Українські спортсмени між патріотизмом і грошима

Допис Василя Ломаченка на сторінці в Інстаграмі сколихнув чергову хвилю обговорення патріотичності та "ватності" українських спортсменів. Дуже багато про позицію наших спортсменів вже було сказано та обговорено, але дуже мало дискутувалась суть проблем.

Нагадаємо, на офіційній сторінці Василя Ломаченка в інстаграмі було опубліковано відео на релігійну та військову тематику. На кадрах присутній спецназ Росії, а в кінці автор відео дякую ""вежливым людям". Так називали російських військових, які без розпізнавальних знаків захоплювали українські об'єкти в Криму та здійснювали анексію півострова. Через це на боксера полився шквал критики. Згодом Ломаченко відповів на критику, зачитавши вірш.

Ми часто зупинялись на визначенні "патріот" чи "не патріот", обговорюємо поїхали чи не поїхали на змагання в Росію та що вони пишуть в соцмережах. Але дивимось на кожну ситуацію окремо не зауважуючи системи.

Перший і основний факт який треба всім зрозуміти – це Росія напала на Україну та у нас війна. Другий – це не звичайна війна, про яку ми читали в книгах чи дивились фільми, а гібридна, яка не завжди помітна, передбачає багато етапів, більшість з яких невидимі загалу. Третій – спортсмени є частиною цієї війни.

Читайте також: Росія готується до нападу, це питання політичної волі: ексклюзивне інтерв'ю з Дейнегою

"Це війна політиків"

Так, ця фраза від наших спортсменів є цілком правильною. Війна – це безсилля політики. І якщо ми воюємо, то політики провалили свою роботу (не забезпечили безпеки, не уникнули конфлікту). Але політики – це не прибульці, які приїхали нами керувати, а люди яких ми вибрали. В тому числі спортсмени, які брали та беруть участь в агітації за того чи іншого кандидата. Спортивні функціонери завжди були у стінах Верховної Ради, а тепер там ще й два чинні спортсмени. Виходить, раз війна триває, спортсмени досі заявляють, що це війна політиків, то це й війна борця Жана Беленюка і легкоатлетки Ольги Саладухи.

Про те це не так. Це війна народів, бо на війні помирають українці та росіяни (ще трохи чеченців і бурятів), а не політики. Там помирають спортсмени, які свої мрії про Олімпіаду відклали та пішли захищати країну. Говорячи фразу, що "це війна політиків", наші атлети таким чином самоусуваються від спортивної спільноти, забуваючи про тих колег, що творять ту політику і загинули за країну. Також не варто забувати, що Збройні сили України та Національна гвардія України, які захищають нашу країну, мають спортивні роти та активно вкладають в розвиток спортсменів. Багато наших атлетів мають основним місцем роботи ЗСУ чи НГУ, і в разі оголошення військового стану поїдуть на Схід країни… воювати, а не змагатись.

"Спорт поза політикою"

Якщо спорт поза політикою, то держава не повинна підтримувати його. Спорт – це одна з політик, яку реалізовують органи влади. За кошти платників податків оплачується підготовка, виїзди на змагання та забезпечення наших спортсменів. Тому вважати, що спорт поза політикою – це не розуміти, а що таке політика.

Читайте також: Радянська ментальність українського футболу: чи має держава підтримувати цей спорт?

Це проблема не тільки спортивної громадськості. Більшість розуміє політику, як те, що робить президент чи прем’єр-міністр та що відбувається у Верховній Раді та політичних телевізійних шоу. Це викликає огиду, тут немає нічого доброго, все виглядає "брудним" і "брехливим". Але це верхівка, яку бачать всі, і яка покликана захопити увагу виборця і не більше. Насправді навіть найменша сільська рада творить свої політики. Якщо коротко, то політика – це про політичні партії, а політики – це про системність прийняття рішень. Спорт – це не політичні партії, це системність прийняття рішень (збільшення фінансування, підвищення заробітних плат, збільшення кількості виїздів і покращення забезпечення). Війна – це спосіб виграти вибори; це наслідок поганих рішень, і не системність побудови безпеки держави. Тому що війна, що спорт лежать в одній площині функціонування держави.

Навіть коли спортсмен чи спортсменка заявляють, що "спорт поза політикою", то це не означає, що політика про них забуває чи не використовує. Спорт завжди був одним зі способів показати свою велич. Що Гітлер в 1936 році, що Путін у 2014 році використали Олімпіаду у своїх цілях (а Путін і Чемпіонат світу з футболу у 2018 році). І абсолютно всі спортсмени були пішаками у їх грі. Навіть зараз, коли українські спортсмени намагаються бути осторонь, вони стають частиною пропаганди Росії. Ломаченко з останнім постом став "нашим парнем", якого ображають "погані укри". Як і Світоліна, яка через "погану попередню владу" не могла поїхати на Кубок Кремля.

