Першу частину розмови, де Наталя розказала про дитинство, прихід у хокей, наслідування батька, переїзд у Білорусію, чому не продовжила кар‘єру в Росії та скільки заробляла – читайте за посиланням.

– Враховуючи Вашу любов до силових видів спорту, не було бажання взяти участь в забігу на витривалість?

– Якби мене хтось покликав, то пішла б. Але мені подобаються командні види спорту, тому, напевно, не цікавило до цього часу. В команді цікавіше, бо ви спілкуєтесь, ділитесь емоціями.

Читайте також: Тренерка мені сказала, що з такими ногами я маю йти в моделі або бігати, – Софія Яремчук

– А як тут вписується кікбоксинг?

– Він мені подобається. Але не кажу, що подобається бити людей. Мені з дитинства, крім хокею, подобався бокс і кікбоксинг. Але, оскільки, весь час приділяла хокею, то не мала часу на інші види спорту. Тому вже з 15 років влітку ходилп трохи займатись. Поміняла три клуби у Львові. А коли була в Словаччині, то прийшла на тренування до мого друга, який працює тренером там. Він сказав, що мені добре йде, і запропонував поїхати на змагання. Я погодилась, поїхала і перемогла. Він почав переконувати покинути хокей, казав, що знайде мені роботу, щоб я могла займатись кікбоксингом. Він відкрив свою піцерію, куди я мала йти працювати. Планувала там працювати, тренуватись в нього і грати в хокей. Але в нас виникло непорозуміння. Мала їхати на Чемпіонат Європи з регбі, попросила перенести старт нашої роботи, але він вперся. Ми не дійшли компромісу.

– Будете продовжувати займатись кікбоксингом?

– Якщо буде вільний час. Зараз просто немає коли. Треба все так запланувати, щоб мати коли ходити на тренування. Мені подобається цей спорт, тому хочу продовжити.

– Як у Вашому житті з’явилось регбі?

– Випадково. Їхала відпочивати з друзями. В Шацьку зустрілись з однокласником подруги, який розказав про свої заняття регбі. Подумала, що це круто. Десь через рік я йому написала і спитала за жіночу команду. Він дав всі контакти. Думала, чи не запізно мені йти і цей спорт, мені було 17 років. Але вирішила спитати тренера чи можна. Прийшла, спробувала і мені сподобалось. В команді були хороші дівчата, які добре сприйняли і я продовжила ходити.

– Як відновлюєтесь після тренувань і матчів?

– Після тренування обов’язкова затяжка, щоб м’язи розслабились. Використовуємо масажери. В ідеалі піти на масаж і в баню, але такого немає. Плюс їм все, що хочу. Але якщо бачу, що вага завелика, то можу пару днів поїсти одні овочі.

– Який допінг використовують регбістки та хокеїстки?

– Із забороненого – нічого. Нас перевіряють на Чемпіонаті Європи. Звичайне спортивне харчування використовуємо і вітаміни.

– Який вид тактично складніший: хокей чи регбі?

Хокей. Ми граємо регбі-7, а чоловіки регбі-15. Думаю що в чоловіків куди складніший вид, і десь на ріні з хокеєм. Жінки в регбі-15 в Україні не грають, не вистачає гравців. Але в нас теж є свої схеми і комбінації. Є простір для нового і придумування нових схем.

– Була пропозиція перейти в іншу команду?

– В регбі-7 можна грати за дві команди. Для прикладу, одеситки грають у своїй місцевій команді і ще в Чемпіонаті Румунії. Я пропозицій не мала, бо в мене завжди ще був хокей, і не було часу ще за когось грати. Навіть якби такі пропозицій надходили, то я б відмовлялась.

Читайте також: Від бальних танців до стронгмену: інтерв’ю з чемпіоном України Павлом Кордіякою

– Яка перспектива регбійного клубу "Левиці"?

Зараз все розвивається. До нас прийшли перспективні дівчата з інших міст. Є ажіотаж серед дівчат, до нас п’ятнадцятирічні приходять і хочуть грати. Тому зараз основне завдання – залишитись в Суперлізі. Думаю ми його точно виконаємо. Також треба зберегти все те, що маємо на наступний рік і продовжити розвиватись.

