У першій частині читайте про Чемпіонат України у Львові, особистий спортивний бренд, контракти із спонсорами та роботу на дистанції.

– Як оцінюєте свій показник часу на Чемпіонаті України?

– Насправді, я дуже задоволена своїм результатом. Мені тренер написав: "Софія, мені в суботу снився сон, що ти виграла Чемпіонат України і я був з тобою на фініші". Це було дуже приємно чути. Дуже задоволена, бо траса не була легкою. Перший кілометр був по бруківці. І останній. Організатор мені перед стартом сказав, що вірить, що я виграю. Відчувала неабияку відповідальність. Останній кілометр дуже боролася за перемогу.

Читайте також: Є тільки одне місце – перше, все інше втішні призи, – переможниця Кубку світу Олена Старікова

– Скільки бруківка забрала в секундах?

– В мене є дані про всі 10 кілометрів. Перший кілометр був по бруківці. По часу – на кілометр 3.27. Ми вийшли після першого кілометра на трасу в 3.11, третій кілометр – 3.13, четвертий – 3.15, п’ятий кілометр – 3.15, шостий кілометр різкий поворот – 3.23, сьомий – 3.22, восьмий – 3.26, почався підйом, 3.22 – дев’ятий кілометр, коли ми почали виходити на бруківку, десятий – 3.16. На останньому кілометрі була дуже запекла боротьба і я дуже боролася.

Залишалося 800 метрів до фінішу і я сказала собі, що мушу бігти, мушу терпіти. Три рази я підвернула праву ногу, але все-таки виграла. Я не пам’ятаю коли останній раз так боролася. Звісно, коли бруківка, то темп збивається.

– Чому там, де бруківка, не зійшли на велодоріжку? Чи це заборонено?

– Я думаю, що можна було б, бо дуже багато любителів сходили на цю доріжку. І я пам’ятаю, що бігла в квітні львівський півмарафон і тоді сходила на цю доріжку, бо в мене були проблеми. Але оскільки це Чемпіонат України, не хотіла цього робити.

– На старті було прохолодно, через 15 хвилин було сонце, а потім сильний вітер. Наскільки це впливало на біг?

– Коли я вийшла з дому, було 3 градуси тепла. Але потім подивилася погоду – показувало +21 градус, тому повітря мало б розігрітись. Перед стартом натерлася зігріваючою маззю, це обов’язково треба зробити: плечі, руки, м’язи ніг. Щоб не було травм і нічого "не зажимало". Мені подобається бігати в таку погоду, яка була. Не переношу спеки й не можу бігти під час неї. Можу бігти в 6 градусів, коли холодно, але в спеку це просто нестерпно. В таку погоду зовсім інший результат, мій організм неготовий до бігу в спеку, не сприймає це.

– Яка особливість організації львівського забігу?

– Дуже гарна організація, мені дуже подобається. Дуже приємний організатор, який запрошував мене. Особливість – це твоє місто, домашня теплота та комфорт.

Читайте також: Спортивною ходьбою займаються люди, які люблять себе мучити, – Христина Юдкіна

– Чи є таке поняття як план на дистанцію?

– Звичайно є. Кожен кілометр розписаний. Тренер мені сказав: "Софія, перший кілометр ти повинна триматися поззаду, ти не повинна вести дистанцію. Ти повинна триматися поззаду і останні два кілометри виходити вперед". А все вийшло навпаки. Я не повинна була вести дистанцію, спереду мала бути суперниця. А вийшло що суперниці сховалися мені за спину. Я хотіла бігти сильно і показати гарний результат. Спробувала трішечки зупинитися, щоб мене обігнали, але вони також пригальмовували. Тоді я подумала, ми ж не можемо бавитися в цирк якийсь, стаємо і біжимо. Потім я пояснила тренеру, що хотіла бігти з гарним результатом, тому я ризикувала, виходила вперед. Звичайно, у кожного старту є своя тактика на кожний кілометр. На одному із забігів в мене був пейсмейкер (бігун, який задає темп – прим. авт.), який біг переді мною, а моя задача була стати за ним і бігти. Він контролював темп і все решта, а я просто бігла.

– Якщо хтось не претендує на нагороду, чи ставлять їй завдання вести під час дистанції?