До слова: Гібридна війна в соцмережах: за кого себе видають російські ФСБшники

Позиція органів влади

І тут дуже важлива позиція української влади. А її немає, що тепер, що два, три чи п'ять років тому. Як в офіційних розмовах, так і не під запис, наші спортсмени завжди говорять, що хочуть чути чітку і зрозумілу позицію міністерства. Але її нема і не було.

Коли державний секретар Міністерства молоді та спорту Олег Немчінов говорив про заборону їхати на змагання в Росію, саме міністерство оприлюднило напівпозицію – "можете їхати, але своїм коштом". Що зробило спортсменів заручниками, бо чемпіонати світу та Європи, а також важливі етапи кубків відбувались в Росії, і від них залежали результати атлетів. І виходило, що коли ти не їдеш, то втрачаєш титули, гроші, можливість розвиватись. А коли поїдеш, то на тебе зразу нападали противники поїзди, апелюючи напівпозицією міністерства. Це перетворило спортсменів у заручників ситуації, а пропаганда Росії зробили їх жертвами "режиму хунти". Це ще більше втягнуло спортсменів у політичну боротьбу (тут саме політики та діяльності партій). Відсутність своєї чіткої позиції у більшості атлетів почало призводити до заяв, про які писали вище. Але це тільки частина проблеми.

Кумири-ідоли-люди

Більшість з нас мають кумирів чи ідолів. Але не думають про те, що це такі самі люди як і ми. З таким же інтелектуальним рівнем, проблемами та розумінням ситуації. Проте суспільство чомусь бачить у спортсменах когось іншого (пророків, світил, провідників), але не людей. В першу чергу ми говоримо про футбол і бокс, як і досі чомусь найпопулярніші в країні, і, відповідно, всі розмови про війну ведуться навколо Усика, Ломаченка, Ракіцького, Тимощука. Проте не бачимо паверліфтинг чи будь-який інший, менш популярний вид спорту. Банальні та примітивні вірші чи цитати від них, які колись були мега популярні в соцмережах, вважаємо думками рівня Сократа, Вольтера чи Черчилля. Ми не дивимось на відсоток тих, хто є прихильником "русского мира", бо куди важливіша трешовість, а не адекватна позиція з аргументами. Усик чи Ломаченко ніколи не пояснять аргументовано свою позицію, бо їм не вистачить знань. Проте їх думки будуть постійно в ЗМІ та соцмережах. А позиція патріотів, які мають аргументи, не цікавить нікого. Якщо й цікавить, то когось, хто цитує нацистські гасла, бо це треш. Ось і виходить, що в інформаційному полі у нас протиставлення нацистських гасел (інколи тільки цифр) і статусів з Вконтакте, а не обговорення аргументів.

Водночас: А може все-таки Путін – не поганий? Та поганий, с*ка, поганий, – футболіст Рустам Худжамов

Гроші не пахнуть

Більшість тих, хто говорить "спорт поза політикою", "це війна політиків", чи постять віршики, як Ломаченко, керуються одним – заробіток. Ти паверліфтер з Тернополя, поїхав виступати в Росію, сфотографувався на фоні Кремля, написав прекрасний пост – просто приїхав заробити грошей на змаганнях в Москві. Постиш вірші з російським спецназом – хочеш залучити більше російськомовної аудиторії з Росії, Білорусії, Казахстану, щоб продавати рекламу дорожче. У нас відсутній ринок спортивного маркетингу, а той що є не орієнтується не на українців. Він направлений на "бывший советский союз". Для чого важко і довго працювати, щоб залучити аудиторію з Німеччини, Іспанії чи США, якщо під боком є ринок, на якому дуже мало яскравих спортсменів, ще й мову не треба вчити. Як і більшість українців, спортсмени не вміють працювати на ринках Європи чи США, їм простіше в "своєму знайомому болоті".

Самообман ніколи не призводить до хороших наслідків. Доки наші спортсмени будуть говорити дурні та банальні фрази, вони будуть частиною пропаганди, політики та скандалів. Поваги заслуговує тільки чітка позиція, а не напівпозиція зі звинуваченнями всіх навколо. Спорт поза політикою – відмовляйтесь від державної підтримки. Хочете заробити більше грошей – або працюйте на ринках Європи та США, або визнайте, що не вмієте, не хочете і в Росії вам платять гроші. Не треба розводити соплі про "слов'янський дух" чи "православну душу".

powered by lun.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі
Залиште відгук