Я сам з температурою 39 знайшов автобус, сам доїхав на перевірку, а там тільки один тренер ходить, і то не пістолетний. Прийшов на перевірку, а пістолет не підходить. Тренер, що мав зі мною бути, відсутній. Почав його шукати. Якось все вирішив.
Знайшов як доїхати до іншого тиру, а там вже йде моя пристрілка. Куди ставати не знаю, тренера немає, наших спортсменів теж. Сів на сонечко і дивився, як стріляють інші. Потім підійшов Олександр Петрів (чемпіон з кульової стрільби на Олімпійських іграх у Пекіні 2008 року – прим. авт.) і допоміг з усім. "Морди" появились, тільки коли я закінчив пристрілку. Для чого вже було приходити? Після цих змагань сказав, що більше не буду їздити.
Читайте також: НЕПЕРЕМОЖНІ. Андрій Демчук про "на слабо" від дружини, зміну громадянства та допомогу АТОвцям
– Найцінніша медаль?
– На Юнацьких Олімпійських іграх. Все було дуже класно організовано, я встиг на відкриття, і на закритті був. Ще й переміг. Тоді в мене була найсильніша форма.
– Для Вас важливо встановлювати нові рекорди?
– Я над цим не задумуюсь. Знаю, що десь там стоїть моя мішень, і треба потрапити в десятку.
12 дивних питань до Павла Коростильова:
– Вам батьки платили за тренування?
– Звичайно. Спершу за одне тренування 1 гривню. Пізніше по 2 гривні. А коли ціни підвищились, то по 5 гривень, але це було не довго. Почали платити 50 і 100 гривень вже не за тренування, а за перемоги й медалі на чемпіонатах України.
– На що готові проміняти олімпійське золото?
– На що не будь. Мені воно не принципове.
– Чи мали зіркову хворобу?
– Була, але не довго. Коли нам видали спеціальні кейси під зброю, прийшов в кабінет до батька. Він в цей час робив комусь пістолет, сиділо троє знайомих. Я пройшов, сказав, що мені треба вирізати під пістолет. Вийшов і подумав, оце я "дебіл". Після цього спершу думаю, що роблю. На цьому вона і закінчилась.
– Стріляли з бойової зброї?
– Ні. Але в нас є револьвер ТОЗ-49, там так "шпарить".
– Наскільки старшим від Вас був пістолет, з якого стріляли?
– О, це цікаво! Я стріляв з пістолета 74 чи 76 року виготовлення.
– Проходили курс молодого бійся перед підписанням контракту із ЗСУ?
– Так. Сам сказав, що якщо ви хочете, щоб я проходив курс, то має бути по нормальному. Було прикольно, хоч і тяжко. Але спочатку був тиждень. Потім в мене були змагання, а тоді ще тиждень.
– Часто затримуєте злочинців?
– Тільки раз.
– Англійську мову вже вивчили?
– Я її ніколи так направлено не вчив. Але постійно на змаганнях в середовищі, де англійська, тому на розмовному рівні знаю.
– Часто порушуєте правила дорожнього руху?
– Грубих порушень немає. А трошки перевищення швидкості є.
– Хто краще стріляє сестра чи дівчина?
– Не знаю. Важко порівнювати гвинтівку і пістолет.
– Для чого завели сторінку в соцмережах?
– У ФБ завів, бо треба було в грі на телефоні отримати бонус. А потім підписав, що я Павло Коростильов, поставив фото і вже "пішло, поїхало".
– Найдивніше (або банальне) питання від журналістів?
– Питають скільки років займаюсь стрільбою, воно не те що дратує, але таке треба знати. Колись щось виграв і були два дні, що приїжджали журналісти, то питали одне й те саме, як переборюю страх і так далі.