– Так, є таке. В нас в клубі є дві кенійки молоді і тренер поговорив з президентом клубу і сказав, що Софія має бігти, хай проведуть її. Вони викликали тих кенійок, вони приїхали за 600 кілометрів. Біжимо, але вони не хочуть вести. Вже їм кричали, щоб бігли сильніше, але вони не були готові до такого. Домовляємося з хлопцями, які тренуються також на тренуваннях, мене багато "водять". По-перше, ти не витрачаєш так багато сил, не думає за час, за ритм, за темпи. Ти стаєш ззаду і просто біжиш, виконуєш роботу і все. Спереду є людина, яка тебе веде, закриває від вітру, показує ритм, час, а твоє завдання – просто стати ззаду і триматися його.

– На змаганнях у Львові можна було стати за кимось з хлопців?

– Звичайно, що так. Навіть тренер казав, що якщо хтось був би спереду, ти б стала за ним і ні про що не думала, то звісно, що був би кращий результат. Тут навіть не обговорюється. Хоча б на декілька секунд результат був би кращий.

– Є накручування себе на те, щоб побити чийсь рекорд?

Ні. В мене такого немає. Коли пробігла свій найкращий півмарафон, то мені сказали, що 8 секунд не вистачило до рекорду України, але потім виявляється, що рекорд України 1 год 9 хв, а не 1 год 11 хв. В мене такого немає. Якщо я готова показати особистий результат, покращити себе, то я це зроблю. Якщо в мене на півмарафоні 1.11.17 – це сильно, дуже сильно. Якщо я усвідомлюю, що готова показати personal best, то я його покажу.

В мене не було мети показати personal best на Чемпіонаті України, бо я знала, яка буде траса, знала, що я після травми і в мене ще немає доброї швидкісної роботи. В мене є базова аеробна робота. Результат 33.20 – це дуже хороший результат, бо я лише раз бігла 33.13 і там була дуже рівнесенька траса, і я була дуже добре готова. Зараз 33.20 після травми – це дуже великий поштовх вперед, бо я перед цією "десяткою" два тижні тому в Італії бігла десять кілометрів. Це був 7-ий день після гір і я пробігла 34.21. Тому переживала за "львівську десятку".

Читайте також: На медалі з "Арнольд Класік" пише 9 місце. Це мене дратує і мотивує, – стронгмен Павло Кордіяка

– Масовий старт – це штовханина спочатку?

– Ні. Інколи на стартах є, що хтось тебе штовхнув. Професійних спортсменів ставлять в перші ряди і немає штовханини. Просто перші 500 метрів треба швидше пробігти, щоб знайти своє положення, свою точку, якої треба триматися. У Львові проблема, що перші 500 метрів це бруківка.

– Ви – спортивний бренд?

В мене є менеджер. Я професійна спортсменка, мені повинні шукати старти і займатися організаційними питаннями. Професійний спортсмен має мати тренера та менеджера, які будуть співпрацювати. Тренер складає програму, а менеджер має під ту програму знайти старти, які будуть вигідні спортсмену. Без менеджера дуже важко. Хіба має бути тренер, який буде ще й менеджером. Був певний період у моїй кар’єрі, коли тренер заміняв менеджера, але потім він сказав, що не може робити це й далі, бо має певний статус. Сказав, що я повинна мати менеджера.

– Вважаєте себе спортивним брендом України й Італії?

– Думаю, що так.

– Маєте спонсорів?

– В мене є італійське спортивне харчування EthicSport. Це одне з найкращих спортивних харчувань в Європі. Воно перевірене, якісне, на 100% не має ніяких зайвих речовин, перевірено на допінг. Для спортсмена дуже важливо вибрати марку, якій ти будеш довіряти. Це спортивне харчування мені повністю підходить. Ще маю контракт з Nike.

– Що передбачають ваші контракти?

– Щоб отримати грошове фінансування від таких брендів, треба мати високі досягнення довгий період. Щоб підписати грошовий контракт з Nike, треба попадати в призи в Європі, треба вигравати Чемпіонат Європи, треба попадати в 10-ку світу. Наразі в мене чудовий речовий контракт, мені дають харчування і екіпірування. Мені підходить їхнє взуття, воно найкраще, і це зараз головне.

