Моя головна ціль – олімпійське золото, – Марія Стадник

Марія Стадник / az.utro.news

Львів’янка Марія Стадник сьогодні виступає під прапором Азербайджану, проте, більшу частину своєї кар’єри тренується в Україні. У інтерв'ю Спорт24 вона розповіла про свій раціон, мотивацію та як вдається поєднувати спорт та сімейне життя.

Про спорт та перехід у збірну Азербайджану

 Як прийшли у боротьбу?

Я родом із маленького села, де було дві секції: танців і боротьби. Спочатку я спробувала себе у танцювальній секції. Згодом хлопці мене запросили на тренування з боротьби. Прийшла, потренувалась, тренер похвалив. Ось так розпочала свою спортивну кар’єру у цьому виді спорту.

Читайте також: Хочу побити світовий рекорд, – ексклюзивне інтерв'ю з легкоатлеткою Ярославою Магучіх

Розкажіть про свій перехід у збірну Азербайджану?

За цю збірну я виступаю ще з 2007 року. На той час мої інтереси та збірної України були різними – виник конфлікт. У пріоритеті збірної була інша українська борчиня, мені ж сказали зачекати, а я цього аж ніяк не хотіла. У цей період азербайджанська команда набирала дівчат у свою збірну. Мені надійшла пропозиція перейти виступати за їхню країну. Добре усе зваживши – погодилась. Можна сказати, що всю свою дорослу кар’єру, я виступала саме як азербайджанська спортсменка.


Триразова олімпійська чемпіонка Марія Стадник 

– Якби не було цієї ситуації у збірній виступали б за Україну?

Так, звичайно.

– Що найбільше до вподоби у цьому виді спорту?

Будь-який спорт – це дисципліна. У тебе є ціль до якої ти прагнеш та велика мотивація.

– Ви на тренуваннях часто граєте у футбол. Як Вам це допомагає?

У жіночій боротьбі, це такий підхід замість розминки. За багато років немає того бажання робити одну і ту ж розминку, вправи, тому коли ми граємо футбол у нас з’являється азарт, щоб далі тренуватись.

– Яку вправу Ви найбільше не любите виконувати, а яка навпаки – улюблена та корисна?

Я не люблю штангу. Майже ніколи її не роблю, хоча для загального фізичного розвитку вона потрібна. Для мене завжди найбільш корисні та необхідні були: турнік, канат, бруси, вправи на прес та біг.

– Ви змагаєтесь у категорії до 50 кг. Як вдається підтримувати таку чудову форму? Який Ваш раціон?

Ми багато тренуємось, витрачаємо чимало сил, а організму потрібне відновлення, тому я люблю поїсти. Не можу сказати, що я завжди правильно харчуюсь, але стараюсь їсти корисну їжу. У період підготовки за три тижні до змагань стараюсь їсти менше, у моєму раціоні з’являються переважно страви, які дають більше енергії (м’ясо, овочі). Але люблю піти у МакДональдз.

Про мотивацію та досягнення

– Яка з медалей далась найважче?

У психологічному плані – це останній чемпіонат світу.

– Продовжуючи розмову про психологію. Як готуєтесь морально до поєдинків?

На початку кар’єри як у всіх присутнє хвилювання, але чим більш ти тренуєшся, борешся, тим швидше воно зникає. Моє хвилювання завжди переходить у додаткову силу. Мене воно заставляло бути більш зібраною.


Фінальна сутичка Олімпіади-2016 

– Маєте ритуали перед виходом на килим?

У меншому віці були. Ходила в одних і тих же шкарпетках, трико. Одного разу, я вдягнула своє «щасливе трико» та програла. Після поєдинку була дуже засмучена, не розуміла чому вони не допомогли перемогти. Тепер цього всього немає. Я розумію, що не «щасливе трико» виходить на килим, а – я. Мої руки та голова мають працювати, це головне.

– У Вашій скарбничці багато медалей. Та все ж, якими здобутками хотіли б ще її поповнити?

Так, досягнень чимало. Всі мої медалі лежать у великодньому кошику, вартувало б їх розвішати. Ще один раз здобути звання чемпіонки світу, щоб було тричі. Моя головна ціль – олімпійське золото (у Марії бронза Пекіна-2008 та два срібла із Лондона-2012 та Ріо-2016). Саме нею хочеться завершити свій великодній кошик.

– Після кожної Олімпіади Ви говорили, що закінчуєте кар’єру, але далі продовжували. Звідки черпали нові сили та мотивацію?

Мотивація у мене залишається одна. Після кожної Олімпіади немає золотої медалі. Я собі вже жартувала, можливо, це все так спеціально, не вдається здобути цю золоту медаль, щоб я ще не завершувала кар’єру.

Марія Стаднік – Ері Тосака: дивіться відео

– Нещодавно у фіналі зустрілись з українкою – Оксаною Лівач. Чи є для Вас принциповими поєдинки саме з українками?

Ні. Психологічно потрібно себе більше налаштовувати. Ми разом тренуємось. Оксанка вихованка мого чоловіка Андрія Стадника. Я виходила боротись проти його рідної сестри. Психологічно, це напружує. Ми представляємо різні країни, це спорт, ти не можеш скаржитись. Коли стараєшся трішки легше перемогти з меншим рахунком, м’якше кинути – стається навпаки.

– Вкінці таких поєдинків вибачаєтесь?

Ні, це спорт. Я ж не на вулиці її побила.

Фінал Європейських ігор у Мінську: дивіться відео

Про спортивну кар'єру в Азербайджані та майбутні плани

– Чи були проблеми в Азербайджані з отриманням обіцяних державою подарунків за Ваші здобуті олімпійські медалі?

