Першу частину інтерв’ю читайте за посиланням.

– Наскільки неочікуваним було потрапляння на Олімпіаду?
– Як каже Федерація, що в нас все на шару. Хай буде так, як вони говорять, але ми знаємо своє. Це не була шара, це була робота. Якщо чесно, то я думаю, наскільки можна образити людей, які з нічого зробили щось. Ми нічого сильно не просили в федерації, абсолютно.

Читайте також: Дуже хочу потрапити на п'єдестал Кубка світу і виграти олімпійську медаль, – гірськолижниця Книш

– Українського могулу на Олімпіаді не було 24 роки, чому так сталося?
– Відповідь, насправді, дуже проста. Від того часу і до сьогодні при керівництві одні і ті ж люди. Вони і зараз з нами спілкувалися, кажуть, що в Україні могулу не було, немає і не буде. І це найболючіше для нас. Сергій Чміль, тренер, вклав в це все. Його батьки також мали бізнес і могли вкладати гроші туди. Федерація єдине чим допомагала, так це давала дозвіл виступати, скидала заявку на змагання. І це ніби було їхньою підтримкою.

Зараз сидять ті люди, які колись не дали виступити. І вони сильно шкодують, що ми потрапили на Олімпіаду. Я не хотіла цього знати, і мені, напевно, не хотіли цього розказувати, що наш виступ – це просто через те, що було вільне місце і мене туди всунули. Насправді, щоб потрапити на Олімпіаду, треба бути в тридцятці на Кубку, бути на Чемпіонаті Світу і мати певну кількість балів, щоб бути в зеленій зоні. Раніше навіть мій тренер не міг цього зробити, але нам вдалося. Я потрапила в цю зелену зону для розподілу квот. А зараз вони волосся рвуть на собі, докоряють, що виступ був поганий, що ми там не мали бути. Але переможців не судять, а ми в цій війні виграли, ми поїхали.

– Чим Ви їм напсували, що заявили про український могул?
– Гроші. Йде розподіл коштів і треба ділитися з нами, а вони ділитися не хочуть. Для чого їм це, якщо вони до сих пір моєму тренеру говорять, що результатів немає, нічого немає, а він дуже самовпевнений.

Читайте також: На нас, гірськолижників, не звертають уваги. Не отримала підтримки навіть перед Олімпіадою

Що таке могулДисципліна фрістайлу, змагання зі спуску з гори на лижах спеціальною горбистою трасою, що має нахил 27 градусів, із виконанням акробатичних стрибків. Результат спортсмена визначається за часом проходження траси та суддівською оцінкою якості стрибків. Трампліни для таких змагань бувають трьох різновидів: великий, висота якого 3,5 м з нахилом 65 градусів, середній, висотою 3,2 м з нахилом 63 градусів, та малий, відповідно 2,1 м та 55 градусів. Площа приземлення обов'язково покривається пухким снігом. Могул входить до програми Олімпійських ігор, починаючи з Альбервільської олімпіади 1992 року.

За 24 роки незалежності на Зимових Олімпійських іграх у фрістайлі Україна була представлена ​​тільки в лижній акробатиці. Першою представницею України за роки незалежності в дисципліні могул стала франківчанка Тетяна Петрова, яка виступила у Пхенчхані 2018. Вона зайняла 20-е місце.

– Кожної зими ми бачимо сюжети, як могул розвивається на Буковелі: змагання, діти, турнір. Наскільки це все відповідає дійсності?
– Розвиток є, але все одно цього мало. Якщо тренеру Сергію це набридне і він далі цим не буде займатися, то цього не буде. Взагалі нічого не буде. Щоб ви розуміли, то трасу, яка була в цьому сезоні, як і всі раніше, ми разом робили. Нема на кого покластися. Якщо є хороша тернопільська школа, то вони все одно не готові вкласти те, що вкладає мій тренер. Вони не готові взяти свою машину і поїхати тисячу кілометрів на збори. Я це сміло можу сказати, бо вже все це бачила і знаю, хто на що здатен.

– Діти мають якусь перспективу в Україні?
– Діти є, і вони в нас непогані. Їм треба вже щось пообіцяти, два-три сезони поїхати на Кубки Світу. В них класна база, все є. Єдине, чого не вистачає – досвіду. Якщо докласти трішки цього кубкового досвіду, то буде результат.