Читайте також: "Змінюючи гру": чому ви захочете подивитись фільм про харчування і професійний спорт

– Як розвиваєте свій бренд?

– Над веденням сторінки Instagram працюю сама. В Італії багато організаторів запрошують на прес-конференції перед стартами, на відкриті тренування. Коли є час, я стараюся приділяти цьому увагу, постійно розвиваюся, спілкуюся з людьми, виходжу до своєї публіки. Я не можу бути закритою від світу. Тренер завжди казав, що я маю виробити режим для досягнення більшого результату, але я так витримала максимум 10 днів. Не можу жити таким життям, коли повністю занурююся в спорт і замикаюся від всього. Якщо мене знають люди, я маю прихильників і мені пишуть, то потрібно бути відкритою суспільству і суспільство буде тягнутися до тебе. Тому мене постійно кудись запрошують, беру участь у різних заходах. Спорт потрібно розвивати, а тому потрібно бути відкритою до людей, розказувати людям про те, чим ми займаємося.

– Чого не вистачає українському спортивному маркетингу?

– За останні роки дуже сильно розвивається спортивна культура. Організація старту у Львові була на дуже високому рівні, не можу сказати, що вона може бути чимось гіршою за європейські старти. Я дуже задоволена. У деяких питаннях вони можуть бути навіть кращими за європейських організаторів. Київські півмарафони гарно ставляться до всіх елітних спортсменів. Нас запрошують, показують траси, дають масажистів, відвозять, привозять, готель біля старту. Все дуже гарно, на високому рівні.

Можливо у нас інколи перевищують зі стартовими внесками для любителя. Їм може бути за дорого взяти участь у старті, бо комусь ще треба оплатити проїзд, готель, харчування. В Італії стартовий внесок 10-12 євро на не дуже круті старти. Також є багато спонсорів, які хочуть реклами і виділяють багато коштів для цього. Тому я вважаю, що є трішки перебільшення зі стартовими внесками для людей-любителів, не кожен може собі це дозволити.

– Коли Вас запрошують на забіги в Україні, то заохочують аматорів, щоб просто пробігти поруч з вами?

– Я не маю нічого проти, мені приємно бути прикладом для когось. Коли люди пишуть у соцмережах як я тренуюсь, чи можна зі мною побігати в Італії, завжди з задоволенням зустрічаюся і нікому не відмовляю, зі всіма спілкуюся. Коли тебе впізнають, рівняються на тебе, це дуже приємно.

– Платні уроки даєте?

– Ні. Коли мене щось питають, то даю пораду, можу сказати тренування якесь, але ніколи не беру за це грошей. Для того, щоб складати якісь плани тренувань наразі немає часу.

Читайте також: Підкорити власну вершину: як пробігти перший півмарафон

– Природна краса допомагає у розвитку спортивного бренду?

– Думаю, що так. Природна краса, фотосесії, соціальні мережі – це все реклама. Наприклад, в мене була подруга закордоном, якій Adidas видав сумку речей і потім сказав, що більше нічого не дадуть, бо в неї мало фоловерів в Instagram і їм це не підходить. Зараз бренд дивиться не на результат, а скільки в тебе підписників, скільки лайків. Ти можеш бути не дуже добрим у спорті, але мати контракт. Я говорю про закордон, не про Україну. Середній спортсмен у нас, рівня кандидата майстра спорту, можливо, трішки нижче, коли має хоча б 2000 підписників і має 500-600 лайків, може мати свій спортивний бренд. Це певною мірою несправедливо, бо сильніший має мати більше.

– Як плануєте збільшити кількість читачів в Instagram?

– Їздити на старти, добиватися кращого результату. Для мене головне – це результат. Я ж не можу їздити на старти і виставляти невідомо що. Коли в тебе є результат, ти спілкуєшся з різними людьми, їздиш по різних країнах, то і збільшуєш свою аудиторію.

– Які фотографії набирають більше реакції?

– На старті, під час бігу. Я закинула фотографію з особистим рекордом і пост (потрібно описувати все це), от тоді набралося дуже багато лайків.

Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак

За кілька днів читайте на Спорт24 другу частину розмови.