– Яке у Вас забезпечення?

– Ми нічого не тратимо, якщо їдемо на змагання. Нам оплачують поїздки, проживання і харчування. Також забезпечують формою. Але це цього року таке забезпечення. Минулого року такого не було. Зараз навіть бутси купують.

– Регбі один з найдешевших видів спорту?

– Так. Він демократичний в цьому плані. Тобі особливо нічого не треба. Можна старі речі взяти і грати. Не треба тут заморочуватись. А хокей – один з найдорожчих. Тут частину приходилось самій купувати. Частину форми купувала коштом батьків, іншу видавали в командах.

– В "Левицях" є внутрішня конкуренція за потрапляння в збірну?

– Не скажу, що це конкуренція. Спершу Мних була в кращій формі і поїхала в збірну, тепер я. Це нормальний процес. Ми навіть обговорювали це між собою, чи не образливо нам за це. Але це спорт – хто на певний момент кращий той і грає.

– Скільки і які травми у Вас були?

– Були зламані пальці, руки, порвані зв’язки. Але серйозних і хронічних травм немає. Також, слава Богу, все обійшлось без хірургічного втручання. Травми отримувала що в хокеї, що в регбі. Здається, що через те, що регбі контактний вид спорту там має бути більше травм, але це не так. В регбі ти готовий до контакту. А в хокеї травма сталась коли на мене впали, я цього не очікувала і підірвала зв’язку.

– Пам’ятаєте свою першу перемогу і нагороду?

– Якщо не помиляюсь, то це було у Вінниці, мені було років 11-12. Ми поїхали з хлопцями на турнір. Мені дали нагороду – найкращий воротар турніру. Я грала з хлопцями в одній команді. Не знаю як зараз, але тоді дозволялось грати дівчині з хлопцями. Для прикладу в команді хлопців U-14 могла гради дівчина віком 16 років.

Читайте також: Якщо ти хочеш бути найсильнішою дівчиною, то маєш тренуватись з найсильнішими хлопцями

– Топ-3 пам’ятні моменти в кар’єрі?

Перша моя гра за мінську команду "Пантера". Мені було 14 років, і випустили грати з дорослими "тітками". Віце-чемпіонство Польщі. В Білорусії я не була основним воротарем, мені тільки підпускали до основи. А в Польщі вже грала багато і відчувала, що я доклалась до успіху і теж його заслужила. Третій – це в збірній України з регбі. Я не поїхала на Чемпіонат світу з хокею через запалення легень. Тому з регбійною збірною – це були мої перші серйозні міжнародні змагання, Чемпіонат Європи.

– Найважчі моменти в кар’єрі?

– Важко так зразу назвати. Запалення легень, через яке не поїхала на Чемпіонат світу з хокейною збірною. Не вберегла здоров’я, через це була сильно на себе зла. Коли грала у Швейцарії та отримала травму, там був дуже хорошого рівня чемпіонат. Мені зразу сказали, що не зможу грати й попрощались зі мною. Сказали їдь додому, лікуйся, а потім поговоримо. Це було великим стресом для мене, бо коли граєш – все добре, а після травми зразу прощаються. А ще один момент – це коли мене дискваліфікували в одному з матчів другого етапу чемпіонату Європи-2019 з регбі-7 у дивізіоні "Гран-Прі", який проходив в Харкові. Був високий захват в шию, і мене дискваліфікували на шість ігор.

– Чого потрібно дивитись регбі та хокей?

– Це контактні види спорту. А людям подобаються види спорту з контактом. Подобаються бійки, а вони є в хокеї, та в регбі трапляються. Це шоу для людей. Люди по своїй суті трохи кровожерливі, тому коли йдуть на один з цих видів, то очікують сутичку, бійку, кров. Тому, крім красивої гри, ідуть на шоу. Дуже мало людей розбираються в регбі, в хокеї ще більш-менш. А коли говориш за регбі, то думають, що це американський футбол.

– А Ви брали участь в бійках?