Зараз склалася така ситуація, що наші діти поїхали в Європу, і з Європи вони за власні кошти поїхали на юніорський Чемпіонат світу. Бо туди мали допуск лише один хлопець і одна дівчинка. І тренер подумав, що вони з Європи їдуть, заїжджають туди, федерація побачить, що вони є і подадуть заявку. А вже проживання і внески вони проплатять за свої кошти. Але заявку ніхто не подав. Вони приїхали, просили, але заявку ніхто не подав, хоча для них це ніхто не подав.

– Триває олімпійський цикл, вам виділяли гроші на підготовку?
– Виділили кошти на підготовку, виїзди на Кубки світу, що мало б бути в звичайного спортсмена. Вони попихають нас зараз, що ми відпочивали. Вони б бачили цей відпочинок.

Читайте також: За те, що я виграв етап Кубка Світу, отримав прохання попісяти в баночку допінг-контролю

– Скільки коштів Вам виділяють на сезон?
– Мало! В неолімпійський сезон було найбільше. А зараз набагато менше. Точних цифр не знаю.

– Яка у Вас заробітна плата була?
– 7500 гривень. Завжди крутилася біля 8000 гривень, не більше. В травні закінчився другий рік контракту. До того федерація тільки заявки давала.

Ми часто не могли собі дозволити їздити. Найперші збори – це ми виїхали в Словенію, це може 2015 рік. Перший Чемпіонат Світу був в 2015 році в Австрії. Це ми за власні кошти повністю поїхали. Бо там були наші акробати, старші тренери, які все вирішують, а ми як причепом до них. Вони ще здивувалися, чому ми приїхали. Я цей Чемпіонат не пам’ятаю, бо для мене було важливо просто подивитися, що це таке є і як взагалі наш спорт виглядає. Потім був Чемпіонат світу в Іспанії, де я потрапила в тридцятку і де мені засвітилося "зелене світло" на Олімпіаду.

– 2016 рік Ви пропустили. Чому?
– Ми просто нікуди не виїжджали, брак фінансів.

– Перед Олімпіадою казали, що стільки всього закупили для наших олімпійців. Вам хоч щось дали?

Навіть не хочу це згадувати, бо це вже як анекдот. Ми вже повкерталися додому, в Амстердамі, якраз зранку я гортала facebook і вибиває список інвентарю, який видано для олімпійців. З того списку, що було для нас, то нічого не було.

– Скільки коштує Ваше спорядження?
– Хороший шолом – це 100 доларів, костюм – 700, термобілизна – 100, фліска, пухова куртка – 100, черевики – 500, і їх треба змінювати кожен сезон, лижі – 500 і кріплення до них 400.

– Скільки пар лиж треба?
– Для мене вистачає двох. Але якщо хлопці, то їм треба 4, бо вага більша, навантаження більші і швидше ламаються.

– Яка різниця в забезпеченні з такими ж за рівнем країнами як ми?
– От візьмемо Казахстан. Їм кожен рік видають спорядження, їм забезпечують збори. Про них думають, що їм треба десь бути. Бо справжній спортсмен-гірськолижник має бути 200 днів на снігу. 100 днів замало.

– На Буковелі є Центр олімпійської підготовки, Вас туди включали?
– Ми там є. Для спортсменів це тільки для тренувань. Ми зарплати там не отримуємо, тільки тренера отримують. Те, що мало бути там для нас, того не було. В нас є трамплін, де ми тренувались ціле літо. Ми бігали, качалися, але використати цей час повноцінно не мали можливості.

– Наскільки важливо, щоб в команді був психолог?
– Я цього ніколи не розуміла. А от коли приїхали на Олімпіаду, то зрозуміла, що психолог в деякі моменти важливіший за тренера і масажиста.

– Перебування на Олімпіаді булу для Вас коротким, що найбільше запам’яталося?
– Це було настільки швидко, що пам’ятаю пізній приліт і бажання зразу йти спати. Ще тебе доганяє акліматизація, бо ми тільки приїхали з Канади, трохи побули вдома, чемодани зібрали і в зовсім інший часовий пояс полетіли. І на два дні "вирубає" зразу. Потім ще тренування кожен день. Було так: їдальня, дорога і сон.