В Азербайджані у мене з цим проблем немає. Можливо, через те, що я кожного року показую хороший результат. Звичайно, зараз трішки важча фінансова ситуація у країні, але я ніколи не відчувала там у цьому плані проблем. Насправді, це грає важливу роль для спортсмена. Я ніколи не думала про гроші, за що мені купити форму, вітаміни чи ще щось. Моє завдання – тренуватись, а основні фінансові питання, це не мої проблеми.

– Це основний заробіток спортсмена. Маєте пропозиції щодо контрактів від спонсорів?

Раніше, це було як хобі, а тепер – улюблена робота, яка приносить кошти та задоволення. Спонсорських контрактів немає. Я – не супервідома. Можливо була б частіше в Азербайджані, то пропозиції з’являлись, а я буваю там вкрай рідко.

Варто побачити: Українець Новіков на останніх секундах вирвав перемогу у росіянина, вийшовши у фінал ЧЄ – відео

– У збірній нічого не кажуть, що так багато часу живете в Україні?

У мене там свої привілеї. По-перше, тому що у мене є діти. По-друге, я доросла сформована спортсменка. В Україні у мене є спаринг-партнери та все, що потрібно для тренувань та хороших результатів.

– Не думали переїхати з сім’єю в Азербайджан?

Сім’ї комфортніше у Львові. За дітьми, коли потрібно дивиться мама. Я у Львові спокійно собі тренуюсь. Переїзд в іншу країну для сім’ї було б трішки складною подією. На адаптацію потрібно було б щонайменше 2-3 роки.


Увесь вільний час Стадник проводить із дітьми

– Плануєте залишитись тренером в Азербайджані?

Зараз я тренуюсь і хочу добитись всього як спортсмен. Такі пропозиції від Азербайджану присутні. Я буду над цим запитанням ще добре думати. Не хочу бути тренером національної збірної, лише хочу тренувати дітей. Усю свою спортивну кар’єру, я не так часто була вдома, тому мої діти мене мало бачать. Бути тренером збірної, це ті ж самі поїздки. Я хочу займатись розвитком боротьби, але це буде на місцевому рівні, щоб не їхати надовго з дому. Мої діти вже підростають і скоро, можливо, будуть теж боротись.

– Що могли б порадити молодим спортсменам?

Зрозуміти для чого вони цим займаються. У нас багато молодих спортсменів та інколи складається враження, що вони не хочуть займатись, а їх просто заставляють. Вони не мають тренуватись для тренера і батьків. У першу чергу, якщо ти вже почав займатись певним видом спорту, витрачаєш свій час та здоров’я, тоді ти обов’язково маєш зрозуміти для чого ти це робиш. Ти займаєшся для себе, а не для когось.

– Багато спортсменок бояться народжувати дітей, тому це може стати закінченням кар’єри. Як вам вдається поєднувати сімейне життя та успішну кар’єру?

Мій чоловік – тренер. Вдома обговорюємо спорт, це у нас сімейне. Я не бачу нічого страшного у цьому. Працюючи у будь-якій сфері, жінки народжують і повертаються працювати. Спорт – це моя робота. Жінка може поєднувати все.


Пояс чемпіонки світу з боротьби

– Який оптимальний вік у кар’єрі борчинь?

У кожного індивідуально. Ти можеш у 20 років бути з «горою» травм і немає сенсу продовжувати кар’єру. А можеш і в 31 рік відчувати багато сил й енергії. В принципі, оптимальний вік – 32-33 роки. У важчій ваговій категорії, так звані – тяжі, у них спокійніший темп боротьби, тому вік у них може бути старший. На Олімпіаді одна з борчинь здобула друге місце, їй було 39 чи 40 років. У моїй категорії теж є польська спортсменка, якій 37 років. Інколи, старші досвідченіші борчині є більш енергійні, ніж молоді.

Про популярність та повсякденне життя

– 3 людини, які змінили Вас у житті?

Один з моїх тренерів – Орест Кобельський, досить довгий час мене тренував. Мій чоловік, який багато чого змінив у моїй голові та діти.


Чоловік та тренер Марії – Андрій Стадник 

– Чи збираєте Ви гроші на якусь покупку у житті?

Не збираю. Матеріальне – для мене не стимул, щоб на це відкладати кошти.

– Ваша слабкість у покупках?

Як у всіх дівчат – прийшла за спідницею, купила шапку та рукавиці. Я не великий відвідувач шопінгу, але якщо поганий настрій, тоді можу піти пройтись магазинами. Також я люблю вишивати. Щоправда, це лише на зборах, коли є відпочинок між тренуваннями, вдома ж на це взагалі немає часу. Це мій антидепресант.

– Чи впізнають Вас на вулиці? Ходите у чорних окулярах?

В окулярах не ходжу. В Україні – не впізнають, а в Азербайджані – так. У їхній країні популярна боротьба, а я одна з найбільш відомих представниць борчинь в Азербайджані. Правда, без зачіски, яку я заплітаю коли виходжу боротись – не впізнають. Одного разу купувала квіти в магазині на день народження для нашої масажистки та розговорилась із продавцем. Він сказав, що не впізнав мене. Казав, що я по телевізору зла, не така як в житті. Якби я була на килимі така сама як у житті, то вже давно б лежала на лопатках і сміялась.

Хотіла б побажати усім, навіть якщо ви не спортсмен, щоб спорт завжди допомагав протягом життя. Результати та успіхи спортсменів вас мотивували для досягнення цілей у ваших сферах діяльності.

Інтерв'ю з Марією Стадник дивіться відео:

 

Автор: Софія Кулай

Читайте також

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Коментарі
Залиште відгук