– Не було ні там, ні там. Під час ігор намагаюсь стримувати свої емоції, бо якщо мене дискваліфікують, то постраждає команда. Але коли буде критичний момент чи буде атака на когось з команди, то точно заступлюся. Без причини не буду лізти битись, намагаюсь уникати конфліктів і вирішувати їх словами. Хоча приходилось битись. Коли тобі 15-16 років, то між собою бились, і з хлопцями билась.

– Маєте забобони?

Ні, не маю. Якщо вони є, то погано впливають. Бо якщо щось не зробив, то виходиш на матч і переживаєш через це, думаєш, що все буде погано. Сам себе налаштовуєш на негатив. Але в мене і в командах не було дівчат із дивними забобонами, напевно нормальні люди попадаються. В хокеї були дівчата, які обов’язково малювались перед грою, особливо яскраво червоні губи робили.

– Які традиції були чи є у Ваших командах?

– В Польщі дівчатам, які відвідали всі тренування, давали значок і шоколадку. А в Словаччині на день народження робили сюрпризи – не очікувано для іменинниці торт з вершків опинявся на її обличчі.

– Розкажіть курйоз зі змагань?

– В хокеї є чохли на ковзани. Ти їх одягаєш, коли готуєшся до виходу і екіпіруєшся. І буває таке, що забувають їх зняти при виході на лід. Я кілька раз теж забувала. Ти думаєш, яка крута вибіжиш на лід, виходиш і падаєш.

– Хто чи що Вас мотивує?

– Мені цікаво зрозуміти, що я можу досягти в цих видах спорту і саморозвиток.

– Є перспектива в жіночого регбі та хокею в Україні?

Є, якщо розвивати ці види спорту та будуть люди, які вкладатимуть гроші. Для прикладу, є ті, хто вкладає в чоловічий хокею, але кажуть, що жіночий немає перспектив і для чого туди вкладати. Тому дівчата самі за себе все оплачують. Так далеко не заїдеш. В регбі все простіше, тут не вставляють палки в колеса, як у хокеї.

– Яка зараз мрія та ціль?

– Щоб такої однієї, то немає. Є бажання спробувати себе в США і Канаді. Але для цього треба мати свої гроші для початку. Бо навіть для навчання в університеті з усіма пільгами потрібно 10 тисяч доларів. Цю суму зібрати досить складно. А іншої мрії немає. Пішла на роботу, подивлюсь як все буде розвиватись.

Враховуючи, що я збірниця з хокею і регбі, то хочу продовжити виступати в них. Хокейна команда поїде в Ісландію. Хочеться там виграти і піднятись на дивізіон вище. В регбі ми вилетіли з найсильнішого дивізіону, тому хочеться повернутись.

Звичайно хочеться потрапити на Олімпіаду. Думаю, що кожен спортсмен хоче там виступити. Але чи вдасться це зробити? Не знаю. Більше шансі потрапити з регбійною збірною, бо хокей тільки почав розвиватись. В нас дуже мало дівчат, що грають хокей на хорошому рівні. В регбі вже є дівчата, що грають по 12-15 років. Тому ця команда досвідченіша і буде мати більше шансів.

Не скажу, що Україна регбійна чи хокейна держава. В пріоритеті футбол. Немає пропаганди інших видів спорту, відповідно немає дітей. Якщо не буде дітей, то не буде розвитку і професійного спорту, бо звідки тим професіоналам взятись.

18 дивних питань до Наталії Козачук:

– Скільки у Вас татуювань?

– Три. Одне на правому плечі – це метелик, якого розрізають два чоловіки, у яких замість голів частина ножиць. Вони жмуть один одному руку і розрізають метелика. Знайшла в цьому якийсь сенс, мені сподобалось. На стегнах – ведмедик і дівчинка, які тримаються за руку і кричать. Медвідь в космічному стилі. І бичок. Я 1997 року народження – це рік бика. І для мене цей звір близький, я вперта.

– Для чого Вам татуювання?

– Мені подобається. Це коли підлітковий вік, то подобається зробити пірсинг, татуювання. Я цей вік переросла, а бажання залишились. Тому вирішила зробити.

– Де краще грати регбі: на піску чи газоні?