Важко сказати, що щось побачили. Дехто поїхав на море подивитися, а ми не мали такої можливості. Церемонія відкриття така річ, яка також пам’ятається. Бути в тих рядах – це вже дуже добре.

– Ви одні з останніх, хто дізнався, що їдете, і одні з перших виступили.
– Так. В нас все дуже швидко було. Нас перших привезли туди і перших назад відправили. Добре, що хоч з церемонії відкриття не відправили.

– Чим займалися перший місяць після Олімпіади?
– В нас ще був Чемпіонат України, до якого ми мали підготувати трасу. Можливо, чекаєте відповіді, що якась зіркова хвороба, але ні, все в звичному режимі. День-два може просто відпочили, подумали, що це було.

– Коли почали нападати на українських спортсменів з питанням чому ви їдете на Олімпіаду за наші податки і не даєте результату, як реагували?
– Такого багато не було, тільки один пост був.

В інтернеті, напевно, збирається все погане, ці слова залишилися надовго. В мене тато підприємець, мама підприємець, вони також платять податки, частково я поїхала за свої гроші. Ми всі платимо податки, всі ходимо в магазин, і всі залишаємо там 20% зі всього.

– Розкажіть казус зі змагань.
– От від травми моєї до змагань пройшов десь тиждень часу. Лижі були дуже довгі, черевики швидкісні. Все було довге і важке. Якщо добре ноги вставити на трампліні, то можна в космос залетіти. Сальто пам’ятаю, вилетіла і щось так високо, так довго і кажу: "Сергій, а що там було?". Не зрозуміла взагалі.

– Маєте забобони?
– Маю. Завжди перед стартом всі кишені защіпаю. Для мене важливо, щоб всі кишені були закриті.

– Талісман з собою возите?
– В мене єгипетський хрестик є.

– Чому єгипетський?
– Не знаю. Відколи він зі мною, то все почало в житті мінятися.

– Олімпіада – це була мрія тренера і вона збулася, а яка Ваша мрія і мета?
– Цілі ставляться само собою і все, що зі мною стається, стається так, як мені подобається. Я просто стараюся слухатися серця, слухатися тих людей, які мене оточують і вибирати так, як сталося з тренером. Не вмію я мріяти.

– Олімпіада 2022 входить в Ваші плани?

Думаю, що так. Над цим вже починаю задумуватися. Хочу повернутися в спорт через те, що кажуть, що жінка після вагітності стає сильнішою і мені важливо цю теорію випробувати на собі, чи дійсно так є. Вже починаю розуміти чому так є. Тому, що рік часу відпочити – це багато і мабуть, продуктивно. В мене зараз стільки енергії, що таке враження, ніби я 21 кілометр можу без підготовки пробігти і ще й поплисти стільки ж.

12 дивних питань до Тетяни Петрової:
– Чи готові на фотосесію в чоловічому журналі?
– Колись про таке думала, зараз не вийде, але думаю, що коли в форму вернусь, то можна.

– Тренувалися на лижах виготовлених в СРСР?
– Ні. В мене вже були нові і хороші лижі.

– На пакеті спускалися з гірки?
– Та це найкраще, що може бути. На пакеті, на лопаті. На лопаті набагато цікавіше.

– Чого не любите готувати?
– Готувати – це тільки по настрою, так то до мами ходимо їсти. Я не майстер-шеф точно.

– Чим чоловіка годуєте?
– Вівсянкою, яєчнею, салатами. Нічого складного.

– Татуювання олімпійських кілець зробили?
– Так, на правій нозі в горі. Мама малювала ескіз.

– Як ставитеся до використання фемінітивів?
– В цьому нічого поганого немає.

– Хто найкрасивіший спортсмен і спортсменка України?
– Я не можу так оцінювати. Кожний по-своєму і в кожному є свої смаки.

– Скільки власних грошей витратили на спортивну кар’єру?
– Більше, як вклали в нас. Суму чітку сказати не можу.

– На якому місяці вагітності востаннє їздили на лижах?
– На шостому.

– Скільки дітей хочете?
– Однієї дитини достатньо.

– З якою максимальною швидкістю спускалися?
– На прямій трасі мене заміряли, то було максимально, здається, 50 км/год.

Спілкувалися Станіслав Безушко та Христина Кобак