– Однозначно газон. Після піску… він потім всюди. На піску цікаво спробувати, там м’якші захвати, але це більше як забава. І ми, на жаль, не в купальниках граємо.

– Чому грали в шоломі?

– Вирішила спробувати, бо я гравець силового стилю. Було цікаво дізнатись чи мені буде зручно, щоб не було струсу мозку. Він заважає чути, бачити, постійно сповзає, тому відмовилась від його використання.

– Всі правила регбі знаєте?

– Ну… якісь тонкощі, деталі, то можу і плутати.

– Як вчили правила?

– Все походу. Розуміння приходило з досвідом і матчами. Найосновніше, це коли на перше тренування приходиш і тобі говорять: "Можеш віддавати пас тільки назад, якщо буде в перед, то призначать штрафний".

– Якою має бути мінімальна вага регбістки?

– Регбі – це такий вид спорту, де може грати великий і малий, можеш важити 40 кг або 70 кг. Тобі завжди знайдуть роль на полі. Ти не повинен обов’язково важити більше 70 кг. У нас є дівчинка ростом 155-160 см і важить біля 50 кг – тендітна. Але все одно грає.

– Регбістки крутіші за інших дівчат?

– Це провокативне питання. Я могла б сказати так, але це б було не справедливо до інших дівчат і спортсменок. Всі дівчата класні, не важливо чим займаються. Хоча регбістки трошки крутіші. Ще хокеїстки на одному рівні.

– З макіяжем на матч виходили?

– Ніколи не виходила. У нас зараз немає таких дівчат, щоб без макіяжу не виходили на поле. Але є з накладними віями, обмотують пластиром нігті, щоб не драпати та не зламати.

– Часто драпаєте суперниць?

– Ми мусимо зістригати нігті перед матчем. Суддя може подивитись і сказати йти обрізати чи гризти. В мене такого не було. Ми стежимо за цим, щоб інших не дряпати.

– Як ставитесь до використання фемінітивів?

– Нейтрально. Це справа кожного, як говорити. У нас не так популярно розділяти "регбіст", "регбістка". Напевно це не найбільша проблема.

– Скільки кілометрів намотуєте за матч і тур?

– У нас регбі-7, тому тайм триває 7 хвилин. За тур граємо 3-4 матчі. Ніколи не рахувала скільки це виходить. Точно це не так, як у футболістів, більше 10 км, а десь 6-7 км. Ми маємо багато коротких ривків і по 30-40 метрів.

– Тренування з регбі чи вечірка з подругами?

– Тренування з регбі. Ставлюсь до тренувань дуже відповідально. Навіть друзі кажуть: "Знов ти на тренування ідеш, а обіцяла, що з нами погуляєш". Відповідаю, що якщо не піду, то підведу команду, а погуляти можна і після тренування.

– Хто головна модниця в команді?

– Ми всі модниці. Але така головна – Вероніка Лаган. Вона любить яскраво вдягнутись і вийти в люди. В неї є чим похвалитись.

– Пиво часто п’єте?

– Не люблю пива. Але якщо десь не більше як раз в місяць, то можу. Взагалі, нам тренер не виставляє умов, що їсти і що пити. Якщо хочеш порадитись з ним, то він все розкаже. Алкоголь і жирна їжа – це сам спортсмен має розуміти, що не можна, бо шкідливо. Тренер негативно ставиться до алкоголю, куріння.

– Під час матчу часто за волосся одна одну смкаєте?

– Всі дівчата стараються заплести волосся, щоб десь не потягнули. Спеціально ніколи не намагаюсь намотати волосся на кулак. Випадково буває попадає під руку.

– Скільки жмете від грудей?

– Ніколи не пробувала максимум на один раз. Треба спробувати, бо самій цікаво. Зазвичай нам кажуть: "Ставите 40 кг, працюєте три підходи по п'ятнадцять".

– Яке прізвисько в команді?

– Тренер дав – "Каток". Бо потрапила під каток. А взагалі мене називають "Натала". Це колись мене тренер називав, йому було простіше так докричатись. І тепер всі так називають. А в хокеї мені не давала.